Проти математики і здорового глузду, або Як росіяни малювали результати псевдореферендумів

Ілюзія вибору та примус

Чи не головним символом російського псевдореферендуму на окупованих українських територіях стали озброєні бойовики, які супроводжували “обхід” квартир і допомагали з пошуком тих, хто досі не проголосував. Так-так, усе правильно – повна амуніція, автомат Калашникова і член виборчої комісії, а заодно “міжнародний спостерігач із Чечні”. Чи можна зробити “неправильний” вибір, коли такі “представники комісії” приходять до тебе додому?

Чи можна обрати іншу позначку, ніж “Так”, коли такий вибір тобі радять зробити просто на вулиці? Ні примусу, ні тиску, звісно ж. 

Траплялися й цинічніші випадки. Спробою додати “демократичності” до російського псевдореферендуму став фактичний примус до голосування українських військовослужбовців, яких утримують у колонії в селищі Оленівка. Хоча поки що досі немає певності, що всі зняті на відео – військовополонені, російське урядове пропагандистське інформагентство “ТАСС” оприлюднило відповідні кадри у себе в Telegram: “Голосування військовополонених, у яких у паспорті є прописка в ДНР, у колонії в Оленівці”.

Згодом пропагандисти взагалі заявили, що “українські військовослужбовці звернулися до "Ради ДНР" з проханням про приєднання до козацького батальйону імені Богдана Хмельницького”.

Відсутність правил

Примус, погрози та страх – лише вершина айсберга російської брехні, адже так і залишилося загадкою, за якими ж саме правилами та процедурами Росія проводила свій псевдореферендум. 

Кремль і його колаборанти так поспішали, що про окремі речі взагалі не думали, а інші не змогли вчасно зорганізувати. Звідки росіянам знати, як проводити голосування, якщо в них самих волевиявлення немає вже роками?

Розгляньмо окремі приклади детально.

• На псевдореферендумі фактично не було дільниць для голосування. Хоча навіть якщо не заглиблюватися в деталі, це не лише “зручна” логістика для виборців, а й перш за все забезпечення таємниці голосування (звичайно, у разі правильно обладнаної ДВК). Окупанти ж у Донецькій і Луганській областях майже прямо заявляли: на дільницях вас не чекають, голосуйте де хочете. Як інакше, крім як комічною, можна назвати заяву про голосування, наприклад, на території Донецької області: “Мешканці зможуть проголосувати поза межами виборчих дільниць – в тому числі на прибудинкових територіях, територіях загального користування та в інших місцях”. 

Голосуйте в інших місцях, але в останній день псевдоголосування можете прийти на дільницю – ми щось придумаємо.

• Базовим принципом демократичного голосування є рівне виборче право. Іншими словами, кожен виборець має лише один голос. Беручи за основу це правило, залишається незрозумілим, як “виловлювання” людей для голосування у дворах, на вулиці чи будь-де могло цей принцип забезпечити. Зрозуміло, що окупаційні адміністрації не лише не змогли б установити, скільки разів проголосувала певна особа, а й ніколи не робили б цього.

З огляду на це, абсурдними видаються заяви окупаційних адміністрацій про створення якихось списків виборців. Формування, ведення й обслуговування такого реєстру вимагає кваліфікації, високого рівня безпеки, фінансів і… банально великої кількості часу. Але не для окупантів, у яких кінцевий список виборців може значно розширитися або взагалі з’явитися з нуля. 

Утім виявляється, що списки виборців (як мінімум на окремих дільницях) узагалі не обов’язкові. І, на думку невідомої жінки, яку називають “Стеллою, спостерігачкою з ПАР”, таку практику “варто адаптувати собі як найкращу”. Як каже жінка, “на відміну від її країни, де виборці закріплені за певними дільницями, виявляється, що тут, коли хтось приходить голосувати, у нього вже в паспорті зазначено, звідки він”. 

Звісно, не зовсім зрозуміло, про що йдеться, але, можливо, практика російських фальсифікацій справді передова.

Безумовно, примушуючи людей голосувати чи взагалі вкидаючи заповнені бюлетені, росіяни зовсім не думали про таємницю голосування. Яка може бути таємниця, якщо задум окупантів і так передбачав захмарний рівень підтримки любові до Росії? Тому, певно, знімаючи десятки пропагандистських відео, росіяни часто ставали жертвами власної неуважності і бездарності та банально вкидали, а згодом і рахували порожні бюлетені. Навіщо старатися – Путін, Пушилін чи інший терорист усе одно цього не оцінить.

Псевдоспостерігачі

Почувши десь про інститут незалежних спостерігачів за виборами, росіяни запросили кілька десятків іноземців-симпатиків як масовку. “Бейджики, хвалебні слова про волевиявлення людей, радість в очах виборців і, звісно ж, висока якість організації референдуму”, – ось короткий огляд усіх пропагандистських сюжетів. 

Та, найімовірніше, російські пропагандисти й справді гадають, що наявність нікому невідомих у сфері виборів іноземців дасть змогу окупантам говорити про легітимність проведення “псевдореферендуму”. Крім того, росіяни навіть не старалися вигадувати, а взяли для пропагандистської картинки власних, уже відомих багатьом агентів впливу.

Наприклад, такий собі французький політолог Емманюель Леруа розповідає про те, що “Росія – єдина вільна держава, що залишилася в Євразії”. 

Інший “спостерігач”, Роман Блашко, колишній редактор чеської комуністичної газети “Haló noviny”, ще у 2014 році написав статтю, де поклав на Захід відповідальність за трагедію збитого над Донбасом рейсу МН17. 

А ось нібито німець Томас Репер, який "спостерігав" за псевдореферендумом у Херсонській області. Чому нібито? Бо він уже 20 років живе в Росії, є учасником низки російських шоу і веде пропагандистський YouTube-канал “Anti Spiegel”, де підтримує війну проти України.

Тому результат “спостереження” таких пропагандистів не міг навіть теоретично бути іншим, ніж заява російського ТАСС: “Міжнародні спостерігачі з Болгарії, Боснії та Герцеговини, Німеччини, Сербії, Мозамбіку, Франції, ЦАР не зафіксували порушень, за винятком загроз та обстрілів з боку України, та наголосили на ентузіазмі учасників голосування”.

Математика по-російськи

Псевдореферендум на окупованих українських територіях, безумовно, став одним із найголовніших завдань кремлівських пропагандистів. Кількаразове перенесення самого “голосування”, хаотичність його організації й абсурдність багатьох аспектів мали б компенсувати таким необхідним для Росії “позитивним результатом”. Закономірно, що пропагандисти в будь-якому разі мали озвучити дві дуже важливі цифри:

1. Повідомити, що у псевдореферендумі нібито взяло участь понад 50% мешканців. Тобто мімікруючи під справжні норми демократії, назвати його таким, що відбувся, себто “легітимним”.
2. Озвучити надзвичайно високий рівень підтримки приєднання до Росії. Бо, по-перше, результат не може бути меншим, ніж повідомлення з результатами псевдоопитувань. А по-друге, як пояснити самим росіянам, що регіони, які приєднує “вєлікая і могучая Росія” і які слід захищати шляхом мобілізації, не так вже і хочуть приєднуватися – скажімо, лише на 55%?

Усі російські фальсифікації відбувалися навколо цих двох тез. Утім, зважаючи на “якість” проведення самого референдуму, проблеми виникли саме з такими бажаними цифрами, тобто власне результатом.

Візьмімо як приклад хроніку “результатів” псевдореферендуму, які опублікувала “Российская газета” – офіційний друкований орган уряду Російської Федерації.

Пропагандисти регулярно повідомляли, скільки ж відсотків людей нібито підтримували входження до складу Росії станом на певні проміжки часу. Нижче ми додамо до цієї інформації кінцевий показник “кількості учасників референдуму”, розрахуємо шляхом множення абсолютні значення голосів “Так” і “Ні” + недійсні і порівняємо ці результати.

Якщо коротко, то ми побачимо абсолютно намальовані цифри. При цьому в Донецькій і Запорізькій областях з’явиться дуже цікавий феномен – зменшення кількості тих, хто голосував “проти”. Так, станом на трохи більш ніж половину підрахунку голосів нібито було понад 63 тисячі тих, хто проголосував “Ні”. Але вже станом на кінець підрахунку 47 тисяч із них кудись зникли. Дивина та й годі. Так стається тоді, коли бачиш, що окупанти з Луганської області фальсифікують собі значно кращий показник “лояльності” – і починаєш їх наздоганяти.

Іншими словами, пропагандисти, які й так сфальшували високий відсоток підтримки, у самому кінці вирішили зробити його “ще кращим”. Однак вони не врахували базових математичних правил – як наслідок, банально викрили себе через “зникнення” бюлетенів без підтримки потрібного результату.

Нижче – наша деталізація з цифрами.

Донецька область – 2 133 326 осіб, які “проголосували”

Запорізька область – 462 109 осіб, які “проголосували”

Луганська область – 1 662 607 осіб, які “проголосували”

Херсонська область – 571 001 особа, яка “проголосувала”

І все ж узяті зі стелі результати референдуму – лише вершина неуважних російських махінацій. Адже вважаючи всіх дурнями, росіяни навіть не намагалися якось креативніше вигадувати інші цифри.

Наприклад, явка виборців, за даними пропагандистів, у Херсонській області становила нібито 76,86%, а у Запорізькій – 85,4%. Можемо порівняти ці дані з інформацією про явку на останніх місцевих виборах 2020 року від ЦВК України. Явка на Херсонщині тоді дорівнювала лише 32,39%, а на Запоріжжі – 33,93%. Отримуємо різницю в 40–50% – при тому, що демократичні українські вибори були запланованими й регулярними, про них заздалегідь проінформували населення. А люди на них усе одно не прийшли. 

Навіть теоретично й під дулами автоматів російські окупанти не змогли б забезпечити таку явку мешканців, адже значної частини з них уже давно фізично немає на цій території – люди виїхали, не бажаючи перебувати в російській окупації. Так, Херсонщину залишило понад пів мільйона людей, із Запорізької області поїхало близько 250 тисяч мирних мешканців. Не варто забувати і про спустошену війною Луганщину, де окупанти “намалювали” нібито 1,66 млн виборців, хоча у 2012 році в регіоні було їх не набагато більше – 1,83 млн. А з того часу сотні тисяч людей, на жаль, покинули свої домівки.

Усе це – цифри, які нібито мали “показувати велич і підтримку Росії”. У підсумку отримуємо радісного, але без крихти розуміння ситуації колективного росіянина у вигляді прессекретаря Путіна Дмітрія Пєскова, який не знає відповідей на більшість запитань, але стверджує щось на зразок “кордони окупованих Херсонської та Запорізької областей ще не визначені й залежатимуть від волі населення". 

Ось приклад кремлівського сюрреалізму, який, можливо, доведеться прочитати двічі. Росія, не контролюючи повністю Запорізької області, проводить там, за її ж словами, “легітимний референдум” про приєднання регіону до складу РФ – але не факт, що саме цього регіону, бо кордонів ще немає. На псевдореферендумі голосує нібито 462 тисячі осіб, Кремль заявляє про успішну явку, перемогу і так далі. При цьому кількість уявних “виборців” становить не більш ніж 35% від усіх виборців області за останніми даними 2020 року. Більше їх і не може бути, бо, навіть за найбрехливішими побажаннями пропагандистів, росіяни не контролюють, наприклад, Запоріжжя, де до війни мешкало майже 570 тисяч виборців. Виходить якась цілковита безглузда історія, у яку може повірити хіба що дурень або князь Потьомкін (який, щоправда, давно помер).

Найголовніше, що в цю історію вірить Путін, який радіє разом з керівниками окупаційних адміністрацій. Її схвалює Держдума, підтримуючи “входження” нових регіонів до складу Росії. Утім у цю історію не вірять ні світ, ні українці, які боролися та борються за власну землю. 

Російська Федерація скільки завгодно може розповідати про Україну як failed state, але саме Росія нею і стала. Стала тією неспроможною державою, яка, прагнучи величі й слави, проголосила анексію чужих територій, не тільки повністю їх не контролюючи, а й ризикуючи втратити їх повністю. Такі країни неодмінно приречені на поразку. На жаль, у випадку з Росією перед цією поразкою ще триває ядерний шантаж.