Жодних яскравих перук чи насиченого гриму
Лікарняні клоуни відрізняються від циркових. Це спеціалісти з психоемоційної підтримки, які використовують свої психологічні знання через гру. Їхня головна мета не розважити чи розсмішити дитину (хоча це також виходить), а нормалізувати складні емоції, допомогти адаптуватися до умов лікарні й додати їм легкості й простоти дитинства.
Усе — від образів до манери поведінки — спрямоване на цю мету, розповідає Рогаліна. Усе, що може налякати або посилити стрес — виключено. Жодних яскравих перук чи насиченого гриму, який заважатиме зчитувати емоції. Замість них — легкий мейкап і червоні носики. Немає супербуфонадних костюмів, які спотворюють пропорції тіла — лише яскраві поєднання звичайного одягу.
Усі персонажі максимально наближені до образів, які можна зустріти на вулицях міста, з додаванням деталей, які можуть розкривати вподобання самих клоунів. Клоунеса Лю, наприклад, зараз проживає французьку хвилю: носить берети й капелюшки у стилі 1920-х років і награє щось джазово-блюзове. Але не факт, що це надовго: образ клоуна змінюється постійно.
Усі активності лікарняних клоунів негучні, щоб не порушувати режиму медустанови. Ніяких непередбачуваних жартів чи сценок, прямий контакт з дитиною можливий, тільки коли вона сама цього хоче.
«Ми працюємо в парах і взаємодіємо між собою, — ділиться Тетяна Рогаліна. — Достатньо, щоб клоуни між собою грали в якусь гру. Тільки якщо бачимо, що дитина відкрита і контактна, можемо залучити її. Але це буде делікатний інтерактив».
Хоча часто двогодинні виходи клоунів завершуються тим, що діти самі біжать до них обійматися з питанням «А ви завтра ще прийдете?», розповідає клоунеса. А ще просять показувати фокуси та влаштовувати концерти. Клоуни можуть дати дітям пограти на укулеле чи перкусії. Або влаштувати імпровізований концерт тим, що є під руками: хтось тупає ногою, хтось стукає ложкою по тумбочці — і всі разом співають про те, що бачать навколо.
«Кожен вихід — пригода. Ніколи не знаєш, кого зустрінеш, що робитимеш, яка трансформація відбудеться з тобою, з дітьми, з твоїм партнером чи з медперсоналом», — розповідає клоунеса.
Одного разу їй довелося рятуватись від страшних павуків під лікарняним ліжком. Хлопчик ледь не з порогу палати голосно сповістив, що під ліжком живуть павуки! Мама сказала йому про них, щоб він під тим ліжком не валявся, і вони перетворилися на його страх.
«Я одразу також почала сильно боятися цих павуків, — розповідає Тетяна. — Хлопчик мене від них урятував. Він їх прогнав: "Все, Лю, не бійся більше! Павуки пішли". Через проєкцію страху павуків на клоунесу та створену ігрову ситуацію він зміг перемогти власний страх. Неочікувано швидко перейшов з позиції жертви в позицію лицаря, готового до активних дій».
Вау, як мені круто стало після уколу!
Лікарняні клоуни допоміжні в психоемоційній адаптації дітей і їхніх родин, розповідає Тетяна Рогаліна: «Це низькоінтенсивна терапія, ми працюємо з тим, що на поверхні. За потреби використовуємо методи кризової психології, щоб стабілізувати маленьких пацієнтів. Ми про тут і зараз: коли є якісь незручні емоції, можемо допомогти дати їм раду, якщо дитина до цього готова».
Лікарняні клоуни допомагають пояснити дітям, чого очікувати від різних медичних маніпуляцій. Навіть якщо пацієнт усвідомлює необхідність певної процедури, може боятися її. Чекати, поки він сам на неї зважиться, лікарі часто не мають часу. Тому лікарняні клоуни допомагають піти назустріч страху.
Скажімо, якщо дитина боїться уколів, клоуни між собою можуть влаштувати імпровізації. Наприклад, один намагається зробити укол, а інший боїться.
«Коли ми гіперболізуємо страх, це відволікає, викликає усмішки — і він починає розчинятись, як боґарт з "Гаррі Поттера"», — каже клоунеса. Боґарт відрізняється від інших привидів тим, що вміє перетворюватися на те, чого людина боїться найбільше.
Найкраща зброя проти нього — це сміх.
Коли клоун зрештою отримує свій укол, він показує, наскільки йому стало краще, при цьому говорить про біль: «Вау, як мені круто стало після уколу! Трошки болить, але – круто! Я тепер такий сильний!».
Також лікарняні клоуни допомагають усвідомити особливості медичного побуту. Наприклад, спеціально провокують молодший медперсонал зробити їм зауваження, аби власним прикладом показати дітям, як висловлювати повагу та вдячність до роботи Фей Чистоти.
Інколи дітям у лікарні просто потрібні друзі, з якими можна разом погратися й побути поруч — цього достатньо, щоб рівень тривоги зменшився.
Буває, що підтримка потрібна не дитині. Діти емоційно залежать від батьків. У кризових ситуаціях це особливо помітно:
«Дитині в лікарні може бути нормально. А от мама чи тато збентежені і стривожені. Буває, саме дорослі швидко йдуть на контакт і відкриті. Тоді прості обійми чи навіть легкий масаж плечей, тепла розмова — важливий елемент турботи про них».
Лікарняна клоунада допомагає батькам згадати, що дитина залишається дитиною попри діагнози: вона може сміятися, потребує ігор. Подивившись, як дитина змінюється під час виходів лікарняних клоунів, батьки можуть вибудовувати спілкування на цьому прикладі.
Щоб лікарняних клоунів ставало більше
Усі учасники проєкту «Лікарняні клоуни. Файні носи» від громадської організації «Харківський фонд психологічних досліджень» працюють на благодійних засадах.
«У нас немає спеціальних гримерок у лікарнях, є лише рюкзаки чи валізки з костюмами та реквізитом, — розповідає Тетяна Рогаліна. — Минулоріч їздили працювати в Ригу. Вразило, що там у лікарняних клоунів є свій кабінет у лікарні. На його дверях написано "Dr. Klauns". Там усе облаштовано для їхньої роботи».
За її словами, для розвитку цієї професії в Україні потрібно зробити ще багато кроків «уперед і вгору». Насамперед лікарняних клоунів має ставати більше. Тому «Файні носи» пройшли навчальну програму «Краудстартер» від платформи «Моє місто» за сприяння Національного фонду за демократію (NED) і за підтримки групи IT-компаній Netpeak Group. Команда планує запустити Харківську академію лікарняної клоунади. Передусім хочуть підготувати 10–12 нових лікарняних клоунів.
Це перший ступінь підготовки — «Ха!». Клоуни, які його закінчать, обов’язково побувають у лікарні, щоб розуміти специфіку роботи, але основний їхній фокус буде на роботі у прихистках з дітьми у кризі.
Навчання почнеться в листопаді і триватиме до середини січня. Далі «Файні носи» планують шукати ресурси, щоб реалізувати проєкт підготовки лікарняних клоунів другого ступеня, які вже зможуть працювати в лікарнях.
Досвід організаторів показує, що з десяти людей, які пройдуть підготовку, працювати в лікарняній клоунаді залишаться один-два. Багато хто йде на етапі стажування, усвідомивши, що працювати з дітьми в лікарнях їм складно.
«Єдине, чого неможливо навчити — бачити насамперед дитину в дитині, яка хворіє. У цій роботі не потрібна жалість, — розповідає Рогаліна. — Дитина відчуває, коли дорослі фокусуються лише на її хворобі й думають виключно про діагноз».
Інші навички легко прокачати. Стать, вік, фізпідготовка в лікарняній клоунаді не важливі. Важлива готовність перетворювати реальність лікарні на неймовірний світ і досліджувати його. Бажаний досвід у психологічній чи педагогічній галузі, навіть якщо йдеться про роботу нянею.
«Коли ми вдягаємо червоний носик, дотримуємось певних ритуалів, — перераховує Тетяна. — Розігріваємось тілесно й емоційно. Усе, що може завадити пробудити свою внутрішню дитину, лишаємо в гардеробі. Щоб іти до дітей щирими, отримуючи задоволення від спілкування з ними».
Виходи лікарняних клоунів не тривають довше ніж дві години. Після кожного обов’язково проводять його розбір й аналіз, окремі кейси розбирають на супервізіях. Щоб незабаром знову вдягти червоний носик і запропонувати свою підтримку дітям.
