До порятунку долучили й медиків з інших країн.
Про це повідомляє сам Охматдит.
3-річна Соломія з Житомирської області росла здоровою. 12 квітня у неї піднялася температура. На наступний день продовжила рости, тож сім’я звернулася до місцевого лікаря.
Згодом дівчинку поклали у відділення інтенсивної терапії. У Соломії були болі в животі, блювання, а сатурація (рівень кисню в крові) опустилася до 40% при нормі вище 93.
У дитини почали відмовляти життєво важливі органи. У місцевій лікарні не знали, як допомогти.
«У доньки був занадто швидкий розвиток захворювання. Ймовірність того, що вона виживе, стала вкрай низькою. У пошуках порятунку ми дізналися про столичний Охматдит, куди вирішили звернутися. Хоча нам не давали гарантій, що ми зможемо доїхати до Києва, все рівно ризикнули вхопитися за останній шанс», – розповідає мама Соломійки Людмила.
До НДСЛ «Охматдит» дитина поступила у стані вкрай важкої пневмонії та серйозного ураження легень.
Єдиним шансом на життя була екстракорпоральна мембранна оксигенація (ЕКМО). Це процедура тимчасового заміщення дихальної або серцевої функції, що дає час на відновлення відповідних органів у пацієнтів, у яких неможливо стабілізувати стан звичайними способами, як то ліки для підтримки серця або апарат ШВЛ.
Соломія потрапила у відділення анестезіології та інтенсивної терапії, де її підключили до ЕКМО-апарату.
«Для лікування таких пацієнтів треба багато середнього медичного персоналу та навчених лікарів. ЕКМО не лікує, але дає час, щоб розібратись, що призвело до розвитку пневмонії та як це вилікувати. Але це з колосальними ризиками, ми змінюємо нормальну фізіологію пацієнта, перевертаємо її з ніг на голову», – каже Станіслав Школьний, лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії.
Шанси на виживання Соломії залишалися низькими. Дівчинка була підключена до ЕКМО 15 днів. Увесь цей час команда лікарів постійно була поряд. Мама дівчинки згадує: «Медики жили в лікарні, ночували тут 5 днів на тиждень, приходили і у вихідні, і в будні».
Станіслав Школьний ділиться: «Зазвичай, коли запускаєш такий кейс, ти у лікарні майже живеш, 24/7 на телефоні, завжди повинен бути в зоні досяжності у випадку, якщо потрібно під'їхати. Цього разу паралельно у нас перебували два пацієнти, тобто робота помножується на два. Окрім цього, ми виконуємо ще й поточну роботу: це післяопераційні хворі, політравми, оперативні втручання, торакальні хворі на штучній вентиляції».
Коли Соломійка була підключена до апарату ЕКМО, на фоні інфекційно-токсичного шоку у неї розвинулося гостре ураження нирок та печінки. Одразу ж до мультидисциплінарної команди лікарів доєдналися фахівці відділення інтенсивної та еферентної терапії гострих інтоксикацій, що близько двох тижнів проводили процедури у комплексі з ЕКМО, відновивши функції пошкоджених органів.
«Ми залучили величезну кількість людей для порятунку однієї людини. Чим складніший випадок, тим більше людей залучено – це і відрізняє інтенсивну терапію і ЕКМО від звичайної терапії. У цьому випадку петля комунікації пройшлась по всій Європі. Частина витратних матеріалів передана професором Шульжинським з Польщі, деякі привезені зі стажування в Каролінському госпіталі у Швеції - ECMO Karolinska, а доктор Гудзенко з-за океану в сонячній Каліфорнії мав натхення і терпіння телефоном комунікувати і стратегувати разом зі мною. Це класно. І дуже важливо мати підтримку, коли не вдається допомогти. На жаль, буває і таке, але без ризику не буває винагороди», – коментує Андрій Висоцький, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії з ліжками ЕКМО Охматдиту.
Після відключення від машини Соломію перевели на самостійне дихання й забезпечення високопотокової оксигенації. Через 34 дні перебування в реанімації її відлучили від будь-якої кисневої підтримки та перевели у відділення педіатрії.
Сьогодні легені Соломії повністю відновлені, вона проходить реабілітацію та готується до виписки. Її тіло та мозок добре відреагували на лікування, дівчинка уже майже повністю відновилася.
«Зараз ми можемо сміливо сказати, що наша дитина цілком здорова і така, як була до хвороби, – говорить мама Людмила. – Хочемо, щоб якомога більше діток могли врятувати за допомогою апарату ЕКМО, дізнавшись про наш приклад».