«Робота тут – найцікавіша»
Вхідні двері відкрилися: двоє лікарів везуть на вулицю пацієнта на ліжку:
– Ми на прогулянку, – відповів один з лікарів на мій здивований погляд.
Будівля лікарні дев’ятиповерхова: на першому поверсі приймальне, на інших – вузькопрофільні відділення зі стаціонарами. Звідти й возять гуляти.
З оглядової виходить завідувач приймального відділення Віталій Бібіков. Його рухи швидкі, в очах чортики. Сьогодні він має час для розмови:
– У понеділок було близько 20 пацієнтів – це дуже багато. Кілька людей з підозрою на інфаркт. Також звертались з гострою алергічною реакцією, ГРВІ, сепсисом. Бувають дуже різні скарги, і наше завдання – зрозуміти, що саме сталося і надати допомогу?...
Віталій прийшов сюди п'ять років тому:
Ніхто не хоче бути лікарем приймального відділення: це надскладно. Та я погодився на цю посаду і не жалкую: виявилося, що робота тут найцікавіша. Постійний екшн!
Іноземні пацієнти та українець з малярією
У хол заходять двоє: молода дівчина з рудими кучерями і підтягнутий чоловік в роках. Через кілька хвилин за ним закривається шторка: його оглядає лікар. Дівчина чекає:
– Він американець. Колишній військовий. Тут з першого дня великої війни: вчить наших стрілецькій справі. Годину тому впав, бо запаморочилося в голові… Буде обстеження.
Віталій пильно стежить за процесом – сьогодні не його зміна, але це уже професійне:
До нас часто звертаються іноземці. Зараз в Україні багато волонтерів з Бразилії, В\'єтнаму. Але екзотику нам якось привіз українець: малярію.
На дивані приймальної влаштовується ще одна пара іноземців. Вона у цивільному, він у військовій формі. Чути англійську з британським акцентом. Вони виглядають стривоженими. До Віталія підходить лікар, що оглядав їх:
– Підозра на гострий коліт. Хоча я не бачу хірургії.
Віталій призначає додаткове обстеження і з усмішкою знову повертається до мене:
– Знаєте, я не обирав професію. У родині всі лікарі, крім мами: вона медсестра. Але голова сім'ї вона. Тому якщо вона вірить у народну медицину – ми слухняно ставимо банки (Сміється) З пацієнтами теж не сперечаємося: хочуть парити ноги – хай парять. Разом з прийомом ліків доказової медицини. Тільки якщо народні методи шкодять здоров'ю – ми повідомляємо про це.
Часто пацієнти не знають, що з ними:
– Якось дівчина прийшла, каже: «У мене інсульт». Перевірили – нема. Обстежили повністю: проблема була по гінекології. Вона просто забула сказати, що крім головокружіння, ще й живіт болить.
Несправний термометр о другій ночі
В приймальному відділенні немає нічого статичного. Лікарі, медсестри та пацієнти в постійному русі. Пацієнт не затримується тут надовго: максимум 3 години, але це рідкість. Далі його оформлюють у стаціонар або відпускають додому. Спочатку оглядає старший зміни. Далі передає в турботливі руки медсестер на аналізи або просить спуститися для консультації профільного спеціаліста.
Один з них якраз тут. Це терапевт Ярослав Власенко:
– Маю не більше 10 хвилин, – одразу каже мені. – Багато пацієнтів. Я давно працюю, і можу по людини одразу визначити, у якій ділянці проблеми. Якщо криво стоїть – живіт або спина. Якщо рівно, але в очах страх – серце.
Терапевт – лікар, який багато говорить з пацієнтами:
– Я трохи психолог. Іноді людину треба просто вислухати, і їй стане легше. Багато випадків, коли начитуються в інтернеті та лякаються. В мережі багато правильної інформації, це правда. Але найчастіше там описані найскладніші випадки. А про легкі – ані слова. Частіше ж в житті ми стикаємося саме з легкими.
Ярослав радить одразу йти до лікаря, не чекати та не соромитись:
Є поради на сайтах: як відрізнити невралгію від болю в серці. Не беріть на себе цю відповідальність – її візьму я, бо я лікар. Бувають, звісно, смішні випадки. Якось о 2 ночі приїхала сімейна пара: термометр показав, що у них температура тіла 34,1 градус. Виявилось, що просто погано прочитали інструкцію до градусника. Буває.
З руки стирчить болгарка
Терапевт перепрошує і повертається до роботи. Тим часом мені щастить: є хвилинка у травматолога Богдана Рижкова. Високий, статний. Погляд, від якого мурахи шкірою:
Приходить до мене чоловік, а у нього з руки стирчить болгарка, – з захватом згадує травматолог. – Сміється і плаче одночасно. Люблю свою роботу. Врятували людину, звісно.
Богдан розділяє травми на дві умовні категорії:
– Перша – спортивні. Можуть сім'ями приходити, один за одним: приміром, оперувати меніск. У спортивних ще сезонність є: велосипед влітку, лижі взимку. Друга категорія – “диванні травми”. Йшов вдома, не помітив кут табуретки чи перечепився через кота.
Мухомори та гриб Веселка
Мою журналістську активність помічає медсестра Наталія Бєлявська. Підходить, спостерігає. Наважується. Підходить та ділиться цукерками:
– Візьміть, смачні, – каже широко усміхаючись. – Спитайте і мене щось.
Наталія проводить різні маніпуляції: ставить катетери, бере аналізи. Якось на її зміні привезли хлопців з отруєнням:
Двоє пацанів. Спортсмени. Їм хтось порадив мікродозинг мухоморів для кращих результатів: по шматочку шоколадки з цим грибом. Вони з’їли по плитці… Один у відключці, другий одночасно кричав на нас і молився.
З нетрів клініки до нас знову вибігає Віталій:
– Ще у нас тут була ситуація «гриб Веселка». Пацієнт тривалий час приймав цей гриб від… виразки. І впав в ступор, ні на що не реагував. Ми його прийняли, поклали в неврологію, поставили крапельницю. Через п'ять годин мені медсестри кажуть: втік. Тепер я всім кажу, що вмію лікувати інтоксикацію грибом Веселка. (Сміється)
Інша медсестра забирає Наталію: потрібно взяти аналізи у іноземного волонтера, який тут з кучерявою дівчиною. Наталія бере його під руку та веде у кабінет. На руці американського військового татуювання: прапор України.
Ділдо, баклажани та дезодоранти
Після операції у приймальне відділення спускається хірург “Добробуту” Олег Пенкальський. Він зосереджений та трохи втомлений. Сьогодні старший на зміні:
– Буду відволікатися на телефон, бо зараз маю ухвалювати рішення за всіх хірургів… Так, слухаю, – дзвінок не змусив себе чекати. – Призначайте планову операцію та консультацію хірурга-онколога.
Олег виконує різні операції. До кожної ставиться серйозно:
– Навіть апендицит – не рядова операція. Кожен випадок є унікальним.
Часто хірург має справу з інородними предметами в тілі людини:
Ковтають різне, переважно риб\'ячі кістки. Ще булавки, голки, леза для бритв. Таке саме не вийде, бо ризик пошкодити органи. Так опиняються у мене на столі. Але я не ріжу. Ріжуть у підворотнях. Я оперую… Обрав цю спеціалізацію, бо вона дуже цікава. Хоч і складна.
Ті, хто не розрахував свої сили у мастурбації, також потрапляють до Олега:
– Огірки. Баклажани. Засунути можна, а витягти – не завжди. Всередині людини вони стають м'якими… Операція не завжди потрібна. Просто дістати звідти – це теж до мене. Парфуми, дезодоранти, баночки з інтимною змазкою. Ділдо, звісно. Туди увійшло – назад ніяк.
Знову з'являється Віталій і широко розводить руки в сторони:
Отакий ділдо дістали одного разу. Навіть під час війни люди продовжують… І це добре. Значить, їм хочеться. Життя триває.
Віталій змінив медичну форму на футболку та джинси: тепер його не відрізниш від звичайного перехожого. Він прощається з нами та йде у місто. Бажає мені гарного вечора та не бажає колегам гарної зміни: погана прикмета.
На диванчику чекають результатів обстеження волонтер з США та дівчина з рудими кучерями. Вона засмучена. Він підбадьорює її та жартує. Вона сміється.
Озираючись, в хол входить мама з дворічною дитиною. Приймальне відділення клініки «Добробут» готове їм допомогти.
