Є відомий жарт – «у воєнний час значення синуса може сягати трьох». Цей жарт про те, що за війни звичні у мирний час константи перестають працювати.
Так воно і є. Звичайно, коли мова не про фізичні константи, а про економічні.
Ті економічні заходи, кроки, які у мирний час працюють, у воєнний можуть перестати працювати. Наприклад, вільний рух капіталів поміж країнами – з України та в Україну. За мирного часу це необхідна умова розвитку економіки. За війни ніякого вільного руху капіталу взагалі не може бути. Або вводяться транскордонні обмеження, в нашому випадку, обмеження на виведення валюти з України. Або гроші швидко йдуть з з країни, що воює – ризики їх втратити надзвичайно великі – й вільний рух капіталу закінчується сам собою, через відсутність самого капіталу.
І навпаки. Кроки, що за мирного часу є шкідливими чи абсурдними, під час війни мають не просто сенс, а часто є необхідними.
Наприклад, ті самі валютні обмеження.
Фіксований курс – як відомо з базової, шкільної, економіки, просто неможливий, коли монетарна політика незалежна (в Україні – так, єдина офіційна валюта це гривня, на не, приміром, євро, як в країнах ЄС), а рух капіталу вільний. З практики ми знаємо, чим закінчується обов’язкова прив’язка гривні до долара: витрачанням міжнародних резервів та суворою девальвацією, як у 2008 та 2014-15. Але за війни фіксований курс став необхідністю, і допоміг вберегти заощадження та гроші всередині країни у перші місяці великої війни.
Банківські нормативи капіталу – за мирного часу банки повинні їх дотримуватися, на цьому ґрунтується вся система нагляду та регулювання за банками в світі. Під час війни… Вже на третій день після вторгнення Нацбанк дозволив банкам порушувати нормативи, бо, втративши велику частину кредитного портфеля, позичальників, застави банки фактично не можуть витримувати стандартні норми. Альтернатива – банкопад.
Купівля ОВДП Нацбанком. За мирних часів – це просто непродуктивна та, дуже ймовірно, неконтрольована емісія, друк грошей, який може звести нанівець всі зусилля НБУ із контролю над інфляцією. За такої великої війни, яка вимагає вдвічі більше коштів, ніж може «потягти» економіка – емісія, друк неминучий. Дозвіл на купівлю Нацбанком державних цінних паперів – найлегший та найшвидший спосіб забезпечити цю емісію та провести її менш болісно (бо значна емісія це болісно завжди).
Більше того. Правильні економічні кроки не інваріантні в часі. Те, що вчора було правильним, сьогодні може шкодити, й навпаки. Класичний приклад тут ситуація з імпортом.
На початку російської навали Уряд зняв ПДВ, мита і акцизи на імпорт – фактично, з іншими кроками, зняв більшість цінових обмежень до імпорту. Тоді це було необхідно: неясно було, чи спроможна буде українська економіка виробляти те, що потрібно для виживання. Ту ж їжу.
Зараз все навпаки. Український бізнес оговтався, запрацював, посівна пройшла успішно (з огляду на те, як вона могла пройти), харчопром працює – своїми словами, голод Україні не загрожує, ми здатні і забезпечувати їжею себе, і продавати зерно та харчі за кордон. Це найважливіше. І ситуація інша: приплив імпорту вимиває з країни валюту, тисне на курс, і варто, навпаки, обмежувати імпорт, як би боляче від того не було імпортерам. Шкода, але інші речі – резерви, курс, валюта – в моменті важливіші. Тому імпорт будуть обмежувати далі й далі, й це реальність, до якої варто готуватися.
До чого я веду? До того, що під час війни не існує універсальних, правильних шаблонних, підручникових рішень. Немає універсальних рецептів порятунку економіки. Те, що працювало вчора, може шкодити сьогодні. І навпаки.
Так само немає релевантного досвіду інших країн, на який можна було б спиратися, коли мова йде про економіку.Так само годі чекати «системності» (не плутати з прозорістю) в економічних рішеннях. Ситуація на фронті й в економіці змінюється дуже швидко. Реагувати доводиться швидко, і не завжди це приємні кроки.
Звичайно, є універсальні кроки, які можна і треба робити під час війни. Оптимізація функцій держави, своїми словами, скорочення «контролерів та інспекторів» та потреби в них. Відлучення «силовиків» від нагляду за економікою. Скасування більшості регуляцій та державних служб. Загалом, все те, що має зробити Україну привабливою для бізнесу та простого населення після перемоги, те, що дозволить після перемоги залучити потрібні нам 50 млн людей.
Це «гра вдовгу», ті заходи, які, за належного виконання, спрацюють не зараз, і не за півроку-рік, а вже дуже після перемоги. Вони потрібні.
Та зараз кожну дію, кожну ініціативу варто оцінювати – насамперед - з точки зору «чи вирішує вона нагальні проблеми тут і зараз». Зараз в нас дефіцит коштів для війни, дефіцит валюти – відтак, правильні ті рішення, які допомагають заводити валюту в країну. І ті дії, які ведуть до зростання міжнародної фіндопомоги (бо приватні ринки капіталу для нас закриті).«Живи одним днем»? Можливо. Кошти на війну треба зараз. $5-6 млрд додаткових грошей на місяць зараз важать більше, ніж озвучені Урядом в Лугано $750 млрд на відновлення України, але потім. Бо ж без цих $5-6 млрд – зекономлених, випрошених, залучених тощо - може й не статися ніякого «потім».