ГоловнаЕкономікаБізнес

Залежна незалежність

Військові технології дійшли до такого рівня складності та руйнівної сили, що світові лідери у вирішенні політичних конфліктів і досягненні амбітних цілей почали застосовувати альтернативні важелі – товари, котрі мають політичну цінність. У 1970-х на противагу «владі нафти» (oil power), коли міжнародні постачання чорного золота стали політичною зброєю, було сформульовано доктрину «влади продовольства» (food power). Із пандемією COVID-19 світ поринув у реальність, яку можна назвати «влада ліків» (medicines power). Закриття в Китаї заводів унаслідок суворого карантину, заборона в Індії експортувати певні товари, недоступність авіаперевезень і морського сполучення спричинили перебої в постачанні та заблокували ланцюжки створення доданої вартості. Стало очевидно: «сильні світу цього» – політично та економічно незалежні держави (втім як і несильні, з-поміж яких – Україна) – мають проблему: вони залежні від імпорту активних фармацевтичних інгредієнтів (АФІ), випуск яких сконцентровано в Азії.

Фото: addictionandart.org

Резолюція Європарламенту щодо дефіциту медикаментів констатувала втрату європейської незалежності в секторі охорони здоров'я: 40% готових ліків надходять у ЄС із третіх країн; до 80% хімічних АФІ для європейської індустрії виготовляється за межами Союзу (у 1990-х рр. їхня частка становила не більше ніж 20%).

Політичні діячі Сполучених Штатів б'ють на сполох: країна імпортує майже 80% АФІ для генериків (непатентованих ліків), на які покладаються мільйони американців. Це створює загрозу національній безпеці, оскільки іноземні компанії можуть обмежити або повністю припинити постачання в період посилення геополітичної напруги або в разі стихійного лиха. Припускають, що недобропорядні виробники здатні втручатися у склад ліків, роблячи їх неефективними або перетворюючи на зброю.

Асоціація «Виробники ліків України» з початком карантинних обмежень скерувала керівництву держави відкрите звернення, зазначивши: дефіцит інгредієнтів для генериків є ключовою проблемою вітчизняної фармацевтики, оскільки «в Україні майже немає власного виробництва АФІ».

Ці приголомшливі заяви 2020 року викривають сутність проблеми: Китай забезпечує близько 70% світового ринку хімічних АФІ; Індія, яка є другим за обсягами глобальним постачальником, для власного фармацевтичного виробництва також імпортує АФІ, з яких 70% мають китайське походження. Концентрація в одній країні випуску стратегічних товарів, що впливають на системи охорони здоров’я та безпеку інших держав, не нове явище. Це повторення на черговому витку історії ситуації 100-річної давності.

Обігнати на повороті

Отримання у 1870-х рр. англійцем В. Перкіном першого у світі синтетичного барвника мовеїн (аніліновий пурпур) з вуглеводнів кам'яновугільної смоли дало поштовх для створення нових хімічних виробництв в Англії.

Ліловий набув такої популярності в Лондоні та Парижі, що ажіотаж модниць навколо нього назвали «мовеїновий кір».

Але прагматичні німці швидко перехопили ініціативу. Через особливе ставлення до промисловості цікавилися вони не модою, а продуктами органічного синтезу.

Фракційна перегонка смоли дала багато сполук (з протигрибковими, протизапальними, протипаразитарними, знеболювальними та іншими властивостями). Їх почали використовувати хімічні компанії (котрі виготовляли барвники) для синтезу нових ліків. На початку 1880-х рр. Hoechst випустила кайрин, антипірин, імунну сироватку проти дифтерії; пізніше – пірамідон, новокаїн, сальварсан (так званий «препарат 606» – перший засіб від сифілісу). Bayer зареєструвала фенацетин (1887 р.); вчені з її лабораторії в результаті дослідження ацетилсаліцилової кислоти створили загальновідомий сьогодні аспірин, виробництво якого розпочалося у 1899 р. AGFA, BASF, Kalle також вийшли на ринок медикаментів.

Аспірин компанії Bayer, 1899 р.
Фото: wikipedia.org
Аспірин компанії Bayer, 1899 р.

Відомий економіст Т. Веблен зауважив: «Сучасні технології прийшли до німців готовими… німецький підхід у сфері науки і техніки, зокрема «ретельність» у сенсі більш прикладного цілепокладання і старанна рутинна робота, привів до високих результатів». Але не тільки технології, але й сировина для барвників прийшла з Англії. Кам’яновугільна смола накопичувалась у британських містах як небажаний побічний продукт горіння вугільного газу під час освітлення вулиць до електрифікації. Її продавали німцям.

Відкриття органічної хімії та розвиток власної індустрії синтетичних барвників, що забезпечила інгредієнтами виробництво нових ліків, сприяли появі в Німеччині першої у світі фармацевтичної галузі. Країна скористалася перевагами запізнілої індустріалізації і, спираючись на здобутки Британії, не просто її наздогнала, а й перегнала. Взаємоузгодженні дії політиків, бізнесменів, науковців, освітян і громадськості під гаслом нації, закладеним «Пісні німців» ще 1841 р., – "Німеччина понад усе!" (Deutschland uber alles) – за кілька десятиліть змінили розклад сил на промисловій карті світу. Напередодні Першої світової війни країна посідала монопольне становище на ринку синтетичних барвників, забезпечуючи 3/4 глобального виробництва. Водночас понад половина барвників, виготовлених за її межами, містили компоненти німецького походження. Швейцарія повністю залежала від цих постачань; в Англії та Франції компанії здебільшого належали німцям і керувалися ними; американська промисловість, незважаючи на величезні запаси сировини в країні, зводилася до кількох невеликих, скоріше складальних, заводів.

Фото: Джерело: Report on Dyes and Related Coal-tar Chemicals, 1918. United States Tariff Commission U.S. Government Printing Office, 1919, р.73.

Хімічні компанії Німеччини стали провідними постачальниками інгредієнтів не лише для барвників і фармацевтики, але й виробництва вибухових речовин і газів. З початком Першої світової війни всі відчули наслідки такої концентрації.

Надпис: Упаковано спеціально для Німеччини. Експорт цього паковання заборонено.
Фото: надано автором
Надпис: Упаковано спеціально для Німеччини. Експорт цього паковання заборонено.

А пандемія надзвичайно смертоносного грипу – іспанки, що тривала з 1918 по 1920 р., вперше продемонструвала «medicines power», адже основним лікувальним засобом тоді став баєрівський аспірин.

Черга за масками в період іспанського грипу. Сан-Франциско, 1918 р.
Фото: California State Library handout/EPA
Черга за масками в період іспанського грипу. Сан-Франциско, 1918 р.

«Кому не вистачає рішучої волі – не вистачає розуму» (В. Шекспір)

У 1914 р. Великобританія – піонер промислової революції з пальмою першості в хімічних технологіях (як і інші розвинені країни) – була шокована суворою реальністю: вона небезпечно залежна від імпорту з Німеччини.

«The Times» писала: «Ймовірно, британська громадськість не знає, але майже всі так звані синтетичні лікарські засоби, такі як антипірин, фенацетин, аспірин, хлорал і сульфонал, виробляються в Німеччині. Так само, як і штучний підсолоджувач сахарин, а також важливі антисептики».

У 1915 р. огляд «Війна і дефіцит деяких ліків» містив довгий перелік товарів, яких гостро бракувало. Виявилося, що Велика Британія залежить від постачань навіть такого технологічно нескладного хімікату, як фенол. Він використовувався для виробництва і аспірину, і вибухівки. Оскільки собівартість фенолу була нижчою в Німеччині, англійцям вигідніше було імпортувати його. Коли з початком війни настав дефіцит субстанцій, злетіли ціни на медикаменти. Критична ситуація змусила британців усвідомити, що нерозумно покладатися винятково на закордонних і, можливо, ворожих для них виробників ліків і компонентів, навіть якщо фінансові й інші переваги дозволяють іноземцям продавати дешевше, ніж місцевим виробникам.

Уряд Британії діяв швидко. Через 7 днів від початку війни, 5 серпня 1914 р., було видано Прокламацію про торгівлю з ворогом, де визначалися незаконними угоди з «підданими держави, котра перебуває в стані війни з Його Величністю, які або проживають, або ведуть бізнес в ній». Наступним кроком стало ухвалення 18 вересня 1914 р. Закону про торгівлю з ворогом. Це створило засади для змін британського законодавства про ворожу власність. Було внесено поправку до Закону про патенти, промислові зразки і товарні знаки, якою анулювали патенти на німецькі ліки. Права на їхнє виробництво запропонували британським фірмам.

Розуміючи, що лише заборонами не вирішити проблему, президент Ради торгівлі В. Рансімен (Runciman) вийшов із заявою: «Надмірна залежність країни від іншої держави через матеріали, котрі мають життєво важливе значення для індустрії, де зайнято мільйони наших працівників, становить постійну небезпеку, яка може бути усунута лише спільними національними зусиллями в масштабі, який вимагає і виправдовує виняткові заходи державного заохочення».

Нові обставини дали поштовх вибудовуванню системи забезпечення розвитку індустрії. Було створено Комітет з наукових і промислових досліджень як дорадчо-консультаційний орган уряду (до його складу увійшли промисловці та вчені); а невдовзі – Департамент з наукових і промислових досліджень із власним голосом у парламенті. Його уповноважили організовувати та заохочувати через гранти наукові та промислові дослідження, а також сприяти швидкому впровадженню їхніх результатів у виробництво. Для надання державної фінансової допомоги на реалізацію дослідницьких проєктів створили так званий «Мільйонний фонд» із бюджетом у 1 млн ф.с.

Аби сформувати кадровий ресурс потрібної кваліфікації, заснували технологічні коледжі та збільшили фінансування на підготовку інженерів-хіміків, які могли б не лише здійснювати хімічний синтез, але й володіли інженерними навичками для створення нового обладнання. Щоб прискорити розв’язання проблеми залежності від імпорту, у 1915 р. ухвалили рішення про надання державної допомоги на створення нової хімічної компанії – British Dyes, Ltd. На цей проєкт з бюджету було асигновано 1,7 млн ф.с.; додатково на дослідницькі цілі – 100 тис. ф.с. Шквал критики через таку допомогу не завадив реалізувати проєкт в інтересах національної безпеки. Британський уряд став найбільшим акціонером нової компанії; до ради директорів увійшли два державні представники; у статуті передбачили положення про постійну британську приналежність компанії, а також можливості уряду втручатися в господарську діяльність. У 1919 р. компанія об’єдналася з Levinstein, Ltd. і отримала назву British Dyestuffs Corporation. Її капіталізація сягала вже 10 млн ф.с. Компанія контролювала 75% британського виробництва барвників.

У 1926 р. British Dyestuffs Corporation об’єдналася ще з трьома провідними виробниками галузі, в результаті чого утворилася Imperial Chemical Industries (ІСІ), яка набула такого масштабу та переваг, які дозволили їй конкурувати з німецькою IG Farben і зайняти міцні позиції на світовому ринку.

Знак Imperial Chemical Industries, який уособлював, що компанія допомагає Британії управляти хвилями у дні великих випробувань
Фото: mediastorehouse.co.uk
Знак Imperial Chemical Industries, який уособлював, що компанія допомагає Британії управляти хвилями у дні великих випробувань

Разом із нарощуванням нових потужностей постало питання перспектив їхньої конкурентоздатності в мирних умовах, оскільки по закінченню війни очікувалась навала дешевших німецьких товарів. Британське Товариство хімічної промисловості у 1916 р. виступило із заявою: «Певна форма захисту життєво необхідна для нашої хімічної промисловості, оскільки без неї все буде швидко і повністю знищено конкуренцією з-за кордону… Вимоги до освіти і надання грантів – це тільки початок роботи... Необхідно зробити більше для захисту нових індустрій».

На це застереження уряд Британії не відреагував. І марно.

По закінченню війни відбулося експоненціальне зростання імпорту, що поставило під загрозу існування новостворених британських виробництв. Для їхнього захисту у грудні 1920 р. ухвалили Закон про регулювання імпорту барвників (Dyestuffs Import Regulations Act). Постачання цієї групи товарів, а також проміжних продуктів для їхнього виробництва заборонялися, крім як за ліцензією. Невдовзі розробили проєкт Закону про ключові індустрії (Key Industries Bill), який після дебатів отримав назву «Закон про охорону промисловості» (Safeguarding of Industries Act). Він був ухвалений у серпні 1921 р. і запровадив мито на низку товарів з метою захисту стратегічних галузей і зайнятості у них від наслідків знецінення іноземних валют і демпінгу. Закон регламентував імпорт ключових товарів, з-поміж них – продуктів тонкої хімії, зокрема лікарські засоби, і встановив імпортне мито в розмірі 33 1/3 Ad valorem на 10 років. Керівництво Великобританії було налаштовано рішуче, і коли термін чинності минув, захисний механізм пролонгували ухваленням Закону про мита на імпорт (Import Duties Act 1932).

Поряд із фінансовими та фіскальними заходами уряд надав британським компаніям значні стимули для інвестиційних проєктів, серед яких – виготовлення фенацетину, отримавши гарантії від виробників, що ціни на цей продукт будуть стабільними у визначений період. Також керівництво держави пообіцяло забезпечити гарантований ринок для фармацевтичних товарів під час війни з істотним збільшенням продажів збройним силам.

Британські компанії популяризували свою продукцію через патріотичні плакати.

Фото: The Chemist and Druggist. 1914. August 29. Р.58

Один з них наголошував: «Ми не можемо взятись за зброю проти ворогів нашої країни; кожен з нас може вчинити грандіозну боротьбу за нашу країну, відмовившись купувати німецькі товари. Всі ліки з цим знаком Рамзеса вироблені в Англії британськими робітниками з британських матеріалів. Ви будете діяти у своїх власних інтересах та інтересах своєї країни, купуючи ліки з цим знаком».

Посилення потенціалу хіміко-фармацевтичного виробництва набуло стратегічного характеру для держави, оскільки британські політики усвідомлювали, що основні конкуренти – німецькі виробники – докладають значних зусиль, щоб зберегти свою монополію. Мотиви, які лежали в основі цих зусиль, були не лише економічними, а й політичними. Яскравим прикладом намірів представників німецької промисловості є історія з «Bayer 205» (або як його ще називали «Germanin» – це складний синтетичний лікарський засіб, розроблений німцями від сонної хвороби).

Відповідно до матеріалів Конгресу США (1945 р.), у 1922 р. картель IG Farben зробив конфіденційну пропозицію британському уряду надати секрет формули «Bayer 205» в обмін на викуп колоній, які Німеччина віддала відповідно до Версальського договору. «Хоча ця спроба укласти угоду між політичною владою і медичним відкриттям, безсумнівно, була винятковим випадком, проте вона є демонстрацією кульмінації влади німецького картелю над здоров'ям і добробутом людства», – йдеться в документі.

Квітка не розпуститься – плід не зав'яжеться

У червні 1934 р. профільне видання «Chemist And Druggist» опублікувало статтю «Британські тонкі хімікати. Прогрес індустрії 1921-1934», яка засвідчила результативність запроваджених урядом заходів: «Абсолютно очевидно, що за близько п’ятнадцять років хімічна промисловість і виробництво супутніх товарів набули першорядного значення в країні…  Індустрія фармацевтичних хімікатів – основна галузь тонкої хімічної промисловості – ніколи не була такою сильною, як сьогодні».

За найскромнішими підрахунками, капіталовкладення галузі за тринадцять років (від ухвалення Закону про охорону промисловості) збільшилися щонайменше на 60%; кількісні обсяги виробництва – більш ніж на 130%; штат наукових співробітників – більш ніж на 100%; витрати на дослідження – на 70%. Запроваджені митні тарифи стимулювали заміщення імпорту на внутрішньому ринку, збільшуючи загальний рівень промислового виробництва Великобританії в 1932–1937 рр. на 48% (або 8,1% на рік).

18 листопада 1920 р. на щорічній вечері Клубу хімічної промисловості в Лондоні лорд Моултон (Moulton) висловив далекоглядну позицію: «Ми хочемо, щоб наявні виробництва були здатні завдяки своїм масштабам і майстерності, спираючись на досягнення хімії, швидко відповісти на навантаження, яке впаде на їхні плечі, якщо війна знову спіткає нас».

У «The Chemist And Druggist» 9 вересня 1939 р. (на початку Другої світової війни) констатували: «Тепер, у період великого національного випробування, не буде браку постачань для збройних сил чи для місцевого використання фармацевтичних хімікатів… Політика захисту «ключових» виробництв повністю виправдана».

Отже, і промисловість, і держава були готові до нових викликів, а їхні рішучі дії мали далекосяжні наслідки: AstraZeneca – світовий лідер фармацевтики, котра є правнучкою British Dyes, Ltd., відзначилася розробкою разом з Оксфордським університетом вакцини від Covid-19.

Історична амнезія з міопією

Випуск AФI з 2000-х рр. почав поступово переміщуватися з країн-історичних лідерів. Зростання світового попиту на фармацевтичні продукти, привабливі умови для ведення бізнесу та активна політика урядів Китаю й Індії із залучення іноземних технологій та капіталу разом із нарощуванням власного потенціалу обумовили збільшення виробництва та експорту цих країн.

Німецька промислова група Evonik побудувала в Китаї виробництво амінокислот та АФІ, започаткувавши компанію Evonik Rexim (Nanning) Pharmaceutical Co., Ltd.
Фото: gxzyfs.com
Німецька промислова група Evonik побудувала в Китаї виробництво амінокислот та АФІ, започаткувавши компанію Evonik Rexim (Nanning) Pharmaceutical Co., Ltd.

Експерти європейської компанії Pro Generika проаналізували світове виробництво АФІ і, зокрема, видачу за останні 20 років сертифікатів відповідності вимогам монографії Європейської фармакопеї (CEP), які засвідчують, що якість субстанції відповідає вимогам ЄС, і зробили такі висновки. Європа втрачає (а в низці позицій уже втратила) міцні позиції у виробництві АФІ: азійські виробники збільшили кількість своїх CEP зі 183 до 2369, тоді як європейські – з 348 до 1260 CEP. Pro Generika зауважує: європейські компанії зосередилися на певних високотехнологічних AФI, що спираються на складні процеси виготовлення та мають незначні обсяги; 2/3 чинних сьогодні CEP для AФI належать азійським виробникам; для 1/6 AФI взагалі немає аналогів європейського виробництва.

Початок нової ери «влади ліків» унаочнюють слова Лі Даокуй, професора економіки Університету Цінхуа, які наводить видання Politico: "Коли справа доходить до комп’ютерних чипів, ми перебуваємо під владою інших, але ми є найбільшим у світі експортером сировини для вітамінів і антибіотиків. Якщо ми скоротимо експорт, медичні системи деяких західних країн не працюватимуть належно".

«Частіше за все вихід там, де був вхід» (С. Лец)

Європейська рада рекомендувала Комісії виявити стратегічні залежності в найбільш уразливих промислових екосистемах (серед яких – система охорони здоров’я і фармацевтика як її складова) і запропонувати заходи для скорочення цих залежностей. 25 листопада 2020 р. було прийнято Фармацевтичну стратегію для Європи, пріоритети якої узгоджено з пріоритетами Нової промислової стратегії для Європи, ухваленої у 2020 р. та скорегованої у травні 2021 р.

По суті, настанови обох стратегій орієнтують уряди країн-членів запровадити механізми усунення наслідків делокалізації, а також зменшити залежності від офшорного виробництва АФІ та ліків таким шляхами: 1) розширення «продуктового портфеля» наявних компаній, 2) створення нових підприємств «з нуля», 3) решоринг виробничих потужностей у Європу. Щоб прискорити їхню реалізацію, Єврокомісія схвалила допомогу на розвиток «певних секторів або галузей економіки» (Articles 107 (3)c TFEU), що дозволило запустити механізм інвестиційної допомоги на освоєння виробництва продуктів, пов’язаних з COVID-19 (покриває до 80% витрат на проєкт).

Прикладом першого шляху є рішення німецької компанії Evonik з розширення до 2024 р. майданчиків у Доссенгаймі та Ганау (Німеччина) з випуску передових проміжних продуктів та АФІ. Бюджет початкового етапу – 25 млн. євро.

Розширення виробництва АФІ компанії Evonik у Доссенгаймі (Німеччина)
Фото: corporate.evonik.com
Розширення виробництва АФІ компанії Evonik у Доссенгаймі (Німеччина)

Прикладом другого – реалізація компанією Almac Sciences проєкту на 30 млн дол. з будівництва нових потужностей для виробництва АФІ в Північній Ірландії, які мають ввести в експлуатацію 2023 р.

Третій шлях реалізується, зокрема, у Франції, де президент Емманюель Макрон оголосив про надання 15 млрд євро на «інновації та переміщення», конкретизувавши, що 1 млрд євро прямої допомоги буде асигновано на реалізацію разом із промисловцями проєктів релокалізації.

Французька фармацевтична ТНК Sanofi повідомила про план переміщення виробництв у Європу та створення нової компанії EUROAPI, яка до 2022 р. має забезпечити обсяг продажів близько 1 млрд євро і посісти перше місце серед виробників низькомолекулярних АФІ.

На краю Ойкумени

В Україні до 1991 р. випускали близько 1200 найменувань лікарських засобів. Фармацевтичну діяльність забезпечували близько 70 підприємств різного профілю, які після отримання незалежності об’єднали в НПО «Укрмедбіопром». Невдовзі частина з них збанкрутіла. До середини 1990-х синтез хімічних субстанцій і продукування допоміжних речовин і сировини в країні вже практично не здійснювалися. Суттєві проблеми в державному управлінні негативно позначилися на розвитку галузі.

Як приклад, у 2010 р. МОЗ винесло на публічне обговорення проєкт Концепції Державної цільової програми створення вітчизняних імунобіологічних препаратів «Українська вакцина» на 2011–2015 рр., обґрунтувавши: в Україні не існує жодного потужного сучасного біотехнологічного центру, здатного оперативно вирішувати нагальні потреби медицини та фармакології; фактично відсутня науково-лабораторна база для розробки вітчизняних сучасних вакцин. Єдиним виходом із ситуації вбачали терміново організувати виробництво імунобіологічних препаратів, які масово використовують у державі. Зазначений проєкт Концепції розробили на виконання двох (!) рішень РНБОУ: «Про заходи щодо підвищення ефективності боротьби з небезпечними інфекційними хворобами» та «Про біологічну безпеку України», проте він залишився на папері…

Інший приклад. У 2011 р. МОЗ представило проєкт концепції Державної цільової програми «Розвиток імпортозамінних виробництв в Україні та заміщення імпортованих лікарських засобів вітчизняними, у тому числі біотехнологічними препаратами та вакцинами на 2011–2021 роки», яка передбачала: забезпечення повного циклу виробництва життєво важливих препаратів в Україні (від синтезу субстанції до готової лікарської форми); закупівлі ліцензій (за бюджетні кошти) на виробництво інноваційних ліків фармацевтичними підприємствами країни; надання преференцій під час публічних закупівель тощо.

Низка асоціацій, які працюють в Україні, зокрема, Європейська Бізнес Асоціація та інші, подали пресреліз «Концепція розвитку імпортозамінних виробництв – загроза фармацевтичній галузі та безпеці населення України», повідомивши, що вони звернулися до уряду з вимогою не допустити ухвалення Програми імпортозаміщення, зауважуючи, що Україна завершує переговори про створення зони вільної торгівлі, взявши на себе певні зобов'язання, а тому ЄБА «звертає увагу на ризик створення нерівних конкурентних умов для вітчизняних та іноземних виробників в Україні, якщо Проєкт Концепції буде схвалено Урядом. Крім того, з 2008 р. Україна є повноправним членом СОТ, і Проєкт Концепції щодо «імпортозаміщення», який було запропоновано, може поставити під сумнів виконання країною принципів і норм СОТ через можливість дискримінації імпортованих товарів». Програму імпортозаміщення так і не було прийнято...

У грудні 2020 р. МОЗ виставило на обговорення черговий проєкт із довгою назвою «Концепція Державної цільової програми створення та розвитку внутрішнього виробництва високоякісних лікарських засобів для профілактики та лікування особливо небезпечних інфекційних та інших хвороб для забезпечення державних потреб України на 2021–2026 роки», яка, по суті, є аналогом програми «Українська вакцина» 2010 р. У пояснювальні записці проєкту зазначено: «Через втрату власного виробництва імунобіологічних препаратів та практично повну залежність держави від імпортних поставок таких препаратів та, враховуючи загострення епідемічної ситуації в Україні, постає питання національної безпеки в цілому».

Отже, за 30 років незалежності Україна втратила власне виробництво ліків і має практично повну залежність від їх постачань!

Щодо забезпечення індустрії власними інгредієнтами. В Україні єдиним виробником галузі тонкої хімії, зокрема оксиетильованих продуктів, залишається ПАТ «Завод тонкого органічного синтезу «Барва». Основна сировина його виробництва – оксид етилену, а її єдиним постачальником є ПАТ «Сибур Холдинг» – резидент Російської Федерації (!).

У листопаді 2019 р. Федеральна служба з технічного та експортного контролю РФ повідомила ПАТ «Сибур Холдинг» про відмову у видачі дозволу на експорт оксиду етилену в Україну для заводу «Барва», вказавши: «здійснення поставок оксиду етилену на Україну не відповідає державним інтересам Російської Федерації». З листопада 2019 р. постачання припинилися. Дотепер завод у режимі простою… Дежавю. Ситуація на кшталт британських компаній початку минулого століття, яким дешевше було купувати сировину (фенол) у Німеччині, аж поки вона не стала країною-агресором.

Що в сухому залишку?

Сьогодні гостро стоїть питання, чи допоможуть союзники Україні летальною зброєю у протистоянні російській агресії. При цьому взагалі не порушується питання, чи будуть військові та цивільні забезпечені необхідними медикаментами і яким чином (у разі обмеження або повного припинення постачань іноземними компаніями).

Очевидно, що проблема нарощування виробництва ліків і їхніх компонентів комплексна. Її вирішення – у сфері обов’язків не лише МОЗ, але й Мінстратегпрому, Мінекономіки, Міносвіти, Мінфіну, Міндовкілля. Потрібна дорожня карта розвитку вітчизняного виробництва ліків, АФІ, а водночас і наповнювачів, пакувальних матеріалів, обладнання та інших товарів для галузі. Оскільки на кону – зменшення загроз національній безпеці, імовірно, розробка такої карти має відбуватися на майданчику РНБОУ.

Безумовно, глобальне економічне управління (зокрема, угоди СОТ), Угода про асоціацію з ЄС і вже прийняті в Україні відповідні законодавчі та нормативні акти накладають певні обмеження на використання «перевірених часом» (як показує досвід Великобританії) механізмів політики. АЛЕ … Беручи до уваги рішення групи СОТ, яким підтверджено факт існування надзвичайного стану в міжнародних відносинах між Росією та Україною (див. DS512: Russia — Measures Concerning Traffic in Transit ), уряд України може вжити заходи, необхідні для забезпечення національної безпеки, зокрема, запровадити заборонені наразі механізми, у т.ч. преференції під час публічних закупівель і державну допомогу суб’єктам господарювання, чітко визначаючи основні інтереси безпеки України.

З огляду на нову політику ЄС і беручи до уваги потенціал українських хімічних і фармацевтичних виробництв, керівництву країни доцільно запровадити стимули для заохочення інноваційно-інвестиційних проєктів бізнесу. Це сприятиме перетворенню України не лише на плацдарм для решорингу виробництва АФІ, але й сприятиме розвитку національної індустрії, аби разом з європейськими компаніями протистояти зростанню «влади ліків». Сьогодні, як і 100 років тому, засобами від залежності є «Воля і Розум», які «сильніші за всякі війни».

Олена Саліхова, секретар Національного комітету промислового розвитку, радник першого віце-прем'єр-міністра (2016-2019)
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram