Були непідзвітні кошти, і не було ніякої можливості проконтролювати цей процес
Ксенія Білаш: Кілька днів тому парламент ухвалив законопроєкт № 5572 про авторські права, за який ви довго боролись. Розкажіть, як тепер зміниться процедура збору та розподілу роялті?
Насправді цей законопроєкт не є революційним. Його значення переоцінене нашими опонентами, бо він заважав їм отримати повну монополію у сфері роялті за музичні твори. Для монополії їм не вистачало лише акредитації, що дозволяє збори в публічному сповіщенні — це бродкаст, і публічному виконанні — це кафе, бари, ресторани. Тепер ми повернулися до статусу-кво, до ситуації, в якій були раніше, перед акредитаціями. І великих підстав для радості немає: звісно, ми сподіваємося, що нова акредитація пройде у зрозумілий і прозорий спосіб, за законом. Але ж до сьогодні акредитація в авторській сфері жодного разу не була проведена як слід. Тут потрібен публічний контроль.
Також треба розрізняти: є суміжні права і авторські права. Ми боролися виключно за свої, авторські права, за свої гроші. Сферу суміжних прав ці зміни не зачіпають.
К.Б.: Але ж якісь зміни після прийняття закону мають бути?
Так, зміни є. Бо до цього закону оті дві авторські сфери не працювали взагалі (перша — право збирати авторську винагороду з телеканалів, радіо, інтернет-радіо, друга — відповідати за збір роялті з магазинів, барів, ресторанів, готелів, фітнес-центрів. — LB.ua). Організації, які отримали акредитації в суміжній сфері (окрім згаданих, є ще чотири сфери авторських прав. — LB.ua), збирали також і авторські роялті та якось розподіляли їх — не маючи на це права. То були непідзвітні кошти, і не було ніякої можливості проконтролювати цей процес. Тож зміни в тому, що ми зараз опинились у статусі до акредитації та, відповідно, маємо право проводити добровільне управління.
К.Б.: Що це означає?
Якщо в тебе є каталог прав — світовий чи український, ти можеш проводити за ним діяльність (збирати роялті. — LB.ua) без акредитації. Натомість розширене управління (з акредитацією) передбачає безумовний збір: чи передали тобі каталоги чи ні, ти можеш іти й збирати. А за розподілом має слідкувати Міністерство економіки. Але і міністерство, і Департамент інтелектуальної власності, і ті люди, що отримали колись акредитації — це, по суті, одна артіль, вони давно пов’язані між собою. І це проблема.
Отже, позитивна зміна в тому, що ми зараз можемо проводити хоч якусь діяльність і за власними каталогами виплачувати роялті для українців та авторів світу. Для нас це історичний крок: ми крикнули — і нас почули. Далі, ми, наша організація, сподіваємось бути акредитованими.
К.Б.: Розкажіть трохи детальніше про вашу організацію. Припустімо, ви отримали акредитацію: як ви далі працюєте?
Наша організація — це сотні українських авторів. За угодами про представництво спільних інтересів, ми представляємо мільйони авторів світу. У нас є мережа в регіонах — агенти, які підписують угоди, — але поки що вона не діє, бо досі цю діяльність проводили інші.
К.Б.: Подивімось на конкретні приклади. В умовній Європі радіостанція спочатку складає список треків і платить за них, а вже потім транслює. У нас усе не так.
Так має бути, і про це також йдеться в законі. Наші радіостанції та телебачення використовували твори безоплатно, і ніяких санкцій за це не було. А враховуючи квоти в ефірі, використання української музики значне. Отже, мали б бути значні роялті.
Олександр Децик: Який потенційний об’єм грошей цього ринку?
У нашій країні найбільші збори йдуть якраз не з бродкасту, а з кафе-барів-ресторанів. Вони щорічно дають 60-70 млн. Але враховуючи, що задекларовано 18 тис. точок збору, легка дитяча арифметика показує, що насправді збирають десь пів мільярда (гривень. — LB.ua). Точно має знати Міністерство економіки, але перевірки воно не проводить.
По факту, ми годуємо безпосередньо РАО - Російську авторську організацію
О.Д.: А чому в росіян ця система працює, а в нас не працює?
Тому що в них є цар. Цар сказав: “Наладіть сфєру” — і все роздержавили, все запрацювало. Хоча як — це окреме питання. Ми ж пішли європейським шляхом, і роздержавлення в нас відбувалось не централізовано. Хаотично. І є ще одна проблема. У нас низьке використання української музики в мережі, десь 10%, а 50% використання музики — це РФ, ще 40% — це світ. Тобто половину зібраних грошей ми маємо передати в Росію. По факту, ми годуємо безпосередньо РАО — Російську авторську організацію, а як там далі розподіляються кошти — ми не знаємо. У нас є з ними угода, ми маємо бути аполітичні. Але насправді вони нам не платять, і ми їм теж не сплачуємо.
Це не значить, що відбувся якийсь взаємозалік. Як їхні автори недоотримали виплати, так і наші. І це створює нам борг, ці несплачені за кілька років роялті ростуть і накопичуються.
О.Д.: Можете назвати суму? Скільки це?
Може декілька мільйонів. Нашим авторам вони винні більше, бо вони не платили за більший період. Ми не знаємо, скільки це, не можемо навіть передбачити. Ходять чутки, що росіяни не платять зараз не тільки нам, а взагалі нікому.
О.Д.: А скільки може заробляти на правах талановитий музикант?
Якщо пам’ятати, що в нашій країні непоганою зарплатнею вважається тисяча доларів — таку суму музикант точно міг би заробляти, не виходячи зі студії.
К.Б.: Скільки хітів треба написати, щоб за рахунок роялті отримувати 1000 доларів на місяць?
Це може бути навіть один хіт — якщо ми говоримо, скажімо, про учасників Євробачення. Після конкурсу, протягом 2-3 років можна отримувати непогані роялті з усього світу.
Учора я підписав виплату на 145 тис. грн одному з наших авторів — його пісня звучала на одному з конкурсів, але він не є дуже відомим автором. Це виплата за цю одну пісню. Топавтор отримав 200 тис. — це з найбільшої інтернет-платформи, за використання на території України. Телебачення і радіо не платять нам нічого, окрім синхронізації — нею займаються видавці. Є сподівання, що зараз, коли почнеться добровільне управління, ми отримаємо з радіо та ТБ якісь гроші.
Люди, мабуть, усе ще мають певну ностальгію за російськими виконавцями та йдуть за ними в мережу
О.Д.: Питання з роялті є особливо актуальним з огляду на локдаун. Як карантинні обмеження вплинули на доходи співаків? Вони зуміли якось переорієнтуватись у часи, коли не було концертів?
Є переформатування у світі, не в Україні. У Кореї, наприклад, якийсь бойз-бенд провів концерт онлайн і зібрав з нього близько 20 млн роялті. А в нас сфера під час локдаунів повністю стояла. Можна було б оцінити наслідки за суміжними правами, але на нашому прикладі можу сказати, що в нас статистика не змінилась — і я не можу їй довіряти, бо я не знаю, чи правдиві ці звіти, я ніяк не можу їх перевірити.
К.Б.: Ви говорили про низьке використання української музики. Чому так відбувається? Чому українську музику в стримінгах слухають так мало?
Я не знаю. Можу припустити, що так спрацьовує обмеження через квоти. Хоча взагалі я за квоти. Виходить так, що в ефірі фактично немає російської музики, а люди, мабуть, усе ще мають певну ностальгію за російськими виконавцями та йдуть за ними в мережу. А в мережі є все. Так само, оскільки ЗМІ в нас переважно залежать від олігархів, то люди йдуть до незалежних блогерів — і вони збирають шалені перегляди. Тому для Google та YouTube наша країна в пріоритетах: політичний блогер може в нас набрати мільйон переглядів за день, “Друга Ріка” набирає 13 млн за один кліп — правда, це найкращий наш показник. Це більше, ніж на Заході збирають середні більш-менш відомі західні виконавці.
