Шкільні підручники історії та суспільствознавчих дисциплін створюють основу знань людини про ту чи іншу країну, її історію, культуру та значення у світі. І вже тільки згодом на цю базу нашаровуються додаткові знання, здобуті в дорослому віці, а також особистий досвід. Тож надзвичайно важливо, аби інформація про іноземні країни, отримана школярами через підручники, була актуальною, правдивою та об’єктивною у висвітлення історичних явищ, подій і причинно-наслідкових зв'язків.
А як представлена історія України та ключові історичні події, що мають вплив на роль України у світових процесах, у підручниках європейських країн? Відповідь на це запитання дає дослідження Українського інституту. Протягом 2021–2022 років колектив досвідчених істориків проаналізував кілька десятків підручників і навчальних посібників з історії і суспільствознавчих дисциплін у чотирьох європейських країнах – Польщі, Німеччині, Великій Британії та Франції. Представляємо ключові висновки цього дослідження.
Польські підручники: добросусідство vs конфронтація
У сучасних польських підручниках Україна ХХ століття майже не представлена як самостійний суб’єкт історії, а включена в контекст польських подій – окрім поодиноких сюжетів, які стосуються періоду революції 1917–1921 років, а також періоду незалежної України після 1991 року.
Загалом у проаналізованих сюжетах історії України ХХ століття, присутніх у польських підручниках, переважає дискурс конфлікту. Зокрема, у розділах підручників, які стосуються тематики міжвоєнного періоду, фіксується термін «український націоналізм» для позначення настроїв політичних організацій антипольського спрямування.
Попри наявні контроверсійні позиції у трактуванні українською і польською сторонами конкретних історичних подій (наприклад, на Волині в 1943 році), на сторінках підручників усе ж вдалося уникнути конфронтації. Значною мірою це заслуга діяльності польсько-української комісії з підручників (особливо в контексті історії ХХ століття). Адже історія конфліктів, на переконання авторів підручників, залишилася в минулому, а її розуміння є основою добросусідства Польщі й України сьогодні.
Стара нова «східна політика» Німеччини
Автори дослідження вважають, що підручники з історії в Німеччині є своєрідним еталоном для творення навчальної літератури з історії сучасного загальноєвропейського зразка. Пов’язано це з мінімумом державного регулювання, свободою академічної творчості, високим рівнем сучасної методології історії, що в синергії забезпечили німецьким підручникам органічну єдність науковості і дидактичної досконалості.
На світову історію німці дивляться передусім з позицій національних пріоритетів. Вони вивчають історію тільки тих країн, які сьогодні впливають на світовий порядок і важливі для двосторонніх стосунків. Україна в список німецьких пріоритетів не входить. Політики і надалі орієнтуються на Росію, віддаючи їй першість у визначенні своєї політики щодо Східної Європи, що чітко простежується у шкільних підручниках і навчальних посібниках.
Автори пропонують звернути увагу на діяльність двосторонньої німецько-української комісії істориків, залучити її до обговорення проблеми представлення історії України в Німеччині та в шкільному курсі з історії в цій країні.
Географічний регіоналізм по-британськи
Українські сюжети в проаналізованих підручниках і навчальних посібниках Великої Британії подаються як складова виключно російської або радянської історії. На підтвердження тези про «несуб’єктність» України (навіть у дуже докладних розповідях про першу російську революцію, громадянську війну, сталінську модернізацію, Другу світову війну чи розпад Радянського Союзу) є немало прикладів, коли на картах у підручниках не позначаються чіткі адміністративні кордони України, тим паче сучасні. Прикро виглядає майже повна відсутність контексту Української революції 1917–1921 років, а також відсутність сюжетів, пов’язаних з роллю українського питання в розпаді СРСР.
Україна в більшості сюжетів згадується як географічний, а не історичний об’єкт. Такий підхід дозволяє припустити лише вкрай обмежене розуміння, а радше уявлення про український контекст (у тому числі сучасний) випускниками британських середніх шкіл.
Обмежене висвітлення української тематики у британських підручниках з історії не є чимось винятковим, адже відображає підходи до розгляду історії Східної Європи ХХ століття загалом. Українська тематика не є «забутою» чи «відсутньою», адже британським учням історія загалом викладається з акцентом на ширших проблематичних і тематичних аспектах, а не країноцентрично.
Українська тінь у французьких підручниках
Тема України, хоч і в розмитому та фрагментарному вигляді, присутня практично в кожному французькому підручнику історії. Вивчаючи комплексний предмет «Історія / географія», французький учень отримує певний комплекс знань про Україну, але все ж не такий глибокий порівняно з іншими досліджуваними країнами.
Нерідко у французьких шкільних підручниках зустрічаються помилки та неточності щодо української історії, що свідчить і про відсутність великого інтересу до неї в більшості французьких авторів, і про обмежене коло фахівців, котрі добре знаються на Україні.
На жаль, дуже часто Україна асоціюється лише з трагічними подіями, добре відомими на Заході: Голодомор, Голокост, Чорнобиль, до яких останнім часом додалася «війна на Донбасі».
* * *
Отже, висвітлення історії України ХХ століття у шкільних підручниках і навчальних посібниках з історії і суспільствознавчих дисциплін у Польщі, Німеччині, Франції і Великій Британії дуже різниться залежно від країни.
Причин для цього декілька: велика принципова різниця в освітніх системах і підходах до викладання історії в кожній країні; тяжіння до висвітлення історії іноземних країн головно з позиції сучасного власного національного інтересу; переважання проблемоцентричної історії на противагу країноцентричній (як в українській освітній системі); наявність чи відсутність спільних сторінок історії з Україною і, відповідно, контроверсійних позицій щодо їхнього трактування по обидва боки кордону.
Часто історія України на сторінках європейських шкільних підручників постає фрагментовано і поверхнево, гублячись у тіні історії Радянського Союзу та асоціюючись більше з негативними історичними явищами і процесами.
Водночас є позитивні кейси, як-от діяльність польсько-української комісії з підручників щодо репрезентації спільного минулого задля взаємного розуміння і примирення історичної пам’яті.
Польсько-український досвід у контексті написання текстів шкільних підручників з історії в цьому питанні може слугувати прикладом для аналогічної співпраці з іншими країнами. Адже актуальним залишається такий підхід до навчання історії, який вдало поєднував би фактаж без викривлень у будь-який бік. А також робив би акцент на національній ідентичності і загальнолюдських цінностях, при цьому толерантно запобігаючи культивуванню міжнаціональних, расових, релігійних чи будь-яких інших стереотипів.