Печери Києва
Неформальні екскурсії київськими підземеллями (щоправда, досить пізніми), попри відкрите питання їхньої безпечності, давно популярні серед любителів загадок і екстремальних переживань. Поки майбутнім знахідки переймаються пам’яткоохоронці й активісти, кияни вже навідуються до печери на Вознесенському. Це не дивно, адже ніхто не може гарантувати, що вона не зникне найближчим часом під черговою новобудовою. Краєзнавець і гід Кирило Степанець навіть зафільмував власну подорож печерою. Це відео, сповнене емоційних вигуків, фіксує часточку київської історії.
Науковець Тимур Бобровський, співробітник Національного заповідника “Софія Київська”, професійний спелеоархеолог, також устиг обстежити об’єкт. Зауважу, що спеціалістів цього напряму в Україні можна порахувати на пальцях. Свого часу в книзі “Підземні споруди Києва від найдавніших часів до середини ХІХ ст.” цей дослідник узагальнив відомості про підземелля найрізноманітніших типів.
Станом на 2007 рік їх було понад 300, більшість утворилися під час формування міських укріплень, наприклад, як потаємні виходи за межі фортець. Найінтенсивніше підземний Київ розбудовувався за пізнього середньовіччя та в ранньомодерний час. У тисячолітню хронологію не вкладається значно давніша за місто пам’ятка — група печер на Смородинському узвозі, яку, найвірогідніше, людність трипільської культури використовувала як святилище. Вона ж відома як Змієва: за переказами тут жив той самий Змій, який вступив у двобій із Добринею Микитичем. Трапляються на київських будівництвах і сучасні підземні об’єкти. Свого часу скандал спричинила “печера самогонників” на Щекавиці — підземелля кінця ХХ ст., у якому знайшли самогонний апарат. Хоч історичної цінності знахідка не мала, кияни безуспішно намагалися врятувати схили гори.
Найбільше ж відомі загалу печери, пов’язані з християнськими осередками Києва. Серед найдавніших — давньоруські комплекси підземель Києво-Печерського, Кирилівського, Звіринського, Видубицького монастирів. Частина цих печер зазнавала змін та переоблаштувань, а деякі і сьогодні можна відвідати. Серед останніх — середньовічні Гнилецькі печери на Церковщині.
Вознесенська печера
То що ж за комплекс знайшли на Вознесенському, 25? Відповідь на це питання поки що може бути вкрай лаконічною: унікальну й раніше невідому пам’ятку, яка потребує детального дослідження. Знахідка стала сюрпризом навіть для спелеоархеолога Бобровського. Науковець, не схильний до швидких і сенсаційних висновків, коментує наразі коротко:
...мав нагоду обстежити раніше невідому мені печеру на Вознесенському узвозі. Печера виявилася великою, довжиною понад 40 м, звивистою, але дуже замуленою. За конфігурацією і архітектурою вона нагадує Смородинську печеру на Лук\'янівці та Варязькі підземелля в Києво-Печерській лаврі, отже, може бути дуже давньою. Потрібні розкопки і подальша музеєфікація. Поруч знаходяться замулені входи до інших підземель, тож, ймовірно, йдеться про цілий комплекс.
Пам’ятка може бути пов’язана з подіями середньовіччя, але детальніші висновки можна буде зробити лише після проведення археологічних розкопок. Можливо, вона належить до рідкісної групи печер, які використовувались як сховища під час військових негараздів, припускає науковець. 12 листопада розвідки в печері провели й співробітники Інституту археології НАН України.
У подібних спорудах зазвичай майже не зберігається культурний шар, тому велику цінність для дослідників становлять особливості архітектури та зображення. На стінах печери з Вознесенського активісти зафіксували різні малюнки, деякі з них Дмитро Перов вже інтерпретує як ранньосередньовічні рунічні символи, що їх використовували варяги як символ захисту, оберіг, символ життя. Але будьмо обережні з висновками на цьому етапі. У будь-якому разі печера вартує якнайпильнішої уваги і науковців, і чиновників, і небайдужих містян.
Спадщина vs вигода
Якою буде доля пам’ятки? Хотілось би сподіватися, що місто зможе зберегти її. Публічний розголос уже дав перші результати, і до спроб порятунку долучились урядовці. Катерина Чуєва, заступниця міністра культури та інформаційної політики, наприкінці листопада виступила на засіданні Київської міської ради. Проте розгляд питання перенесли на два тижні. “Ділянку планували передати орендарю для «експлуатації», і на вагах — збереження об'єкта культурної спадщини чи 1,2 млн грн до бюджету, що надходитимуть якийсь час. Себто спадщина vs короткотермінова вигода, тому є над чим працювати,” — зазначила вона на своїй фейсбук-сторінці. До того ж відповідна документація по печері вже готується до передачі Департаменту охорони культурної спадщини КМДА.
У цій історії складно зберігати оптимізм. Хтось прагматичний запитає: а чи не забагато в Києві давніх печер? Дійсно, маємо аж (сарказм) три музеєфіковані давньоруські комплекси одного з найдавніших міст Східної Європи. Попри значний потенціал київського культурного шару, випадкових цілісних археологічних знахідок стає все менше, а забудова ущільнюється. Навіть якщо наступне голосування міськради стане ситуативним дивом і місто позитивно відреагує на запит громадськості та прийме рішення зберегти пам’ятку — це не фінал історії. Адже відстояти об’єкт від знищення забудовою недостатньо. Печеру потрібно дослідити, виконати консерваційні заходи, забезпечити музеєфікацію та подбати про належне перетворення на туристичний об’єкт. Кожен етап такого процесу потребуватиме і коштів, і людського ресурсу. Та й чи на часі створення нових структур, коли в порядку денному пріоритети виживання? Питання риторичне. Можна згадати й довоєнний досвід “порятунку” археологічного комплексу на Поштовій площі — сумний приклад того, як перемога громади щодо збереження пам’ятки нічим не закінчилась.
Проте мусить же настати мить, коли Київ, величний і стародавній, нарешті повернеться обличчям до власної історії? Втратити матеріальну пам’ять про неї легко: вона багата, проте невідновна. На щастя, поки що не все втрачено. Тож лупаймо цю скалу. Ось тут, наприклад, триває збір підписів на підтримку збереження печери на Вознесенському узвозі.
