Кінець правди
“Дуже важливо, що націоналізація думки скрізь іде пліч-о-пліч з націоналізацією промисловості.” Едвард Карр.
Щоб змусити всіх якнайкраще служити єдиній системі цілей, передбачених соціальним планом, необхідно, щоб люди в ці цілі повірили. Для ефективного функціонування тоталітарної системи недостатньо змусити кожного працювати на спільні цілі. Дуже важливо, щоб люди визнали їх за свої. Переконання, відповідно дібрані для людей і їм нав’язані, мають стати їхніми внутрішніми переконаннями, загальним віруванням, завдяки якому всі люди повинні, наскільки це можливо, діяти спонтанно так, як того хоче планувальник. Відчуття пригніченості в тоталітарних країнах не таке гостре, як уявляє більшість людей, що живуть в умовах лібералізму, адже тоталітарні уряди досягли успіху, змушуючи людей думати так, як потрібно владі. Певна річ, для цього застосовують пропаганду в її найрізноманітніших формах. Технології пропаганди настільки добре відомі, що ми не будемо на цьому зупинятися. Важливо тільки підкреслити, що ані пропаганда, ані технології, які вона залучає, не є специфічною особливістю тоталітаризму. Властиве для тоталітаризму використання будь-якої пропаганди для досягнення єдиної мети суттєво змінює її природу і наслідки застосування. Усі інструменти пропаганди діють скоординовано, щоб впливати на населення в одному напрямку, щоб досягти так званого Gleichschaltung— поєднання всіх у єдину ідеологічну систему. У результаті ефект від пропаганди в тоталітарних країнах відрізняється від пропаганди, яку ведуть в інтересах різних суб’єктів незалежні агентства в умовах конкуренції, не тільки масштабом впливу, а й за своєю суттю. Коли всі джерела інформації перебувають під єдиним контролем, ідеться вже не просто про здатність переконати людей у чомусь. Досвідчений пропагандист здатен на свій розсуд формувати свідомість людей, і навіть найрозумніші й найбільш незалежні з них не можуть повністю уникнути цього впливу, якщо їх надовго відрізати від інших джерел інформації. І хоча в тоталітарних державах такий статус пропаганди справді дає їй унікальну владу над свідомістю людей, її специфічній моральний вплив зумовлений не технологіями, а метою і розмахом тоталітарної пропаганди. Якби її ефект зводився лише до індоктринації, нав’язування людям певної системи цінностей, на яку спрямовані спільні соціальні зусилля, пропаганда була б не більше ніж каналом поширення характерних рис колективістської моралі, які ми розглянули раніше. Якби метою пропаганди було б просто навчити людей чітко визначеного й усеохопного морального кодексу, питання полягало б тільки в тому, хороший цей кодекс чи поганий. Ми вже переконалися, що моральні принципи тоталітарного суспільства навряд чи можуть нас привабити, і навіть прагнення до рівності засобами керованої економіки може призвести лише до офіційно нав’язаної нерівності, тобто авторитарного визначення статусу кожної особи в новій ієрархічній системі, коли більшість гуманітарних елементів нашої моралі, як-то повага до людського життя, немічних і людини взагалі, просто зникнуть. Хай як огидно це для більшості людей і хай навіть тут ідеться про підміну моральних стандартів, це не завжди можна назвати повністю антиморальним. Деякі особливості такої системи цінностей можуть навіть викликати симпатію в затятих моралістів консервативного штибу, які віддадуть їм перевагу порівняно з пом’якшеними стандартами ліберального суспільства. Наслідки тоталітарної пропаганди, які ми маємо тепер розглянути, значно глибші й більш руйнівні. Вони нищать усі моральні принципи, бо підривають одну з фундаментальних засад будь-якої моралі — відчуття правди й повагу до неї. Природа її місії не дає тоталітарній пропаганді обмежитися лише цінностями, поглядами й моральними переконаннями, у яких кожна людина більш-менш підлаштовується під погляди, поширені в її спільноті. Вона охоплює також сферу фактів, на які людська свідомість реагує зовсім інакше. Ми говоримо ось про що. По-перше, щоб змусити людей прийняти офіційно визначені цінності, їх необхідно підтвердити, тобто показати їхній зв’язок із цінностями, уже усталеними серед людей, а для цього зазвичай необхідно залучити судження про причиново-наслідковий зв’язок між засобами й цілями. По-друге, відмінності між цілями й засобами, між метою і заходами для її досягнення у реальному житті насправді ніколи так однозначно не визначені, як декларують у загальних дискусіях на цю тему. Отож потрібно, щоб люди дійшли згоди не лише щодо кінцевих цілей, а й щодо поглядів на конкретні обставини й можливість ужити конкретних заходів задля реалізації поставлених завдань.
***
Автор: Фрідріх Гаєк (1899—1992), австрійський економіст, політичний філософ, прихильник економічного лібералізму й вільного ринку, критик соціалізму. Написав 18 наукових праць. У 1974 році здобув Нобелівську премію з економіки.
Перекладач: Сергій Рачинський, журналіст, аналітик Інституту демократії імені Пилипа Орлика.
Дизайнер обкладинки: Костянтин Марценківський.