До сьогодні в Бюджетному кодексі існувала норма, відповідно до якої народні депутати входили до складу різноманітних комісій з відбору інвестиційних проєктів, наприклад, до ДФРР (стаття 24-1) та Міжвідомчої комісії з питань державних інвестиційних проєктів (стаття 33-1). Причому їхня кількість мала становити понад 50% від загального складу цих комісій. Крім того, розподіл коштів ДФРР затверджувався Кабінетом Міністрів, а потім погоджувався Комітетом Верховної Ради з питань бюджету.
Фактично це означало, що розподіл коштів ДФРР та діяльність Міжвідомчої комісії контролювали народні депутати. Не Уряд.
Хочу нагадати, що колись існувала комісія при Мінфіні (або Мінрегіоні), яка займалася розподілом субвенції на соціально-економічний розвиток, більш відомої як субвенція «на округи». Так от, в одному році була ситуація, коли з 18 членів комісії 15 були народними депутатами.
У результаті народні обранці займалися не визначеними ними завданнями, а ділили апельсин, тобто бюджет.
Аплодую уряду за розроблений проєкт змін до Бюджетного кодексу.
Ця ситуація нагадала мені аналогічну історію грудня 2018 року, коли уряд (у даному випадку – виключно Мінфін) під приводом внесення змін до Бюджетного кодексу щодо запровадження середньострокового бюджетного планування (№ 2646-VIII) позбавив народних депутатів можливості затверджувати Бюджетну декларацію, змінивши загальну філософію цього документу. До 2018 року Бюджетна декларація була парламентським документом, який визначав напрямки бюджетної політики, а після умілих рук урядовців цей документ став уже урядовим.
Про що свідчить ця історія? Народні депутати мають бути професійними, розбиратися в питаннях, за які голосують. Не певен, що вони б проголосували за це, розуміючи, за що голосують. І в даному випадку радий, що не всі зрозуміли.
Хочу подякувати голові бюджетного Комітету Роксолані Підласі за те, що провела цей законопроєкт у такій редакції. Це буде актикорупційно та правильно.
Про єдиний підхід до публічних інвестицій і моніторинг напишуть інші…