ГоловнаКультура

Герметичні кола львівського мистецтва: Сельський, Звіринський, Аксінін

Цієї осені запуститься онлайн-архів неофіційного львівського мистецтва, який буде присвячено альтернативній художній культурі Львова від періоду «відлиги» до «перебудови» – тобто з кінця 1950-х до 1980-х років. 

В архіві викладуть 16 профілів художників – Романа Сельського, Маргит Сельської, Богдана Сороки, Зиновія Флінти, Олександри Цегельської, Карла Звіринського, Леопольда Левицького, Олександра Аксініна та інших.

LB.ua публікує матеріал про львівський контекст альтернативної художньої культури 60-х-80-х років, підготовлений для проєкту UU#Lviv, що реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

Карпати. Зліва направо: О. Риботицька, Петро Маркович, Роман Ю. Сельський, Карло Й. Звіринський з сином та дружиною, Марґіта Сельська (крайня зправа), 1967
Фото: Архів UU Львів
Карпати. Зліва направо: О. Риботицька, Петро Маркович, Роман Ю. Сельський, Карло Й. Звіринський з сином та дружиною, Марґіта Сельська (крайня зправа), 1967

«В присутності мене, всі говорили по-російськи. Хто пам’ятає ці часи, знає, що це не було чимось особливим. Майже кожен свідомий українець був або в землі, або в тюрмі, чи сибірських таборах, а ті, що осталися, були або зрадниками, яничарами, або здеморалізованими чи стероризованими».

Карло Звіринський

В 1960-х Галичина стала осередком «тихого модернізму», фундаментом якого було збереження митцями національної ідентичності, що брала свій початок у 1920-х. Відродження 1920-30-х років називали розстріляним, а відродження 60-х – задушеним. Але залишалися митці, що ставили собі за мету інтелектуальний розвиток, збереження самобутніх проявів у мистецтві, крокуючи в одному темпі з досягненнями європейської культури. У цьому процесі важливу роль відігравали митці довоєнного покоління, які були носіями високої модерної культури. Вони створювали нову художню реальність, що була на противагу класичному мистецтву. Так після появи імпресіонізму виникло ще багато «ізмів», які об’єднують під визначенням авангард. Саме це покоління українських митців встигло за усіма віяннями тогочасної світової культури та принесло всі ці експерименти у національну площину, щоб й надалі покоління могли вивчати та переосмислювати те, що було здобуте модернізмом. 

За часів відлиги навколо цих художників утворюються своєрідні герметичні кола. Цей термін ввів мистецтвознавець Богдан Мисюга, кажучи, що культура цих кіл працює, як маркер для пояснення процесів у альтернативному мистецтві: «Це унікальне явище, що сформувалося на хвилі згортання демократичних процесів в культурі 1960-х…більшість кіл, як і таємні наукові товариства Італії та Німеччини доби ренесансу, творилися на основі спільних інтелектуальних пошуків, зацікавлень та ціннісного протистояння системі».

Коло Романа Сельського 

Роман Сельський. Місяць над Дзембронею, 1970, НХМУ
Фото: Архів UU Львів
Роман Сельський. Місяць над Дзембронею, 1970, НХМУ

Серед тих, хто ширив ідеї вільного мистецького дискурсу й утвердився як митець ще у 1920–1930-х роках, були Марґіт та Роман Сельські, чиє помешкання стало місцем зустрічей прогресивних митців-інтелектуалів. Серед їх гостей були художники Вітольд Манастирський, Леопольд Левицький, Карло Звіринський, Данило Довбошинський, Володимир Патик, Степан Коропчак, Роман Петрук, Петро Маркович, Олег Мінько, Богдан Сойка та інші.

Карло Звіринський дещо напише у своєму щоденнику: «І сьогодні по стількох роках, я згадую свого вчителя – Сельского, наші розмови, зустрічі і той його особливий клімат, який він створював кругом себе. На фоні тієї безнадії, яка панувала скрізь – це було щось особливе, принайменше для мене. А час показав, що не лише для мене. Сельський став ядром, кругом якого почали гуртуватися ті, яким цей світ, його світ – був близьким. Сельський дав посередньо поштовх для організації спочатку підсвідомої, а після свідомої – гуртків, які створювали собі мікросвіти, в яких могли б виживати, розвинутися і в міру можливостей протидіяти натискові пекельної комуністичної ідеології. І хоч Сельський був автором цього першопоштовху, сам він не знав і не усвідомлював – принайменше повністю – його наслідків. Зерно, яке він кинув, впало на належний ґрунт і проросло».

Коли Сельський був молодим, йому вдалося застати Львів у його дуже жвавому періоді розвитку: місто в різний час було частиною декількох держав, мало багато представників різних діаспор та національностей, а також було відкритим до багатьох культурних подій Європи, які потім показувались саме у Львові. Роман Сельский захопився відомим тоді Олексою Новаківським та одразу ж вирішив у нього навчатись. Популярна на той час сецесія так жваво лягала на благодатний ґрунт міста, знаходячи нові шляхи до естетизації національних прикмет та ландшафтів. Сельський був одним із тих, хто навчався у Краківській академії красних мистецтв, поринувши у світ формізму та колоризму, що вирували у той час на теренах Польщі. На той час весь світ шокували Далі, Ернст, Пікассо, Де Кіріко, тож, потрапивши у Париж у 1925 році, серце Сельського назавжди залишиться там. Це місто стане його основною мистецькою та інтелектуальною школою, яку він зможе пристосувати до реалій тодішньої України та зібрати замкнуте елітарне коло своїх однодумців. Згодом зустрічі у помешканні Романа та Марґіт Сельських будуть називати «паризьким салоном». 

Марґіт Сельська. Біля дзеркала, 1950-ті, Приватне зібрання
Фото: Архів UU Львів
Марґіт Сельська. Біля дзеркала, 1950-ті, Приватне зібрання

Пізніше до кола Сельського приєднається Леопольд Левицький. Він також навчався у Краківській академії красних мистецтв та був долучений до її паризького відділу, але вибрав для себе зовсім інший шлях: був дуже соціально активним учасником різних спілок та угруповань – як «Краківська група», яку після відсторонення від навчання заснували студенти Леопольд Левицький, Станіслав Осостович та Францішка Язвенцький. Вони збирали біля себе друзів та однодумців з академії, діяльність була звернена до розмивання границь поміж мистецтвом і політикою. Вони публікували у пресі та виголошували звернення, щоб люди ставали на захист незалежного мистецтва та боролися проти ліквідації суспільних культурних вартостей. 

Левицький — митець багатогранний, але графіка була найулюбленішим медіумом. Вся творчість була осмисленням та зображенням  роздробленості тогочасного суспільства. Повсякденну драму життя він втілював через ідеї конструктивізму. Часто йому нарікали за те, що потрапивши у систему, його твори набули ознак ідеологічності. Відображаючи різні прояви радянських реалій, він зміг не загубити свій талант та пошуки. Левицький також, як і Сельський був тим, хто передавав свій запал до життя, бачення та роздуми про мистецтво до наступних поколінь: ділився своїми роздумами та пошуками з молодшими від себе митцями. 

Леопольд Левицький. Корова, 1950-ті, Національний музей у Львові імені А. Шептицького
Фото: Архів UU Львів
Леопольд Левицький. Корова, 1950-ті, Національний музей у Львові імені А. Шептицького

Будучи носіями високої культури, митці кола Сельського немов досі створюють круги по воді – своїми роздумами, філософією життя та бажанням ділитися з іншими. Так початок двадцятого століття в Галичині відкрив процес об’єднання зовсім різних митців та створив у європейському контексті синтез модернізму, національної автентики кольорів, орнаментів та сакрального мистецтва, започаткувавши підвалини нонконформізму Західної України у 1960-х роках. Це той час, коли сформувався не лише культурно-мистецький рух, але й суспільно-політичний рух шістдесятників та дисидентів за права й свободи. 

Коло Звіринського

У 1950-х роках весь світ б’ється у конвульсіях після двох війн і починає шукати нових сенсів та шляхів до взаємодії. Так, починається нова лінія в розумінні мистецтва, що йде від Серена К’єркеґора, Мартіна Гайдеґґера, Жана-Поля Сартра, Альберта Камю. Мистецтво стає вищою пізнавальною діяльністю, пошуком індивідуальної свідомості в межах Всесвіту. Авангардне мистецтво дає можливість дивитися на світ через іншу оптику, відкидаючи прояви будь-якого реалізму, намагатися подивитися на світ із середини, осмислити його на метафізичному рівні. Цей час дав інструменти для рефлексії та  дав можливість оновити світовідчуття, привідкрити потаємні, глибинні закутки світу і самої людини та, що найважливіше, відносин між людьми. 

Карло Звіринський. Рельєф-I, 1958, Приватне зібрання
Фото: Архів UU Львів
Карло Звіринський. Рельєф-I, 1958, Приватне зібрання

Одним із таких митців був Карло Звіринський. Потрапивши викладачем до Львівської національної академії мистецтв, він зрозумів, що митець має бути сформованою особистістю з дуже високим інтелектуальним та ціннісним рівнем. Тож маючи певну сміливість, створив свою Підпільну академію. Коло Звіринського створило власну метамову, використовуючи різні зображальні засоби та створюючи нові знакові структури. Його школа – це постійна інтелектуальна бесіда. Він вимагав мислити системно. Тільки побачивши зв’язки між усім, можна навчитися рефлексувати на дійсність. Студентами стануть Андрій Бокотей, Богдан Галицький, Петро Маркович, Іван Марчук, Олег Мінько, Роман Петрук, Зеновій Флінта, Олександра Цегельська-Крип’якевич. Зустрічалися два-три рази на тиждень у квартирі пана Карла на вулиці Лисенка, 22-б і розмовляли годинами. 

Карло Звіринський залишив у  своїх спогадах такі рядки: «…я є ніби художником, але так вийшло, що найбільше часу я потратив на викладання, на формування інших, ніж власну творчість. Часи були погані.… мені здавалось: життя моє ще довге, я ще намалюю, але як вони (ті молоді студенти) вирвуться, як я їм сьогодні того не поясню, то завтра вже буде пізно». 

Він сам складав програми занять з історії України, християнської доктрини, світової культури, літератури і музики хотів допомогти своїм студентам в пошуку знань, запрошував викладачів різних напрямків. «Вірність своїй спадщині, своїй тотожності у всіх ділянках мистецтва, а рівночасно базуючись на них, розвивати залишене предками і на цій базі робити сміливі пошуки таких мистецьких форм виразу, яких вимагає час. Допомагаючи рости їм, ріс і я сам... І справою моїх старань було власне те, щоби власне розвинути в них, оту потребу йти власною дорогою… Мої учні – то мої найкращі твори». 

Олександра Цегельська. Портрет з синьою квіткою. Кінець 1960-х – початок 1970-х. Приватне зібрання
Фото: Архів UU Львів
Олександра Цегельська. Портрет з синьою квіткою. Кінець 1960-х – початок 1970-х. Приватне зібрання

Звіринський та коло його учнів були адептами високого мистецтва модернізму, вивчаючи все, що було здобуто, вони осмислювали різні напрямки та рефлексували на них своїми мистецькими пошуками. 

«Мене завжди захоплювала можливість виразу через саму форму – зіставлення тону, кольору, силуету, ритму, пропорцій. По суті вони, подібно до музичної гармонії чи контрастів, творять емоційний лад і, зрештою, духовну структуру твору. Моє малярство є відгомоном тут у нас (в УРСР) того, що можна було би окреслити як спробу йти з духом часу. І то – щиро, не те, щоб я хотів їх копіювати, що я хотів бути оригінальним. Просто мене це переконувало, я глибоко був зворушений тим і пережив це. І я хотів, наскільки я то вмів, на свій спосіб якось влитися в ту течію. Я не програмував собі того, я просто відчував це. Образотворче мистецтво є десь посередині між літературою і музикою. Існує певний напрям у образотворчому мистецтві, який керується описовістю і таким чином наближається до літератури. Інший напрям ближче до музики, …абстрактне мистецтво наближається найбільше до музики, бо користувалося тільки кольоровою гармонією, тональними відношеннями, плямами, лініями, організованими в цілість. Це завжди лежало в основі великого малярства… Не можна нарікати на часи. Завжди було добре мистецтво і була халтура».

Коло Олександра Аксініна

У 1970-х-1980-х роках Львів перетворюється на місто свободи, що стає відірваним від багатьох процесів у Союзі та закритим залізною завісою від Заходу.  Національна культура, локальний та інтернаціональний контексти шукають точок перетину. Цей період набуває ознак вторинності, втрата впевненості й ослаблення соціальної мотивації. Відкриваються кав'ярні, де можна зустрітися побалакати, випити каву у компанії діячів різних сфер, або ж йти до когось в майстерню. Одним з таких було кафе «Нектар», де люди приходили просто, щоб зняти денну напругу. Там же й бував Аксінін. 

Енгеліна Буряковська і Олександр Аксінін у квартирі на вул. Десняка, 8. Львів, 1978. Автор фото: Олексій Іутін
Фото: Архів UU Львів
Енгеліна Буряковська і Олександр Аксінін у квартирі на вул. Десняка, 8. Львів, 1978. Автор фото: Олексій Іутін

Колом Аксініна називають його знайомих та друзів-митців: Надію Пономаренко, Володимира Онусайтіса, Катерину Суєвалову, Івана Остафійчука, Миколу Шимчука, Богдана Пікулицького, Галину Жегульську (Дзеню), Юрія Гіттіка з дружиною Марією Щур. Але найбільше на творчість Олександра вплинула його перша дружина-художниця Енгеліна Буряковська, познайомивши його з багатьма діячами «андеграунду» в Москві й Ленінграді — художниками, поетами, письменниками, зокрема з Віктором Кривуліним, Дмитром Приговим, Оскаром Рабіном та Іллею Кабаковим.

Сталося так, що лише за тридцять років у такому модерному місті, як Львів, народилася радянська людина, яка попри залізні стіни, встигала за  тойдішніми світовими постмодерністичними пошуками, хоч і на радянський манер домашнього інтелігента. Олександра Аксініна  не можна назвати активним борцем проти режиму чи дисидентом, революціонером у дії,— площина офортної дошки стала для нього місцем втілення ідей та розв’язання вічних проблем. З одного боку, за радянських часів графіка була  вільною  та популярною галуззю образотворчого мистецтва. Вторинний та прикладний характер мистецтва книжкової графіки зазнавав меншого контролю та утисків та давав шлях до пошуків нової виразності. А з іншого боку, на заході популярність літографії та офорту була викликана суцільною інтелектуалізацією мистецтва та давала можливість до побудови дуже реалістичних та складних метафоричних структур.

Пошуки Аксініна були майже синхронними з розробками західних колег у рамках постструктуралізму та постмодернізму, зокрема ідей «смерті автора», питання часу та вічності. Саме такі імена трапляються в записах його щоденників: Платон, Аристотель, Бенедикт Спіноза, Іммануїл Кант, Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер, Серен К'єркегор, Зігмунд Фрейд, Карл Густав Юнг, Едмунд Гуссерль, Людвіг Вітгенштейн, Мартін Гайдеґґер, Карл Ясперс, Анрі Бергсон, Мішель Фуко, Жак Лакан, Фердінанд Соссюр, Микола Бердяєв, Михайло Бахтін, Олександр Лосєв, Юрій Лотман, Мераб Мамардашвілі, Хорхе Луїс Борхес, Герман Гессе, Жорж Батай, Альберт Камю, Жан-Поль Сартр, Джонатан Свіфт, Льюїс Керрол, Данило Хармс – з кожним з них він шукав точок перетину, конструюючи свій власний наратив. Він захоплювався творами Михайла Врубеля, Пабло Пікассо, Макса Ернста, Василя Кандинського, Казимира Малевича, Клода Моне, Вінсента Ван Гога, Миколи Реріха, Ієроніма Босха, Альбрехта Дюрера, Пауля Клее, Джорджо Де Кіріко, Пітера Брейгеля.

Аксінін Олександр. Війна «тупоконечників» з «гостроконечниками». Аркуш 1 серії «Гуллівер» 1975, Приватне зібрання
Фото: Архів UU Львів
Аксінін Олександр. Війна «тупоконечників» з «гостроконечниками». Аркуш 1 серії «Гуллівер» 1975, Приватне зібрання

Так різні проблеми семіотики, структуралізму та мовознавства переосмислювалися їм для теоретичного обґрунтування художньої діяльності та виробу своєї знакової системи. Створюючи візуальні образи та власну онтологію, він відкривав світу свої екзистенційні пошуки та вивів графіку до трансцендентного рівня. 

Мистецтвознавиця Леся Смирна вважає, що: «Нонконформізм не вкладається у норми, концепції, його не викладали в школі, не нав’язували вихованцям художніх вишів, — до нього кожна творча людина приходила самостійно, з міри внутрішньої свободи, жадання справедливості, пошуку історичної правди, виковування моральних засад, самостановлення як людини і шанобливого ставлення до інших з усіма їхніми вадами й цнотами. Якщо такий поступ відбувається упродовж творчого життя художника, він, навіть попри уявлення про «героїзм», постає «героєм свого часу»: показує нащадкам, яким насправді був час, в якому йому випало народитися, творити і вмерти».

Саме це мистецтво репрезентує становлення національної ідеї у часовому вимірі, попри всі заборони та наклепи і відстоює реальні мистецькі цінності. Дає змогу повернутися в той час, коли тоталітарна система насильницьки спрямувала культуру в одне русло. Побачити все у розрізі світових процесів, осягнути їх, та подібно методу Звіринського, стати спроможними рефлексувати на них, не забуваючи свого коріння. 

Енгеліна Буряковська. [Страуси], 1978, Музей ХХ-ХХІ
Фото: Архів UU Львів
Енгеліна Буряковська. [Страуси], 1978, Музей ХХ-ХХІ

Львів був мультикультурним містом контрастів, де авангард ніколи не зникав, а модерна культура творилася у свій спосіб та колорит. Здобутки альтернативної художньої школи, хоч і не можуть нас поки долучити до світового надбання, але дають змогу побачити свою точку зупинки та віднайти діалог із сучасністю. Маючи не просто подеякі праці митців, ми маємо й ландшафт, в котрому вони знаходяться, який набуває своєї персональної міфології. Найголовнішим є те, що всі ці митці змогли плекати такий високий ціннісний та інтелектуальний рівень, не просто, перебуваючи у радянському суспільстві, а й як викладачі вишів. Їхньою метою було виховати освічених молодих людей із громадянською позицією, розвинутим талантом та бажанням нести ці знання й далі. Живучи в умовах поділеності та інформаційної ізоляції, кожен з них творив в контексті світового мистецтва. Карло Звіринський, пишучи про свою Підпільну академію, залишить: «Мене зрозуміють прийдешні покоління». 

Тож зараз ми можемо побачити творчу уяву, сміливість, самобутню мову символів, що переходять у діалог між собою та утворюють лінію спадкоємності, що й досі видніється та йде до нас з тих часів. Саме це вирізняє Львівське альтернативне мистецтво на тлі культурної мапи України ХХ ст.

***

Літературні джерела:

  • Голубець О. Мистецьке середовище Львова другої половини ХХ – початку ХХІ століття: чинники неповторності // Мистецька мапа України. – К.: Ювелір Прес, 2008.
  • Илюхина Л. Время и вечность А. Аксинина. В 2-х томах.- Киев: Аукционный дом «Дукат», 2017.
  • Карло Звіринський «Все моє малярство – то молитва», спогади, інтерв’ю, роздуми, статті; упорядник Х. Звіринська-Чабан, – Львів : «Манускрипт», 2017
  • Мисюга Б.. Герметичне коло Карла Звіринського. Дрогобич : Коло, 2019. 279 с.
  • Смирна Л. В. Століття нонконформізму в українському візуальному мистецтві: Монографія / Ін-т проблем сучасного мистецтва НАМ України. — Київ: Видавництво Фенікс, 2017. — 480 с.
Даніела Суріна, Мистецтвознавиця
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram