ГоловнаКультура

Маріупольські мозаїки від А до Я. Монументальний путівник

У Маріуполі зосереджено одне з найбільших в Україні зібрань мозаїчної монументалістики. У період з 1963 до 1987 роки в місті металургів встигли попрацювати 19 митців з усієї країни. Серед них такі визнані майстри жанру, як Алла Горська, Віктор Зарецький, Валерій Ламах, Ернест Котков, Галина Зубченко, Борис Плаксій. Проте, не менш вагомий внесок зробили й представники місцевої школи: Валентин Константінов, Лель Кузьминков, Віктор Арнаутов, Григорій Пришедько, Яків Райзін, Микола Тихонов, Олександр Кечеджи, Віктор Пономарьов, Петро Кот та інші.

Монументалістика — мистецтво суспільне. Його неможливо замкнути в приватних колекціях, воно належить усім, а водночас і нікому. Саме це, на жаль, робить монументальні роботи дуже вразливим. Зміна власників або банальний ремонт часто закінчуються для них летально. До того ж наявність ідеологічної складової в окремих роботах фактично дискредитувало увесь жанр і зробило його виживання ще складнішим.

Відсутність інституціональної системи охорони творів монументального мистецтва певним чином легітимізує процес їх знищення. Але останні зміни в мінкульті несподівано стали приводом для оптимізму. Новий голова міністерства Олександр Ткаченко вирішив зайнятися питанням збереження архітектурно-монументальної спадщини ХХ сторіччя. Комплексне дослідження, інвентаризація та державний захист творів мистецтва повинні стати трьома китами його політики. Але поки що ці напрями тримаються скоріше на ентузіазмі окремих людей, тим часом зразки монументалізму поступово зникають. 

За кількістю монументальних робіт, що збереглися до сьогодні, приазовське місто поступається лише столиці і кільком обласним центрам. Ґрунтовного реєстру монументалістики в Україні немає, тому таке оцінювання доволі приблизне. Але масштабність маріупольського зібрання незаперечна. Спираючись на архівні документи, виставкові каталоги та періодику ми датували й провели атрибуцію всіх значних монументальних робіт виконаних у техніках мозаїчного набору та мозаїчного барельєфа. Перелік досліджує епоху маріупольського мозаїчного монументалізму в хронологічному порядку, і, на нашу думку, претендує називатися найповнішим з усіх.

Мозаїчне панно «Першокласники», 1963 р. Валентин Константінов, Лель Кузьминков

Епоха монументального мистецтва розпочалася в Маріуполі в 1963 році. Саме тоді місцеві художники Валентин Константінов та Лель Кузьминков завершили мозаїку на фасаді школи № 34. Панно площею 40 кв.м. символізує зустріч різних поколінь учнів на шкільному порозі. Мозаїка виконана зі звичайної сантехнічної керамічної плитки. Задля збагачення гамми художники власноруч фарбували плитку в потрібні кольори та потім обпалювали. Фриз «Першокласники» став успішним стартом творчого тандему художників Леля Кузьминкова та Валентина Константінова, які згодом тільки в Маріуполі виконали 11 мозаїчних монументальних робіт. Панно на фасаді школи № 34 збереглось у гарному стані.

Мозаїчне панно «Підкорювачі Космосу», 1964 р. Віктор Арнаутов, Григорій Пришедько

Наступного 1964 року в Маріуполі з’явилася друга мозаїка. Так склалося, що в місті почав працювати монументаліст зі світовим ім’ям, учень Дієго Рівери — Віктор Арнаутов. В 1963 році після виходу на пенсію Арнаутов повертається зі США на батьківщину, де майже одразу береться за улюблену справу. Разом із Григорієм Пришедько йому доручається зробити монументальне панно, яке стане, мабуть, найвпізнаванішим і відомим у місті.

Панно було завершене в жовтні 1964 року після семи місяців роботи. Тематично митці прив’язалися до призначення будівлі. Вертикально орієнтована композиція зображує працю зв’язківців та поєднує в собі поширену в 60-х роках космічну тематику. Треба зазначити, що усталена назва «Підкорювачі космосу» з’явилася пізніше і вірогідно не належить автору. Через недоліки в проектуванні будівлі Будинку зв’язку, зараз втрачена майже всягорішня частина мозаїки.

Мозаїчне панно «Вчителька з групою дітей», 1965 р. Віктор Арнаутов, Григорій Пришедько

Майже одразу після закінчення «Підкорювачів космосу» творчий тандем Арнаутов-Пришедько дістав нове замовлення. Ще однією мозаїчною роботою треба було прикрасити стіну школи № 54 в приморському районі Маріуполя.

З осені 1964 до весни 1965 митці працювали над ескізами та затверджували новий проєкт в інстанціях. А вже восени 1965 завершили мозаїчний фриз під назвою «Вчителька з групою дітей» площею 50 кв.м. Віктор Арнаутов присвятив мозаїку школярам. Композиція умовно поділяється на дві групи: ліворуч вчителька з двома дітьми, праворуч хлопці з моделлю літака. На задньому плані зображення монументу «Підкорювачам космосу» (скульпт. А. Файдиш-Крандиевьский 1964 Москва). Фриз «Вчителька з групою дітей» зберігся в задовільному стані, бракуєневеликих фрагментів фону.

Мозаїчне панно «Т.Г. Шевченко», 1965 р. Яків Райзін, Микола Тихонов, Олександр Кечеджи

У тому ж 1965 році в Маріуполі заявила про себе ще одна бригада місцевих монументалістів. Яків Райзін, Микола Тихонов та Олександр Кечеджи дебютували з мозаїкою «Т.Г. Шевченко», що прикрасила фасад новозбудованого кінотеатру напередодні першотравневих свят.

У спеціальних нішах над парадним входом митці виконали композицію з трьох фризів. На центральному панно поряд із портретом Кобзаря розташовані герої його поем, гайдамаки, селяни та народний співець. Бокові фризи являють собою схематичні зображення на індустріальну тематику та сюжетно не пов’язані з основним задумом.

Після 2010 року будівля кінотеатру почала приходити в занепад і зараз майже перетворилася на руїну. Попри те, що головне панно «Т.Г. Шевченко» збереглось у гарному стані, його подальша доля лишається дуже непевною.

Мозаїчні панно «Земля», «Космос», 1966 р. Валерій Ламах, Ернест Котков, Іван Литовченко

В 1965 році в Маріуполь уперше завітали художники зі столиці: Валерій Ламах, Ернест Котков, та Іван Литовченко. У результаті маріупольського відрядження виникли чотири роботи, які можна вважати монументальним ансамблем палацу культури «Іскра». Восени 1965 на головному фасаді з’явилося велике панно виконане із шамоту, а на початку 1966 завершилася робота над трьома інтер’єрними керамічними мозаїками.

Мозаїка під назвою «Поезія» стала прикрасою фоє першого поверху. На жаль, під час пізніших реконструкцій вона була втрачена. Але дві інші роботи збереглися добре. Панно «Земля» та «Космос» митці вдало вписали в рамки задньої стіни зали на другому поверсі. Ансамбль із двох мозаїк гарно сприймається з відстані, та наповнює обсяг величезної зали.

Мозаїчні панно «Дерево життя», «Боривітер», 1967 р. Алла Горська, Віктор Зарецький, Галина Зубченко, Борис Плаксій, Григорій Пришедько за участю Василя Парахіна й Надії Світличної

Навесні 1967 року у творчу експедицію до Маріуполя прибула, мабуть, найзірковіша в Україні бригада монументалістів на чолі з Аллою Горською та Віктором Зарецьким. Менше, ніж за два місяці митці оздобили інтер’єр ресторану «Україна» двома мозаїками: «Дерево життя» та «Боривітер».

«Боривітер» мусив був бути програмним соцреалістичним зображенням. Але на свій страх і ризик митці змінили концепцію. Замість птиці-борця з’явилася легка, стрімка композиція із соколом. Після смерті Горської «Дерево життя» замурували цегляною кладкою. Наступного разу мозаїка побачила світло денне тільки у 2008 році. У процесі демонтажу перегородки з’ясувалося, що кладка трималася на арматурній сітці, вбитій безпосередньо в тіло мозаїки. Десятки металевих прутів досі перебувають всередині крихкого панно.

Сюжетно позачасові, досконалі естетично та позбавлені будь-яких соцреалістичних концепцій ці дві роботи бригади Алли Горської є перлинами маріупольського зібрання монументалістики. Сьогодні ці шедеври недоступні для огляду, але умови для їх зберігання можна назвати задовільними.

Мозаїчне панно «Квітуча Україна», 1967 р. Галина Зубченко, Григорій Пришедько за ескізом Алли Горської

Наприкінці 1967 року недавні співавтори «Дерева життя» та «Боривітра» створюють масштабну мозаїку на першому поверсі того ж самого будинку. Значно допрацювавши ескіз Алли Горської Галина Зубченко разом із Григорієм Пришедько виконують панно «Квітуча Україна» площею 60 квадратних метрів. Мозаїчна композиція «Квітуча Україна» прикрасила всю тильну стіну приміщення гастроному «Київ». У 60-х роках магазин був влаштований так, що відвідувач втикався поглядом у мозаїку із самого порогу. Зараз зображення частково перекривається торгівельними стелажами та приладами освітлення.

Мозаїчні панно «Материнство», «Спорт», «Праця», («Навчання»), 1967 (1970–1971) Валентин Константінов, Лель Кузьминков, (Іван Тютьма, Віктор Арнаутов)

За ініціативою директора заводу важкого машинобудування Володимира Карпова до 50-ї річниці жовтневої революції було вирішено створити цілу серію монументальних панно. Ансамбль із 4 мозаїк мусив прикрасити фасади цехів і стати візитівкою індустріального Маріуполя.

Реалізувати амбітне завдання було доручено місцевим митцям. Художники Валентин Константінов та Лель Кузьминков втілювали три сюжети: «Материнство», «Спорт», «Праця». Мозаїки поєднувалися між собою за допомогою декоративних вставок, які заповнювали простінки між вікнами.У такий спосіб роботи створювали величезну панораму радянського буття зображеного крізь призму соцреалізму.

Четверте панно «Навчання» з’явилося після 1971 року. Точна дата його створення не встановлена, а авторство потребує підтвердження. Ще за радянських часів до фасаду цеху впритул добудували додатковий корпус, який повністю затулив останнє панно. Завдяки прибудові також було втрачено 50 % площі мозаїки «Праця». Проміжні фризи були зафарбовані, що остаточно знищило композиційний зв’язок.

Мозаїки, що залишились, загалом знаходяться в задовільному стані. Сліди, хоча й некваліфікованого, але все ж таки ремонту, і система підсвічування свідчать про увагу до монументальних робіт із боку підприємства. Проте повний занепад «Азовмашу» не вселяє подальшого оптимізму.

Мозаїчне панно «Жовтень», 1970 р. Яків Райзін, Микола Тихонов, за участю Леонiда Бондаренко та Івана Башкісера

Яків Райзін та Микола Тихонов почали працювати над панно «Жовтень» в 1967 році, вірогідно присвячуючи його 50-й річниці революції. Достеменно невідомо, що саме завадило реалізувати задум вчасно, але мозаїка на головному фасаді кінотеатру «Ювілейний» з’явилася восени 1970 року.

На початку 2000-х років кінотеатр «Ювілейний» припинив роботу, анаприкінці десятиріччя вся будівля була виставлена на продаж. У 2013 році, головне фоє та приміщення першого поверху перебудували під супермаркет, під час ремонту фасаду мозаїка була збережена.

Мозаїчне панно «Від скіфів до космосу», 1970 р. Віктор Арнаутов, за участю Віктора Павлюка

Упродовж 1968–1970 років Віктор Арнаутов працював над своєю останньою монументальною роботою в СРСР. Мозаїчний фриз «Від скіфів до космосу» прикрасив приміщення новозбудованого аеровокзалу та став найбільшою мозаїкою в Маріуполі.

«Від скіфів до космосу» за формою є ретроспективою історії Приазов’я. Історичний рух передається за допомогою 78 фігур згрупованих у 26 сюжетах. Майже одразу після закінчення цієї мозаїки Арнаутови поїхали з Маріуполя. Незабаром подружжя купує будинок у селищі Вириця під Ленінградом, де художник працює до самої смерті в 1979 році.

З 2014 року приміщення аеровокзалу займають підрозділи ЗСУ, об’єктивно оцінити стан мозаїки «Від скіфів до космосу» наразі неможливо.

Мозаїчне панно «Юність», 1971 р. Валентин Константінов, Лель Кузьминков

Наприкінці 1971 року піонери маріупольської монументалістики Константінов та Кузьминков завершили свою наступну велику роботу. Панно «Юність» площею 107 кв.м. зайняло всю бокову стіну нещодавно збудованої водної станції.

У наш час ця робота Константінова та Кузьминкова стала найкричущим прикладом варварського ставлення до творів монументалізму. Після того, як будівля водної станції перейшла в приватну власність у центрі панно був зроблений наскрізний отвір для водостічної труби. Зона руйнування мозаїчного полотна навколо отвору поступово розширюється. Панно потребує негайної реставрації. Але все одно «Юність» залишається однією з найяскравіших мозаїк Маріуполя.

Мозаїчне панно «Металурги», 1974 р. Валентин Константінов, Лель Кузьминков за участю Петра Неткачова, Олександра Фасулакі

Восени 1974 року в Маріуполі завершилися роботи з будівництва нового залізничного вокзалу. Й одразу три бригади монументалістів взялися до роботи, щоби придати новому типовому вокзалові індивідуальності. Наймасштабнішою монументальною роботою стала мозаїка «Металурги» авторства Валентина Константінова та Леля Кузьминкова.

Завдяки вдалим структурним та колірним рішенням художникам вдалося створити динамічне, емоційно потужне зображення, що добре запам’ятовується. Саме тому мозаїку «Металурги» часто називають однією з візитівок Маріуполя.

Мозаїчне панно «Туризм та відпочинок», орієнтовно 1977 р. Віктор Пономарьов, за участю Михайла Антiпова.

Маріупольський художник Віктор Пономарьов звернувся до монументалізму ще наприкінці 60-х. В другій половині 70-х років він виконав своє єдине мозаїчне панно в приазовському місті. На жаль, поява цієї роботи пройшла повз увагу місцевих ЗМІ, а документи митця та архіви спілки художників не збереглися. Тому датувати панно «Туризм та відпочинок» із першоджерел не вдалося.

Під час проєктування комплексу «Турист» архітектори не передбачили, що мозаїка має поміщатись у спеціальній ніші. Тому панно лишилося беззахисним проти впливу природи і знаходиться в дуже поганому стані.Бракує великого фрагменту в лівому горішньому куті, а площа втраченого мозаїчного полотна збільшується. Панно «Туризм та відпочинок» потребує негайної реставрації.

Мозаїчний барельєф «Союз», 1977 р. Яків Райзін, Микола Тихонов

К 60-й річниці радянської влади маріупольські художники Яків Райзін та Микола Тихонов виконують мозаїчний рельєф під назвою «Союз» на фасаді однойменного кінотеатру. Тематика твору пов’язана з найголовнішими символами та міфологією радянської пропаганди. Група бетонних барельєфів розміщена на мозаїчному фоні, матеріалом, для якого послугувала колота побутова плитка пісочного кольору.

Незважаючи на колірну неузгодженість між рельєфом та спорудою, що виникла після трансформації кінотеатру в мультицентр, робота створює позитивний естетичний вплив. Вона додає будівлі, в архітектурі, якої домінують незаповнені прямокутні площини, пластичності та індивідуальності. А тепла колірна гама композиції пом’якшує сприйняття агресивного скляного фасаду. Рельеф «Союз» знаходиться в гарному стані.

Мозаїчні барельєфи «Дівчина», «Юнак», «Сім’я», 1978 р. Валентин Константінов, Лель Кузьминков, за участю Валентина Анділахая, Сергія Баранніка, Олександра Бондаренко

Наступного 1978 року до техніки мозаїчного барельєфа вперше звернулися найплідніші монументалісти Маріуполя Валентин Константінов та Лель Кузьминков. Митці виконують триптих «Дівчина», «Юнак», «Сім’я», який прикрасив фасади будинків на головному проспекті міста. Триптих одразу потрапив у поле зору провідних мистецтвознавців УРСР та згадувався на сторінках фахових видань. В 1982 році робота експонувалася в Москві на 1-й виставці монументального мистецтва.

Кілька років тому барельєф «Дівчина» був варварські розмальований, у результаті чого вся мозаїчна група втратила композиційну єдність. Чи є технічна можливість повернути роботі оригінальний вигляд сказати важко. Загалом триптих потребує ремонту. Є невеликі втрати мозаїчного полотна, почали руйнуватися зв’язки між бетонними фрагментами рельєфу. Останнє, незабаром, може перетворитися на серйозну проблему.

Мозаїчні панно рослинні орнаменти в етнічному стилі, 1979 р. Петро Кот, Олег Ковальов

Художники Петро Кот та Олег Ковальов вирішують зробити серію декоративних робіт в етнічному стилі. В 1979 році митці виконали шість споріднених мозаїчних панно квадратної форми. Жовто-червоні на білому фоні рельєфи мають орнаментальний характер та симетричні відносно вертикальної осі. Ці зображення колористично та композиційно сильно тяжіють до українського етнічного розпису.

В епоху приватизації мозаїчні панно разом із нерухомістю потрапили до різних власників і доля їх склалася також по-різному. Бачачи загрозу Олег Ковальов пропонувавбезкоштовно відреставрувати свої твори, але ця ініціатива не знайшла відгуку. За останні роки панно неодноразово затулялися різними тимчасовими конструкціями або рекламними щитами. Кожна зміна власника спричиняла зміну призначення приміщень і численні ремонти. Як наслідок до нашого часу із шести робіт збереглося лише три.

Мозаїчне панно «Люди Важмашу», 1982 р. Валентин Константінов, Лель Кузьминков

Найвищою точкою в монументальному мистецтві для Валентина Константінова та Леля Кузьминкова стала мозаїка «Люди Важмашу». Авторам вдалося вирішити досить складне мистецьке завдання — 18-ти фігурна крупномасштабна композиція органічно «посаджена» на обмежену площу в замкненому приміщенні. Цей величезний твір присвячений союзу праці та науки.

Масштабне за задумом та складне з погляду художніх рішень панно «Люди Важмашу» стає останньою спільною мозаїчною роботою тандема Константінов-Кузьминков, та загалом позначає початок кінця епохи радянського монументалізму в Маріуполі.

Панно збереглося в гарному стані, але перебуває в замкнутому приміщенні. Через занепад заводу «Азовмаш» подальша доля цього монументального твору знаходиться під великим питанням.

Мозаїчні барельєфи «Материнство», «Працівники», друга половина 80-х років. Яків Райзін.

Останньою монументальною роботою Якова Райзіна в Маріуполі стали два мозаїчні барельєфи в інтер’єрі Будинку зв’язку. Художник зобразив союз робочих та інженерів, з одного боку, а навпроти — вічну тему — материнство. Композиції рельєфів органічно розташовані один проти одного у великій двоповерховій залі головпоштамту.

Барельєфи «Материнство» та «Працівники» добре збереглися. Після розвалу СРСР Яків Райзін емігрував в Ізраїль, де продовжив працювати в монументальних жанрах. Проте його творча «золота пора» пройшла саме в Маріуполі.

Мозаїчне панно варіація на тему робітник та колгоспниця, («Зірка») 1987 р. Лель Кузьминков, Ананій Касьяненко

Панно з райдугою, або «Зірка» було виконане Лелем Кузьминковим і Ананієм Касьяненко в 1987 році на корпусі контори совхозу «Зірка». У наш час будівля знаходиться в занепаді й мозаїка вже потребує серйозної реставрації. «Зірка» стала останньою великою авторською мозаїкою виконаною в Маріуполі й фактично закрила епоху монументального мистецтва, яка тривала 24 роки. Цікаво, що Л. Кузьминков працював не тільки над останньою, але й над першою мозаїкою в Маріуполі. В 1963 році в співавторстві з Валентином Константіновим ним було виконано роботу під назвою «Першокласники» на фасаді школи № 34.

На 2020 рік Маріуполь ще має 26 значних авторських монументальних робіт, що виконані в техніках мозаїчного набору та мозаїчного барельєфа. Якщо додати до цього переліку невеличкі мозаїки, що відносяться скоріше до декоративного жанру, то цифра майже подвоїться. З роботами інших напрямків монументального мистецтва, (кількість, яких нікому точно невідома) ми отримаємо до 100 творів.

Щодо пропаганди комунізму в монументалістиці. Наприклад, з усіх робіт, що описані в цьому зібранні тільки в чотирьох («Підкорювачі космосу», «Від скіфів до космосу», «Жовтень», «Союз») присутня радянська символіка або суттєве ідеологічне забарвлення. Усі інші роботи попри присутню кон’юнктурність мають або нейтральний або абсолютно аполітичний зміст.

Неможливо заперечувати, що масштабні мистецькі роботи органічно зв’язані з контекстом середовища підвищують його ментальну цінність. Вони естетично збагачують урбаністичний простір, особливо, якщо казати про перенасичений важкими індустріальними матеріями Маріуполь. Придання маріупольській монументалістиці якогось статусу хочаб на місцевому рівні не вирішило би всіх проблем. Але могло би стати принаймні ціннісним орієнтиром в умовах культурної дезорієнтації та загальмувати процес знищення творів мистецтва.

На жаль, усвідомлення важливості й самодостатності монументалізма, як явища майже відсутнє. Етапи історичного шляху українського мистецтва в часи тоталітаризму були роз’єднані, і сьогодні творча спадщина художників радянського періоду конче потребує повернення в загальний контекст національного мистецтва.

Фото: Іван Станіславський, Олександр Бут, Олексій Козлов, архіви Олександра Чернова, Валентина Константінова, Леля Кузьминкова. 

Іван Станіславський, Журналіст (Маріуполь)
Олександр Чернов, Мистецтвознавець (Маріуполь)
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram