Сергій Ксаверов:
“Чорна пантера” Райана Куглера
Номінації: найкращий фільм; пісня; музика до фільму; звук; монтаж звуку; дизайн костюмів; робота художника-постановника.
Де дивитись: фільм виходив в український прокат рік тому, наразі його можна шукати на цифрових носіях.
Вже якось дивно згадувати, що напередодні прем’єри “Чорна пантера” вважалась досить ризикованим проектом. Це історія походження не найпопулярнішого чорного супергероя всесвіту Marvel з кастом із переважно акторів-афроамериканців, та знята режисером-афроамериканцем. Дія відбувається ще й майже в африканському сеттінгу, який, на відміну від бідолашної східноєвропейської Соковії, яку марвеловські супергерої у попередніх частинах безжально розтрощили в ім’я миру на всій Землі, було відстояно.
Але в США “Чорна пантера” зібрала більше, ніж будь-який комікс в історії (домашній бокс-офіс – 700 млн доларів), загалом – більше мільярда доларів. Відразу після виходу фільму почалися вестися розмови про те, що стрічка буде претендувати на головний “Оскар”. В серпні Американська кіноакадемія у першій з панічних атак цього року оголосила про введення премії за “Найкращий популярний фільм”. Як багато хто підозрював – саме під “Чорну пантеру”. Але після хвилі навіть не критики, а реготу, академія сором’язливо скасувала нововведення. Тепер у “Чорної пантери” цілих сім номінацій, серед яких є й головна, але щоб на неї дійсно претендувати, фільму не вистачає підтримки у інших серйозних номінаціях.
Та хоч на “Оскарах” передбачається битва між “Ромою” та “Зеленою книгою”, фільм Райана Куглера є насправді темною конячкою цих перегонів. Вірніше, чорною пантерою. Яка може стрибнути.
“Чорний кланівець” Спайка Лі
Номінації: найкращий фільм; режисер; чоловіча роль другого плану (Адам Драйвер); адаптований сценарій; музика до фільму; монтаж.
Де дивитись: на кінофестивалі американського кіно “Незалежність”.
Історія інфільтрації чорношкірого детектива Рона Стальворта в серце Ку-Клукс-Клану у 70-х в Колорадо-Спрінгс, коли половина його колег ще не дуже відрізнялись від “лицарів” палаючого хреста та шпичастого ковпака. Спайк Лі зняв майже публіцистичне, гостре, легке для споживання та майже жанрове кіно у вигляді комедійного трилеру про розумних хлопців-поліцейських та ідіотів-злочинців.
На жаль, цю стрічку український глядач не мав змоги подивитися у прокаті. Наш прокат, за нечастими винятками, нагадує сам “Оскар” три роки тому, тобто #sowhite. До речі, три роки тому 18 січня 2016 року саме Спайк Лі анонсував, що буде бойкотувати церемонію вручення “Оскарів” з причин недорепрезентації там представників інших, крім білої, рас. У той же день його підтримала Джада Пінкет Сміт, а вже наступного дня президент кіноакадемії у відкритому листі визнав, що організація потребує змін. У “Чорного кланівця” шість номінацій, серед яких три – у самого Лі (режисерська, сценарна та головна, тому що він є продюсером фільму). Одна з них, за адаптований сценарій, має найкращі шанси принести першу нагороду цьому видатному американському режисеру, більшу частину фільмів якого кіноакадемія майже ігнорувала останні 30 років. Але ця нагорода, якщо фільм її отримає, скоріш за все залишиться єдиною.
“Рома” Альфонсо Куарона
Номинації: найкращий фільм; режисер; жіноча роль (Яліца Апарісіо); жіноча роль другого плану (Маріна де Тавіра); оригінальний сценарій; операторська робота; іноземний фільм; звук; монтаж звуку; робота художника-постановника.
Де дивитись: Netflix.
Основа фільму – життя заможної родини у Мехіко початку 70-х років, але його головна героїня – служанка. Здається, “Рома” уникає усіх гострих кутів та конфліктів, пов’язаних з епохою та із соціальною різницею між героїнею та її оточенням, але це рішення режисера Альфонсо Куарона зовсім не є ескапістським. Це багато у чому фільм заднього плану, де у довгих, лінійно побудованих кадрах ненав’язливо з’являються необхідні кути та конфлікти, але їм рідко дають вийти на план передній, як це часто трапляється у житті звичайних людей.
“Рома”, мексиканське чорно-біле кіно із непрофесійною актрисою у головній ролі – основний претендент на все. Принаймні, на все головне – найкращий фільм, режисуру, операторську роботу та найкращий фільм іноземною мовою. Якщо він отримає приз за операторську роботу, це буде перший в історії нагороди випадок, коли “Оскар” отримає режисер, який сам зняв свій фільм. У інших шести номінаціях шансів мало.
“Перша людина” Деміена Шазелла
Номінації: найкращий звук; монтаж звуку; робота художника-постановника; візуальні ефекти.
Де дивитись: стрічка виходила в український прокат в жовтні 2018 року.
Фільми про героїчні діяння американських астронавтів, засновані на реальних подіях, завжди мали всі шанси сподіватися на любов глядача та купу номінацій, але не на головний “Оскар”. Це міг бути їдкий та візіонерський анті-епік “Хлопці, що треба” Філіпа Кауфмана у 1983-му, чи простий як сокира “Аполло 13” Рона Говарда у 1995, але на оскарівських церемоніях головну статуетку вони не отримують.
Може, саме тому Демієн Шазелл не став знімати ще один “правильний” байопік (все рівно нічого не отримає), а екранізував шлях Ніла Армстронга до свого першого кроку Місяцем у досить незвичний спосіб. Це кіно про космічні польоти, де космос можна побачити лише у невеличкому віконці ілюмінатора. Це, перш за все, історія Ніла та його родини, фільм про шалений внутрішній тиск відповідальності, що силою саджає глядача та героїв на місце астронавта в космічні апарати 60-х років, які виглядають жахливо ненадійними, та вимагає результатів.
“Перша людина” мала б шанси на більшу кількість номінацій, але фільм майже провалився в прокаті. Його видатні якості у багатьох технічних компонентах все-таки не можна було не помітити, що й принесло стрічці чотири номінації, але й у них “Перша людина” є фаворитом хіба що у двох номінаціях за звук.
“Холодна війна” Павла Павліковського
Номінації: найкращий режисер; операторська робота; іноземний фільм.
Де дивитись: фільм був в українському прокаті, але зараз вийде на екрани повторно – в рамках фестивалю “Оскар фест”.
Історія кохання між керівником фольклорного польського ансамблю Віктором та його учасницею Зулою – від 1949 року та аж до самого кінця, – у якій політика суворо кидає їх як маріонеток по різні боки “залізної завіси”, випробовує мідними трубами та змушує зраджувати самим собі. Ренесанс Павла Павліковські після тематичного повернення до Польші продовжується. “Холодна війна”, як і попередній фільм режисера – перший польський лауреат “Оскара” за найкращий фільм іноземною мовою – “Іда”, знятий у незвичному “застарілому” форматі 1:1,37, знову чорно-білий, і знову великий європейський хіт.
Павліковські – блискучий формаліст та дуже прискіпливий режисер, але саме режисерська номінація була найбільш несподіваною. До речі, це перша з 1981 року режисерська номінація, де змагаються два автори чорно-білих фільмів. Тоді це були Мартін Скорсезе із “Шаленим биком” та Девід Лінч із “Людиною-слоном”. Зараз – наш герой та Альфонсо Куарон із “Ромою”.
“Народження зірки” Бредлі Купера
Номінації: найкращий фільм; жіноча роль (Леді Гага); чоловіча роль (Бредлі Купер); чоловіча роль другого плану (Сем Елліот); адаптований сценарій; операторська робота; пісня; звук.
Де дивитись: стрічка також була в прокаті, але знову вийде – на фестивалі “Оскар фест”.
Зірка кантрі-року в алкогольному деліріумі помічає талановиту дівчину, робить із неї зірку, закохується, одружується, а потім нарешті тверезіє незадовго до трагічного фіналу. Насправді, дуже дивно, що цей Пігмаліон у стані сп’яніння досі в змозі на щось претендувати, а це вже третій рімейк “Народження зірки” 1937 року. В сучасну епоху ця історія виглядає вже дуже токсичною та застарілою, але дивним чином режисерський дебют Бредлі Купера – неохайний, як і його герой, – отримав аж вісім оскарівських номінацій та ще декілька місяців тому вважалася вірним фаворитом у декількох з них.
Зараз його котирування стрімко котяться донизу. Серед причин називають “а чи не забагато буде Бредлі Купера”, що, насправді, може бути досить вагомою причиною у Голлівуді. А от те, що фільм не виграв жодної із важливих нагород гільдій США – вже не причина, а наслідки. Особливо яскравою демонстрацію того, що на “Народження зірки” вже ніхто не зараз не поставить, було те, що фільм не переміг навіть у номінації режисерської гільдії США за першу режисерську роботу (нагороду взяв Бо Бернем за “Восьмий клас”). Не дивуйтеся, якщо “Народження зірки” піде з церемонії з єдиним “Оскаром” – за найкращу пісню.
“Дружина” Бйорна Рунге
Номінації: найкраща жіноча роль (Гленн Клоуз)
Де дивитись: на жаль, ніде.
Психологічна драма про Джоан Кастельман та її подорож до Швеції із сином та чоловіком. Останньому збираються дати Нобелевську премію з літератури, але насправді, як можна здогадатися дуже швидко, Джо Кастельман не зовсім автор своїх книг. “Дружина” – типовий фільм з тих, що з’являються на “Оскарі” у акторських номінаціях просто тому, що хтось із видатних дає у ньому майстер-клас. У “Дружині” таких насправді двоє – Гленн Клоуз у ролі Джоан складає рівноцінну пару Джонатан Прайс, але єдина номінація фільму саме у неї. Іноді навіть саме такі стрічки приносять акторам довгоочікуваний, вистражданий “Оскар”, на який вони давно заслуговували.
Хоча вважається, що ролі треба оцінювати в контексті поточного року та фільму, за який акторів номінують, все одно ці нагороди потайки називають “Оскаром за вислугу років”, додаючи: “більше у нього/неї шансів не буде”. Такою, наприклад, була нагорода Джефу Бріджесу за “Шалене серце” у 2009-му. Так от, Гленн Клоуз майже напевно отримає “Оскар” за цю роль. За хорошу роль, але, на жаль, у стрічці, трохи подібній на шведський телефільм. Щоправда, свого часу шведські телефільми навіть в Каннах отримували головні призи.
Дарія Бадьйор:
“Зелена книга” Пітера Фареллі
Номінації: найкращий фільм; чоловіча роль (Вігго Мортенсен); чоловіча роль другого плану (Махершала Алі); оригінальний сценарій; монтаж.
Де дивитись: був в прокаті, але вийде знову – на “Оскар фесті”.
Один з головних фаворитів на цьогорічних “Оскарах” – попри те, що найбільшу кількість номінацій зібрали “Рома” та “Фаворитка”. Солодка трагікомедія про дружбу водія з відомим піаністом. Перший – стереотипний італієць Тоні, расист, але душевний хлопець (Вігго Мортенсен). Другий – витончений музикант доктор Ширлі (Махершала Алі, за цю роль може здобути другий “Оскар”), який не почувається своїм ані в спільноті колег (в 60-х афроамериканським виконавцям не дозволяли грати “білу” музику), ані в спільноті афроамериканців (цим йому навіть дорікає Тоні).
На поверхні “Зеленої книги” – зближення протилежностей, дружба між людьми з різних всесвітів, підживлена руйнуванням стереотипів та віднайдення спільного у визнанні сімейних цінностей. Ідеальне було б кіно на Різдво на одному з телеканалів, але воно потрапило до найвищої ліги – завдяки виконавцям головних ролей (Алі, правда, номінується за роль другого плану). “Зелена книга” нібито проходиться важливими темами (міжрасових стосунків, сексуальної ідентичності і т.д.) – і робить це цілком в ключі “білої провини”, інструменталізуючи чорного героя на користь білого, який “зцілюється” від расизму, спостерігаючи за несправедливістю, з якою стикається доктор Ширлі. Хоч “Книга” намагається розібрати на цеглинки стереотипи, вона саме на них і збудована.
“Влада” Адама Маккея
Номінації: найкращий фільм; режисер; чоловіча роль (Крістіан Бейл); жіноча роль другого плану (Емі Адамс); чоловіча роль другого плану (Сем Рокуелл); оригінальний сценарій; грим та зачіски; монтаж.
Де дивитись: виходить в український прокат 21 лютого.
В 2015 році Маккей зняв саркастичну трагікомедію про причини світової фінансової кризи 2008 року. Якщо коротко, за Маккєем, – світова економіка дала тріщину через надмірні амбіції білих чоловіків середнього віку, які були занадто сліпі, щоб побачити, яку гігантську яму вони риють (не лише собі). Але “Гра на пониження” була не лише про це – вона була про те, що іноді розумні люди мають рацію.
Фільм про Діка Чейні, з дозволу сказати, одіозного віце-президента при Джорджеві Буші-молодшому, багато в чому повторює прийоми “Гри на пониження” – злам четвертої стіни, висміювання політиканів, для яких влада важливіша за інші цінності, специфічний монтаж (скажімо, Буша римують з рибкою в озері, яку легко ловить інтриган Чейні). Втім, “Влада” – це надміру демонічний портрет можновладця, дії якого, на думку Маккея, призвели до дуже трагічних наслідків. Як і кожне намагання знайти лінійну відповідь на складні питання історії, “Влада” грішить риторичними помилками, і дивитись її подекуди важкувато (важкий віковий грим для Крістіана Бейла та Стіва Карелла жодним чином ситуацію не полегшує), але до неї є цікавий ключ – дивіться його через Шекспіра (Маккей і сам на це прямо натякає в одній зі сцен).
“Фаворитка” Йоргоса Лантімоса
Номінації: найкращий фільм; режисер; жіноча роль (Олівія Колман); жіночі ролі другого плану (Емма Стоун та Рейчел Вайс); оригінальний сценарій; дизайн костюмів; операторська робота; робота художника-постановника; монтаж.
Де дивитись: щойно був в прокаті, але хто пропустив, зможе надолужити на “Оскар фесті”.
Справжній довгобуд оскарівського сезону – фільм, над яким працювали 20 років. Дебора Девіс написала сценарій під назвою “Баланс влади” про інтриги при дворі королеви Анни в 1998 році, і лише в 2015 році проект підтвердив, що режисером буде Йоргос Лантімос, якого запросили на проект після успіху “Ікла” в Каннах-2009.
В центрі історії – королева (Олівія Колман, номінована за найкращу жіночу роль) і її дві фаворитки – Леді Мальборо (Рейчел Вайс) і Абігайл (Емма Стоун), які воюють за прихильність королеви. Навколо теж вирують інтриги, вже політичного характеру. Та королеві не до того – спустошена смертями своїх дітей, вона шукає справжньої любові.
Від автора “Лобстера” та “Вбивства священного оленя” очікуєш подальшої радикалізації форми, але, здається, робота над чужим сценарним матеріалом Лантімосу дала великий ресурс: “Фаворитка” – багатошарове кіно, яке цікаво розглядати під різними кутами. При першому перегляді – гострі діалоги, чудові акторські роботи, ціла низка коментарів з приводу будь-якої політичної ситуації; на другому – операторська робота, заснована на природньому освітленні, або чорно-білі костюми, зшиті з вінілу, деніму та простирадел, придбаних на eBay.
“Ви зможете мені пробачити?” Маріелл Хеллер
Номінації: найкраща жіноча роль (Мелісса Маккарті); чоловіча роль другого плану (Річард І. Грант); адаптований сценарій.
Де дивитись: на фестивалі американського кіно “Незалежність”.
Ще одна стрічка, заснована на реальній історі. Мелісса Маккарті грає письменницю-біографістку Лі Ізраел, яка одного дня опинилась на мілині, і, щоб бути в змозі сплатити рахунки за комунальні послуги, вдалась до підробки листів знаменитостей і продажу їх завзятим колекціонерам.
Лі – не найприємніша людина у світі, вона гостра на язик, з нею важко спілкуватись, а той факт, що її книги продаються гірше, ніж роботи Тома Кленсі (якого вона ненавидить і вважає нездарою), не робить її янголом аж ніяк. Але Хеллер вдається зробити з неї персонажа, якому співчуваєш на 100%: виявляється, що гіркота характеру може з’явитись від розбитого серця, а заробити на підробці селебріті-кореспонденції хоче не лише Ізраел.
Маккарті відома як комедійна акторка, але після ролі в “Святому Вінсенті” має частіше з’являтись в драматичних ролях. Номінація за “Ви зможете мені пробачити?” – доповнює ряд сильних жіночих ролей цього року на оскарівському сезоні, і, хоч результати в цій номінації більш-менш зрозумілі (99% – Гленн Клоуз, 1% – Олівія Колман), поява там Маккарті дуже тішить.
“Богемська рапсодія” Брайана Сінгера
Номінації: найкращий фільм; чоловіча роль (Рамі Малек); звук; монтаж звуку; монтаж.
Де дивитись: стрічка протрималась 15 тижнів в українському прокаті, і зараз вийде знову – на “Оскар фесті”.
Єдиний фільм в номінації “найкраща стрічка”, чия наявність там бентежить багатьох. І справа не у звинуваченнях у сексуальних домаганнях, які лунають на адресу Сінгера. А в тому, що “Богемська рапсодія” – чистий crowd pleaser, ніби спеціально створений для того, щоб на його перегляди ходити перевдягненими в костюми а-ля Фредді Мерк’юрі та підспівувати улюбленим пісням. Жодного натяку на кінематографічні здобутки. Хіба що окрім ролі Рамі Малека, який за свого Мерк’юрі номінується на “Оскар” – та, цілком можливо, таки його отримає.
Плаский байопік про Фредді Мек’юрі, про якого ми майже нічого не дізнаємось за більш ніж дві години екранного часу. Чому він вирішив, що йому треба на сцену? На чому базувався його конфлікт з батьком? Звідки в нього амбіції короля поп-музики? Ці та інші питання Сінгера, здається, не цікавлять, тому його “Рапсодія”, на відміну від рапсодії The Queen, – це погано перемішаний салат з коротких передісторій написання хітів гурту, розширеної сюжетної лінії про віддалення Мерк’юрі від гурту та янгольских образів всіх інших членів The Queen (особливо Брайана Мея, який значиться одним з продюсерів стрічки).
“Якби вулиця Біл могла говорити” Баррі Дженкінса
Номінації: найкраща жіноча роль другого плану (Реджіна Кінг); адаптований сценарій; музика до фільму.
Де дивитись: на фестивалі американського кіно “Незалежність”.
Другий фільм Баррі Дженкінса, володаря “Оскара”-2017 за “Місячне сяйво”, – екранізація роману Джеймса Болдуїна. В центрі сюжету – закохана пара молодих людей, вона – наївна свята простота, він – художник, який сідає у в’язницю через хибне обвинувачення. На тлі історії кохання – життя в расистському Нью-Йорку, між страхом перед несправедливістю та строгими нормами консервативних батьків.
“Вулиця Біл” могла б стати хорошим доповненням до “Чорного кланівця” Спайка Лі. Але там, де Лі компенсує недоліки сарказмом, Дженкінс заливає цукровим сиропом, в який навіщось домішує цвяхи (попереджаючи про них окремим музичним рішенням). Так, камера його оператора Джеймса Лакстона дуже чуттєва і передає потрібну атмосферу, так, Реджіна Кінг – прекрасна акторка (і фаворитка в своїй номінації), але назагал цей фільм – пласка листівка з наївним підписом про те, що хороших людей завжди врятує любов.
“Балада Бастера Скраггза” братів Коенів
Номінації: найкращий адаптований сценарій; дизайн костюмів; пісня.
Де дивитись: Netflix
Вестерн-антологія, яка складається з шести коротких частин, поставлених за оповіданнями, які Ітан і Джоел Коени писали протягом 20 років, а одна з новел є екранізацією оповідання Джека Лондона (тому фільм номінується за адаптований сценарій).
Дуже нерівну збірку пригод про пригоди героїв, нічим між собою не поєднаних, окрім місця та часу дії, можна спробувати прочитати як коментар до сучасної ситуації в Штатах, де панують жадібність, ідіотизм, авантюризм та абсурдний невмирущий песик, якого назвали на честь 14-го президента. Але тим іронічніше, що найцікавіша новела з “Балади” – про зайвого артиста без рук і ніг, чия декламація сонетів Шекспіра не користується попитом у публіки, на відміну від курки, яка нібито вміє рахувати. Мовчазний герой Ліама Нісона думає недовго і обирає те, щоб обирає кожен продюсер. Чи цей фільм є тією дивною куркою, чи хлопцем з незаздрісною долею, сказати важко. Але думка про те, що видатні Коени вже давно зняли свої опус магнуми (їх назви можуть відрізнятись залежно від вашого смаку) і їхнім дивацтвам може не знайтися місця в новому світі, не полишає мене цього суперечливого “оскарівського сезону”.
Виправлення: в частині про фільм Коенів додано інформацію про оповідання Джека Лондона, яке стало основою для однієї з новел "Балади", і прибрано про те, що антологія мала бути серіалом – Коени в інтерв'ю спростували це.