Минулі роки до онлайн-трансляцій фестивалю підключалися читачі із понад 15 країн, щоб дізнатися про книжкові новинки, відкрити для себе нові імена в сучасній літературі, взяти участь у письменницьких воркшопах. Але цьогоріч долучитися до фестивалю можна й офлайн, бо світ пандемію пережив і дистанція між людьми скоротилася.
Наших авторок на CampYA, запросила британська письменниця і за сумісництвом організаторка фестивалю Жаклін Сильвестр. Мої колеги поспілкувалися з дівчатами і з’ясували, що для обох це стало приємною несподіванкою і дуже знаковою подією.
«Це був дуже радісний момент – до того ж, я отримала запрошення просто у аеропорту, в дорозі на письменницькі семінари в Болгарії, де виступала як спікерка. Жаклін розповіла, що запросити мене їй порадили українські книжкові блогери: тож це фактично був «вибір читачів», – каже Наталія Матолінець.
Дівчата взяли участь в онлайн-дискусії New Horizons, яка кожного року присвячується певній країні. Цього року – це Україна. Така позиція організаторів спростовує наратив про те, що «світ втомився від українців». Навпаки: світ нами надихається, заново знайомиться із нашою культурою, яка сотні років вважалася «меншовартісною». І Наталія, і Анастасія розповідали про труднощі роботи з текстом під час війни, свій письменницький досвід, видані книжки, плани на майбутнє.
«Я розповідала про артбук «Відбій повітряної тривоги», який вийшов не лише українською мовою, але й англійською. Про «Я іду шукати» в контексті питання про улюблені місця України, які можуть надихнути закордонних авторів на творчі ідеї. Про мій щоденник «Листи з Бананової вулиці», бо уривки з нього опубліковані англійською у Canadian National Post (мій перший переклад!). Також мене розпитували про «Зграю» і казали, що роман про паркур ще не читали і що це могло би бути цікаво ринку. Звучить круто!», – ділиться враженнями авторка.
За моїми спостереженнями, зараз іноземці активно цікавляться книжками українських письменників. На цьогорічний Міжнародний книжковий ярмарок у Варшаві, де Україна теж була почесним гостем, ми привезли перекладені книжки і книжки українських письменників про війну й не тільки. На мій подив, інтерес до книжок саме українських письменників був неймовірно високим: ними цікавилися й іноземні читачі, й іноземні видавництва, й, звісно, наші люди, які переїхали до Польщі під час війни. Це свідчить про те, що за останні роки ми сильно виросли, а війна, як би дивно не прозвучало, стала поштовхом для ще більшого стрибка вперед. І, я вважаю, що світовий інтерес до українського зараз – це не вимушений акт підтримки, це акт визнання, до якого ми йшли не один рік поспіль усією країною.
«Видимість української літератури на міжнародних майданчиках – це також крок до перемоги. Коли ми маємо змогу говорити: так, у нас в країні війна, але також – у нас виходять книги, сучасна література розвивається, ми маємо історії про свій досвід – історії, які ніхто, крім нас не розкаже. Бачу запит на цей досвід і від іноземних колег. Бачу, що ми привертаємо увагу як автори, але не тому, що в Україні війна, а тому, що маємо цікаві книги і щось нове для західного читача – зокрема, і в янґедалті. Не всі розуміють українську призму, особливо, коли мова йде про історичні деталі, проте саме тому ми й повинні говорити: багато і гучно.
Для моїх іноземних колег часто стає відкриттям, що в Україні під час повномасштабного вторгнення друкують паперові книги чи проводять книжкові фестивалі. А мені важливо показати: так, ось моя новинка «Всі мої Ключі і Ґайя», вони вийшла друком, попри те, що вся команда, яка працювала над нею, вимушено роз’їхалася світом. Так, ось у нас чудові обкладинки, вони від українських ілюстраторів, а ось повні зали на презентаціях, бо читачі чекають зустрічей і культурне життя діється – попри все. Це щось дуже життєствердне», - пояснює Наталія.
Можливість звучати на будь-якому міжнародному майданчику – це спосіб популяризувати українську книжку та культуру, а також підтримувати інтерес до України, де майже півтора роки триває війна. З плином часом доносити правду до людей, яких війна не торкнулася, але які так чи інакше впливають на хід цієї війни, стає дедалі важче. Але саме тому ми маємо це робити ще з більшим ентузіазмом, ніж на початку вторгнення. Маємо робити це делікатно, послідовно, професійно, зокрема, через якісні книжки, музику, фільми. Бо культура – це інструмент впливу.
«Фестиваль відкритий і чесний. Ми говорили про війну, як вона змінила книжковий ринок і авторів, про кенселінг російського, пояснювали «біполярочку» українців та важливість чорного гумору. І не було такого: «Ой, годі про сумне, давайте повернемось до книжечок». Навпаки, інтерв’юерка та письменниця Жаклін Сільвестр, ще й зупинялася на важливих акцентах і додатково пояснювала аудиторії: чому нас тригерить російська мова чи коли українські автори пишуть російською, чи коли хтось популяризує читання російської класики. Ми невід’ємні від війни у всіх сферах свого життя. Тому не розділяємо. І круто, що нас почують у Лондоні і не просто почують, а сподіваюсь, краще зрозуміють», – зауважує Анастасія Нікуліна.
Участь у лондонському фестивалі – це ще одна маленька й водночас така велика і така потрібна нам перемога, яка потрапить до спільної культурної скарбнички. Це досвід, крок вперед і крок, який допоможе нам закріпити свої позиції на міжнародному книжковому ринку. Вірю, що наступного року наші письменниці та письменники побувають на фестивалі CampYA в Лондоні особисто, і полетять туди літаком із України.