2016 року британська аналітична організація Cambridge Analytica отримала від Facebook особисті дані 87 млн користувачів соцмережі для профайлінгу напередодні президентських виборів у США. Дані збирали за допомогою вікторини «Це ваше цифрове життя», користуючись недосконалим програмним забезпеченням Facebook.
У березні 2018 року компанію звинуватили у сприянні поширення фейкової інформації про рохінджа, етнічну меншину в М'янмі. Зловмисники закликали користувачів до вбивства мусульман. Кілька років по тому Марк Цукербер запевнятиме Конгрес США, що 94% дописів із ознаками ненависті та ворожнечі модератори видаляють ще до того, як на них хтось поскаржиться, коли ж насправді – лише близько 5%.
А вже 2020 року Федеральна торгова комісія та ледь не всі штати федерації подали проти компанії позов через порушення прав користувачів та конкурентів. З’ясувалося, що Facebook звільнив деяких VIP-юзерів від дотримання частини або всіх правил соцмережі. Контент у певних країнах не модерується взагалі або модерується частково. А компанія дурить рекламодавців, включаючи у показники охоплення фейкові акаунти. За майже повної відсутності конкуренції, яка б змусила керівництво дбати про користувачів, розробники до певного часу могли собі це дозволити.
«От дідько, як же ми це проґавили?», – запитав Цукерберґ колег, коли дізнався, що російські гакери збирали на платформі компромат на ключових постатей виборчої кампанії у США. І через фейкові акаунти поширювали дезінформацію та хибні новини. Алекс Стеймос, директор служби безпеки, надсилав відповідні звіти колегам, але ті його ігнорували, бо у Facebook ініціативу не завжди схвалюють. А після наради вони були невдоволені тим, що Алекс «завдання виявити проблему взяв на себе».
«Стеймос упродовж кількох місяців намагався вдарити на сполох щодо Росії. Щоб просто потрапити на зустріч із Цукербеґом і Сендберґ, він мав спершу представити міркування їхнім генпомічникам. На тій нараді, яку провели за день до основної, Боз і Кокс вичитали Стеймоса за те, що він не звернувся безпосередньо до них, коли у відділі вперше зауважили російське втручання. Обидва директори мали відносну автономію у своїх відділах, але наявність цих повноважень залежала від того, наскільки вправно воно керують Facebook – Цукерберґ доручив їм бути очима й вухами та виконувати його обов’язки. Проте Стеймосові й на думку не спало залучити їх до розслідування – він-бо доповідав Стретчу».
Згодом Стеймос зрозумів, що ніхто в компанії не знав масштабів російського втручання у вибори, і взяв відповідальність на себе:
«Провина моя цілком і повністю – я не ввійшов до їхнього кола довірених осіб. Мабуть, комусь іншому, з іншим характером, удалося б докричатися до них краще, ніж мені».
Ця ситуація, детально описана у книзі «Огидна правда Facebook: за лаштунками боротьби за першість», демонструє нам відсутність злагодженої роботи між різними відділами, недосконалу систему підзвітності, певну відстороненість Цукерберга від справ компанії та брак лідерських здібностей у директорів, необхідних для розумного розв’язання нагальних проблем.
Чи ж можна свідомо не цікавитися справами своєї компанії на всіх рівнях та не дослухатися до думок людей, із якими працюєш? Із книги дізнаємося, що роботу з певними відділами, які Цукерберга не цікавили, він делегував своїй помічниці. Це комунікаційний та юридичний відділи, відділ кадрів, відділ генерування прибутку. А ще роками він ігнорував недосконалість безпекової системи, яку сам розробив, відкидаючи альтернативні способи організації збереження даних, запропоновані працівниками. Тому час від часу інженери використовували конфіденційну інформацію окремих користувачів Facebook у власних цілях.
То чи міг Цукерберг не очолити список мільярдерів-невдах, не отримати десятки позовів до суду, не втратити довіру користувачів, колег та рекламодавців? Міг, якби не обрав бізнес-стратегію – зростання за всяку ціну. Бо успішний бізнес – це історія перш за все про людей і правильно побудовану комунікацію з ними, а вже потім про гроші та визнання.
Книга «Огидна правда Facebook: за лаштунками боротьби за першість» – приклад того, як не треба вести бізнес у сучасному світі.