Висновок перший (не дуже позитивний для України)
Усі представники технологічних компаній, з якими ми розмовляли, звертались до нас з однаковим запитом: допомогти їм залучити українців в робочу сферу їхньої країни.
Іноземці щиро зацікавлені в тому, аби отримати доступ до української спільноти за кордоном. Вони хочуть дати біженцям офіційні робочі місця, можливість заробляти і таким чином фінансово підтримувати Батьківщину — хіба ж це не позитивно? Загалом так, але не для України, якій доведеться докласти дуже багато зусиль, аби повернути цих людей додому.
Адже кінцева мета іноземних компаній та організацій — інтегрувати українців в своє комьюніті, перетворити їх на місцевих громадян. Робота в технологічній компанії з гідною зарплатою — це дійсно те, на що заслуговують українці за кордоном. Та, на жаль, це умови, з якими нам доведеться конкурувати пізніше, аби люди повертались до України.
Висновок другий
Багато компаній, що готові працевлаштувати українців, йдуть найпростішим шляхом: вони шукають дорослих людей з певним рівнем освіти та відповідним досвідом. Роботодавці хочуть готових професіоналів, для яких достатньо провести піврічні мовні курси — і цього буде достатньо.
Це дуже легке рішення, що знаходиться на поверхні. Але дуже мало проєктів працюють з більш ранніми щаблями: дітьми та підлітками, з молоддю, що обирає майбутню спеціальність, з жіночим студентством, яке зацікавлене в технологічних галузях.
Під час саміту з багатьох сцен лунали слова про те, що tech-галузі бракує кадрів. Однак, попри це, все ще існує мало ініціатив, які готують потрібних експертів. Наша команда ділилась власним досвідом та пояснювала: аби отримати трудовий резерв, треба вкладатися в дітей, починаючи з учнів середньої школи. Брак фахівців починається ще на етапі освіти, коли молодь не приходить навчатися певній спеціальності. Для багатьох іноземців така перспектива стала справжнім відкриттям.
Висновок третій
За майже два роки повномасштабної війни шок європейців та їхнє бажання допомогти нам змінились на більш прагматичну позицію. Та це не означає, що вони взагалі втратили інтерес до України. Іноземців цікавить український досвід та як його можна перейняти. Нас часто питали про розвиток технологій — адже це саме та галузь, яку зазвичай стимулює війна; розпитували про те, як працювати з людьми, що виїхали.
Що особливо цікавить і хвилює європейців — то це процеси відновлення та реконструкції і можливість долучитися до них. Можна сказати, що Європа втомилась від війни і уявляє, що бойові дії підходять до фіналу — що, звісно ж, зовсім не так. Але іноземці вже чекають на масштабні та красиві проєкти з відбудови, в яких вони зможуть взяти участь, аби називати себе благодійниками.
Що з цим робити
В першу чергу — постійно говорити про війну. Нагадувати про неї міжнародним партнерам, наголошувати, що кінець не близько. Навіть більше — результат війни не вирішений. Так, ми розвиваємось, створюємо проєкти, ділимось досвідом — але разом з цим ми щодня боремось за власне виживання.
По-друге, вибудовувати зв’язки з українцями за кордоном — бо ми легко можемо їх втратити. Важливо показувати співгромадянам, що вдома на них чекають, що їм є куди та за чим повертатися.
І, звісно ж, працювати з дітьми. Бо вони дуже швидко перетворюються на дорослих. А щоб отримати дорослі кадри, потрібно вкладатися в молодь — це і є фокусом діяльності STEM is FEM. Технологічне середовище досі не дуже сприятливе для жінок. Тому важливо підтримувати та мотивувати дівчат займатися STEM-спеціальностями, знайомити їх з фахівчинями, які вже досягли успіху в цих галузях. Часом дівчата навіть не знають всіх напрямків науки та технологій, а потім приходять на наші освітні модулі і знаходять справу свого життя.
STEM is FEM — освітній проєкт популяризації STEM-спеціальностей (Science, Technology, Engineering and Mathematics) серед дівчат. Проєкт об’єднує однодумців, створює спільноту, в якій дівчата підтримують одна одну, діляться ідеями та розвиваються разом. STEM is FEM був ініційований українським ІТ-підприємцем та співзасновником технологічної компанії Roosh Сергієм Токарєвим.