Відповідно до останнього опитування групи «Рейтинг», станом на 26 квітня 59% опитаних, хто мав роботу до війни, продовжують працювати (цей показник навіть збільшився на +13% порівняно з березнем). До того ж, на 9% – до 32% – збільшилася частка тих, хто повернувся до роботи у звичному повному режимі.
Водночас, 39% досі не повернулися до роботи. І це велика проблема для держави, економіки та громадян. Офіційна статистика Державної служби зайнятості свідчить, що станом на 27 травня 2022 року в Україні налічувалося 307,6 тисяч безробітних. Це може бути пов’язано з тим, що частина працівників, які втратили роботу, виїхали за кордон, частина має проблеми з документами. До того ж, підприємці не ліквідують ФОПи та не стають на облік. Неофіційні оцінки втрат робочих місць набагато більші.
За даними опитування Advanter Group і Ліги ділових клубів України на початку квітня, серед 276 власників та CEO підприємств, через війну без роботи у секторі МСБ залишилось 1,2 млн українців.
В опитуванні, проведеному наприкінці березня Міжнародним республіканським інститутом, 21% респондентів вказали, що «втратили роботу і не працюю».
Проблема для держави, економіки та громадян як раз в тому, що швидко відновити довоєнний рівень зайнятості буде дуже складно.
Окрім фізичної руйнації підприємств та втрати місць роботи, ще ціла низка факторів буде заважати швидко реанімувати ринок праці.
1. Більше 20% населення України залишили свої домівки. За даними ООН, більше 5,6 млн громадян виїхали закордон. Очікується, що приблизно 2 млн громадян вже не повернуться у найближчі роки навіть після закінчення війни. Ще 8 млн, за оцінками МОП, це внутрішньо переміщені особи.
2. Падіння ВПП у випадку затяжної війни становитиме у 2022 році 30-35%, за прогнозами МВФ та ЄБРР. Інфляційні очікування теж не не райдужні: навіть за найбільш оптимістичними прогнозами Нацбанку інфляція становитиме більш ніж 16%. Оцінки експертів ще гірші.
3. Приблизно 80% експорту заблоковано через перекриті окупантами морські шляхи та доступ до портів, обмежене залізничне та транспортне сполучення з ЄС, відсутність транзиту через РФ та Білорусь. Це значить, що експортоорієнтовані підприємства будуть змушені зменшувати обсяги виробництва.
І все це буде супроводжуватися наслідками у вигляді обмеженого доступу до інвестицій та грошей у більшості сфер (окрім оборони та будівництва).
Наслідки таких економічних викликів ринок праці вже відчув. За даними Державної служби зайнятості, в квітні на 25 326 вакансій претендувало 283 356 безробітних, тобто конкуренція на одне робоче місце складала майже 12 осіб.
За оцінками кадрового порталу grc.ua, станом на 17 травня конкуренція була трохи меншою та становила приблизно 7 осіб на вакансію. Водночас аналітики зазначають, що в деяких сферах конкуренція була і набагато більше за офіційну цифру через наявність попиту та абсолютний брак вакансій. Наприклад, складно знайти роботу юристам, страхувальникам, працівникам сфери обслуговування, охоронцям, освітянам та науковцям, домашньому персоналу, спеціалістам, які працювали в сфері автомобільного бізнесу, закупівель.
Відповідно до нових умов роботодавці планують переглядати свою кадрову політику. За результатами опитування Європейської Бізнес Асоціації, проведеного у лютому-квітні, 74% компаній планують зміни щодо персоналу. Серед топ-5 заходів: замороження бюджетів на підвищення кваліфікації (26%), скасування бонусів та премій (16%), скорочення персоналу (13%), зменшення зарплат (11%) та звільнення працівників (2%).
Тенденцію до дефіциту найму можна побачити і на інших сайтах вакансій:
- портал rabota.ua рік тому мав 43 резюме на одну вакансію, зараз це співвідношення зросло більш ніж у 4 рази (190 резюме).
- Work.ua маd 35 резюме на вакансію, зараз теж ріст попиту в 5 разів (172 резюме).
Ще раз, цифри не відображають ситуацію достеменно – наприклад, ми не знаємо точно, скільки з безробітних виїхали, а скільки залишилися. Але ці цифри чудово демонструють приблизну тенденцію.
Навіть без цифр зрозуміло, що ситуація буде погіршуватися. За останній час я особисто величезну кількість разів чув від різних бізнесменів, що вони протрималися три місяці війни, але далі виплачувати заробітну плату без наявності хоча б мінімальних прибутків вже не можуть та планують скорочення.
Це сумна реальність, яка чекає країну до перемоги. Враховуючи, що вже зараз видатки бюджету щомісяця майже вдвічі перевищують його доходи, сподіватися на пряму підтримку через субвенції або дотації не доводиться.
Тому однією з важливих задач держави зараз є створення чіткої системи пріоритетів для забезпечення зайнятості населення. Такі пріоритети можна умовно розділити на три блоки: збереження та розвиток людського капіталу, створення стимулів для працевлаштування та експорту послуг, дерегуляція та прозорість правил. Розглянемо можливі конкретні кроки в кожному з них.
Збереження та розвиток людського капіталу
1. Комунікувати економічні зміни та формувати очікування, аби не виникло неприємних "сюрпризів" та деструктивного суспільного невдоволення. Уряд вже зараз має роз’яснювати, які зміни чекають на громадян в економіці, які будуть складнощі та які нові можливості. Необхідно донести до громадян, що до змін треба готуватися і адаптуватися: мати заощадження, пройти перекваліфікацію, змінити бізнес-модель на максимальний фокус на експорт (оскільки внутрішній ринок буде обмежений), вивчати англійську, заощаджувати паливо врешті-решт. Загалом, готувати країну до того, що "як раніше" вже не буде.
2. Підтримати програми перекваліфікації. Треба терміново розвивати мережі навчальних та кваліфікаційних центрів, як державних (умовні профтехи), так і приватних. Всі, хто залишився або повернуться в Україну повинні мати можливість максимально просто, швидко та без зайвої бюрократії отримати нову спеціальність. Умовно, з оператора мартенівської печі перевчитися на виробництво або встановлення пластикових вікон чи актуальну для ВПК спеціальність. Більше того, такі програми мають потенціал, з одного боку, залучити іноземні донорські кошти, а з іншого – створити нові робочі місця як для учнів, так і для вчителів.
3. Визначити та донести до громадян перелік професій, на які найближчим часом буде високий попит у державі. Зробити аналіз та прогноз, які фахівці очікувано будуть потрібні економіці відповідно до короткострокових (на рік) та середньострокових (на 3-4 роки) потреб. Ідеальний варіант: оприлюднити цей перелік та максимально стимулювати навчання та перекваліфікацію за цими професіями, зберігаючи відповідні пропорції потреб. Навіть зараз з усіх опитувань кадрових порталів зрозуміло, що запит ринку праці на економістів, юристів та бухгалтерів буде значно меншим, ніж запит на будівельників, логістів чи робітників легкої промисловості.
4. Змінити парадигму профтехосвіти.
По-перше, змінити систему фінансування. У мирний час профосвіта фінансувалася за рахунок місцевих бюджетів. Зараз це не спрацює. Умовно, в зруйнованих Чернігівській чи Харківській областях потреба у спеціалістах для відбудови цих регіонів буде одна з найбільших, а от спроможність фінансувати їх навчання – майже нульова.
По-друге, у процесі прогнозування і замовлення на профспеціальності треба максимально залучити державу. Умовно, збільшити держзамовлення на будівельників у профтехах Закарпаття, які найближчим часом знайдуть роботу у відновленні міст Київської області.
По-третє, максимально прискорити професійне навчання: скоротити термін підготовки з 3,5 років до 1 року, запровадити державне фінансування короткотермінових програм у закладах профосвіти, навіть якщо для учня це вже друга освіта.
Створення стимулів для працевлаштування та експорту послуг
5. Створити спільні з приватним сектором програми зайнятості або відкриття власної справи для переміщених осіб. До цього часу варто запровадити оплачувані громадські роботи, щоб дати людям в регіонах, які зазнали значних руйнувань, заробляти6 виконуючи необхідні суспільні завдання, на кшталт прибирання уламків, розчищення та відновлення житлових приміщень, інфраструктури тощо.
6. Підтримувати віддалену роботу ("цифрову мобільність") як для приватних, так і для державних компаній та органів влади. Важливо, щоб люди мали змогу продуктивно жити та працювати на користь України навіть поза головними міськими агломераціями чи тимчасово за кордоном. Для цього потрібно, з одного боку, прибирати всі регуляторні (адміністративні) обмеження, а з іншого – створювати програми по залученню людей до віддаленої роботи, наприклад, в IT-розробці та колл-центрах, QA (тестуванні IT-продуктів), оцифровуванні документів тощо.
7. Швидко переорієнтувати систему субсидій та державної допомоги не просто на підтримку населення, а на "підтримку зі стимулами". В першу чергу – на стимулювання працевлаштування, підвищення чи зміни кваліфікації, підприємництва.
8. Поступово знімати обмеження виїзду за кордон для тих, хто приносить експортні доходи та не становить високої цінності з військової точки зору. Мова йде про громадян, які можуть заробляти закордоном, а гроші повертати та витрачати в Україні. Яскравим прикладом є моряки. Гарантією економічної доцільності та соціального контракту між державою та такими працівниками можуть слугувати, наприклад, умова обов’язкового повернення валютної виручки в Україну, забезпечення виїзду депозитом та відповідальність за неповернення (включно з конфіскацією майна). Також може працювати варіант дозволу на виїзд за умови сплати на рахунок держави щомісячної фіксованої суми в валюті. Необхідно створити ефективну та прозору систему дозволів на перетин кордону водіям, які везуть не тільки гуманітарку, але й експортну продукцію або товари критично важливого для економіки чи соціальної інфраструктури імпорту.
Спрощення регулювання і прозорість правил
9. Прибрати всю зайву бюрократію: від максимального спрощення трудового права до закріплення права на ведення бізнесу шляхом подання декларації без оформлення додаткових дозволів та ліцензій. Це не тільки зменшить витрати на адміністрування, але й зменшить можливості громадян зіткнутися з деморалізуючими випадками корупції.
10. Запровадити прозору та зрозумілу систему бронювання персоналу. В цьому напрямку варто розширити можливості бронювання для висококваліфікованого персоналу певних категорій (наприклад, не мобілізувати ІТ-спеціалістів, які працюють по експортним контрактам).
11. Привести до ладу та пояснити систему мобілізації військовозобов’язаних. Країні, на щастя, не потрібні всі і зараз, але не всі це розуміють. Наразі обмежена інформація та комунікація призводить до того, що велика кількість працездатних чоловіків просто не повертається до роботи (перш за все, офіційної) через побоювання бути мобілізованими.
Це не виключний перелік заходів, він може бути переглянутий та доповнений. Але його треба вже зараз формувати і, що важливіше, починати втілювати, аби зберегти та забезпечити роботою громадян, які лишилися в Україні, та дати економічні стимули тим, хто виїхав.