По-перше такі дії продемонстрували неадекватність молодіжних лівих сил і їх відірваність від потреб «народу», до інтересів якого вони завжди намагаються апелювати. Люди дещо втомились від «роздору» і не сприймають провокативні дії, тим більше з боку політично ангажованих молодиків. Це ліві намагаються не помічати з усіх сил, і далі просуваючи у фейсбуку теми про повалення буржуазії за допомогою лайків під постами з Берні Сандерсом. У вітчизняному медіасередовищі серед молоді є цікавий термін, яким позначають уявлення людини про реальність яке радикально не відповідає дійсності – «манямирок», висловлюючись солов’їною мовою «марічкосвіток». Ліві стали заручниками такого «марічкосвітка», вважаючи що нинішнє українське суспільство всерйоз готове до лівих ідей, з якими досі як слід не навчились жити навіть прогресивніші за нас шведи.
Але справа не в цьому, а в тому, що усі томи Маркса і Каутського, усі роботи Грамші і класиків анархо-фемінізму прочитані активістами звелись до одного простого торта, кинутого в посадовця. Дії молодиків фактично зкомпрометували табір прихильників збереження стипендій в існуючому вигляді, тобто молодики зробили тим, в чиїх інтересах нібито виступали «ведмежу послугу». Скорочення держвидатків неминуче, але разом з тим суспільство має звернути детальну увагу на обсяги і цілі видатків. На моє переконання, обсяги стипендійного фонду не мають скорочуватись, однак до цього має дійти консенсусна думка, підкріплена дослідженнями і аргументами.
Окреме питання – лозунги молодиків про те, що треба фінансувати не війну, а освіту. Нажаль, в наших умовах такі заклики є відверто цинічними. Прожити в окопі місяць, харчуючись однією мівіною і щодня кидаючись на землю від найменшого хлопка, очікуючи вибухів – не таке вже і приємне зайняття, аби платити за нього менше аніж платимо ми зараз.