Методкабінети в умовах вільного доступу до джерел інформації
Для успішного проекту реформування цієї структури необхідно спромогтися знайти нові відповіді для цих нових умов у наступних позиціях:
• Задля кого/чого мають працювати методисти методкабінетів?
- Чи знайдеться бодай хтось, хто наважиться відкрито заперечити, що методисти «з’їдають» народні гроші не заради підтримки педагогічних працівників закладів системи загальної середньої освіти, а для того, щоб бути продовженням «рук» управління/відділу освіти чи мера міста/очільника району як довідкове бюро чи прес-центр з підготовки доповідей для тих чи інших публічних заходів?
• Як спрямувати зміст роботи методистів у русло практичної допомоги педпрацівникам місцевої/районної спільноти?
- Звісно, що не у вигляді запрошень педагогів на зустрічі, щоб ті вислухали ті чи інші інформаційні повідомлення чи перекази методичних матеріалів, з якими кожен вчитель/вихователь може й сам познайомитися чи їх опрацювати. Мабуть методисти мають професійно зреагувати на конкретні цільові запити про кваліфіковану практичну (не мова про теоретичні опуси) допомогу з боку керівників закладів чи практикуючих педагогів.
• Яка кадрова «архітектура» найбільш оптимально може цій потребі відповідати?
- Точно зрозуміло, що не обійтися без «ланцюжка»: керівник – секретар – координатор – техпрацівники (завгосп, прибиральниця, сторож) + (увага!) залучені профільні консультанти (на умовах цивільно-правових угод)
• Які можуть бути запити закладів?
- Наприклад, може бути потреба керівника школи у завданнях для незалежного моніторингу як внутрішньошкільного «аудиту», який він бажає здійснити у рамках дії внутрішньої системи забезпечення якості роботи закладу.
У першу чергу задля ефективної процедури атестації вчителів, які бажають отримати підвищення у категорії чи присвоєння педагогічного звання.
У такій процедурній політиці привнесення незалежної зовнішньої оцінки рівня професійності педагога природно зацікавлений відповідальні у своїй громадянській та професійній позиції і керівник закладу (захист від невиправданих вимог представників т.зв. «сірої посередності») і рядовий педагог (захист від суб’єктивних примх керівництва).
• Які запити варто очікувати від педагогів?
– Природними і найбільш цінними для системи освіти мають стати потреби педагогів у консультаціях з предметного змісту, основ педагогіки та ІКТ як засобу сприяння успіху в атестації на підвищення категорії чи присвоєння педагогічного звання.
• Що може стати мотиваційною «пружиною» для запуску такої моделі методичної служби?
- Щонайперше, це впровадження у процедуру атестації педагогічних працівників замість традиційних слайдових презентаційних звітів «про свою роботу» наступних додаткових конкретних виразників рівня професійності педагога:
- написання вчителем атестаційної роботи зі свого предмета (за текстом учнівського ЗНО якогось попереднього року);
- виконання творчого завдання за змодельованою педагогічною ситуацією;
- виконання освітно-навчального завдання з використанням ІКТ;
- переклад іноземного науково-методичного навчального тексту (за бажання претендента на підвищення категорії);
- тощо.
• Як здійснювати комунікації?
– Завести комунікаційну сторінку методкабінету у ФБ (фейсбуку), через яку керівник і прийматиме заявки від шкіл, педагогів та відображатиме спільноті як роботу консультантів (години для оплати), так і тих, хто консультувався.
• Як адаптуватися до існуючого порядку?
- 1. Максимально спростити презентаційний зміст атестації на «підтвердження» з виключенням з цього негласного правила тільки тих випадків, коли на вчителя є скарги від учнів/батьків чи адміністрації закладів, а натомість зосередится на оцінці професійної майстерності педагога, який атестується на «підвищення». Питання дисципліни праці залишати повністю за адміністрацією закладу.
- 2. Мотивувати вчителів доцільністю попередньої підготовки до процесу неминучої ближчим часом заміни атестації на рівні закладу новоякісною незалежною процедурою сертифікації.
• Як нейтралізувати корупційні ризики?
- Потрібно як штатних працівників нової моделі методкабінету, так і його позаштатних профільних консультантів відбирати через відкритий електронний формат голосування педагогічною спільнотою кандидатур від предметних методичних об’єднань вчителів та інших педагогічних працівників спільноти.
Зрозуміло, що говорити/писати про реформи не «її мішки таскати», але у той час і не можливо їх здійснити без прямодійного визнання того, що справжня реформа – це впровадження того, чого досі ще не було.
Коли у нас 80% випускників шкіл/ліцеїв/гімназій стають студентами сегменту вищої освіти, а потім отриманим ними дипломам не довіряють не лише закордонні, а й вітчизняні роботодавці, то одними спробами покращення, більше того, навіть капітальним «ремонтом», проблему не вирішити.
Має постати кардинально інша ніж існуюча організація освітньої справи, що тим не менше зовсім не вимагає інших ніж людські руки.
Тому всі ці мої пропозиції щодо методкабінетів є відображенням назрілої потреби у справжній вчительській свободі, зокрема й від настирливого патронажу з боку посадовців, які «вболівають» про зростання вчителів більше за них самих.
Відповідальність
Задля її вирішального впливу у цій зв’язці «свобода – відповідальність» достатньо змінити правила освітньої «гри» - надати співучасникам діяльності у n-разів більше функціональної свободи, але одночасно підняти у 2n-разів рівень їхньої відповідальності за її результати. Мова про свободу задля …, а не від…
При цьому, якщо вступний поріг до сегменту вищої освіти «здав/не здав» залишити на такому низькому рівні який маємо останніми роками та продовжувати видавати дипломи про вищу освіту особам без реальних програмно передбачених знань/вмінь, то хай які новітні організаційні реформи та методології здійснення навчання не застосуй, а суспільної довіри до такої освіти не отримаєш.