Дурень – це той, хто вважає не так як я

Особливе значення ця природна схильність набуває у моменти зміни керівництва.

Освітня сфера є найбільшою у структурі держбюджету, що формується платниками податків.

При цьому розрізнити що спрацює на руйнацію, а що на розвиток освіти здатен далеко не кожен пересічний, не лише громадянин, а й держслужбовець.

Фото: www.president.gov.ua

При тому, що критерієм істини є практика, участь у модернізації системи освіти освітянських лідерів з числа професійно успішних практиків-аналітиків є одним із гарантів успіху. Зрозуміло, що посадовці високого державного рівня, які отримують повноваження на впровадження інституційних основ для реально-практичних змін не зможуть обійтися без секторальних експертів.

Тільки ось тут важливо вміти розрізнити хто є експертом у справі, а хто лише її знавцем. Це як інколи того, хто любить читати літературні твори називають творчою особистістю попри те, що він не має жодного власного літературного доробку. Або на кшталт тих водіїв авто, котрі працюють на будівництві і відтак знають що як робиться, бо щоденно те бачать, але вдома нічого самі не вміють не лише зробити, а й зорганізувати потрібний ремонт чи перебудову.

Доречним у цьому випадку може бути те, як Ілон Маск у співбесіді визначає чи є особа дійсно гарним профі, а чи просто енциклопедичним знавцем? Для цього він обов’язково розпитуючи про справу слідкує чи буде кандидат входити у її деталі (як що робиться, що заважає, що не є впливовим на її результат тощо), чи обмежуватиметься загальним описом.

Саме схильність до конкретної деталізації плюс драйвовий стан претендента демонструє готовність до її успішного просування. Тільки й цього буде замало, якщо з поля потреб випадатиме розробка механізмів, здатних нейтралізувати неминучі спроби наперед відомих впливових кіл блокувати нововведення.

Я начальник – ти дурак, ти начальник - …?

Як можна впевнитися, що чергова урядова команда не з розряду отого відомого: «А Васька слухає, та й собі їсть»?

У нашому випадку реформи освіти достатньо вияснити чи вважатиме за потрібне новий/старий Міністр освіти, щоб насамперед:

- чітко визнатися перед самим собою чи здатен він орієнтуватись на пронародно-спрямовану освітню політик, яка виключає скритий лобізм певних груп, популізм задля люмпенів, поблажливість до плагіату, окозамилювання у питаннях атестації як учнів, студентів, так і педагогічних працівників тощо;

- зосередитись на активному просуванні інноваційної законодавчої платформи освітньої сфери не лише у депутатському середовищі, а й промоцію питань освіти у центральних засобах масової інформації до рівня отого відомого: «Шкільні вчителі володіють владою, про яку прем'єр- міністр може тільки мріяти»- Уїнстон Черчілль;

- змінити внутрішню структуру Міністерства відмовившись від принципу «керівництва закладами» на користь принципу «творення та відтворення як умов діяльності закладів, так і незалежної системи зворотної їх відповідальності за результати діяльності»;

- сформувати відомче ядро управлінців (заступники та керівники департаментів) з числа профільних фахівців-практиків, а не традиційного кола освітніх адміністраторів;

- створити тимчасові профільні проектно-експертні команди для:

спершу, - проектування нових умов життєдіяльності освітньої системи;

потім, - підготовки документально-правової основи нововведенням;

наостанок,- підготовчої роботи по безумовному впровадженню.

Паралельно з цим до системотворчих проектів має входити і формування нової структури самого Міністерства.

Подібного плану групи експертів мають працювати з відривом від основного місця роботи у рамках 7-ми годинного робочого дня у Києві за умови збереження повної місячної зарплати плюс додаткова винагорода за саму експертну роботу. По завершенню проекту робота групи припиняється і кожен повертається до своєї попередньої чи вже нової посади.

Можна й змінити назву Міністерства з тим, щоб звільнитися від працівників старої штатної сітки як носіїв гальмівної пострадянської освітньої ментальності, котра наносить з року в рік шкоду мільйонам громадян .

Не зробивши цього як Міністр, так і його профільні лідери замість конструктивної роботи будуть вимушені весь час переконувати та пояснювати старому апарату що до чого, та й навряд чи їм вдасться переконати діяти адекватно бувалого чиновника або чиюсь ставленицю. І ніякі навчальні сесії не покращать внутрішній зміст та проектно-творчий потенціал такого контингенту працівників.

Дуже важливо мати менеджмент, здатний не лише проектувати, а й просувати новоякісні ідеї так, щоб скриті популістські мотиви спротиву щораз розкривалися і поставали у всій своїй справжній аморальній ганебності.

Без державних посадовців, котрі дійсно хочуть і можуть робити справу по-новому, хай як громадські організації та громадські експерти не стараються, а системно-державних результатів не досягти.

Зруйнувати силовим чином старе та шкідливе ще можна, але побудувати поза межами державних інституцій дійсно пронародно-орієнтовану освіту не можливо. А тому на даному перехідному етапі не варто ніяковіти перед владними посадовцями, котрі прикриваються «національною» специфікою та традиціями.

Головне, щоб боротьба проти цієї шкоди весь час велась заради загально національних українських цінностей, які є суміжними до демократично-європейських, а не до візантійських «традицій» понять, кумівства чи кругової поруки.

Серед політиків та посадовців, освітянських зокрема, або вже зараз з'являться ті, хто розуміє, що стійкою буває лише реально пронародна політична діяльність, або все ще йтиме процес дозрівання до цього.

Управлінцям варто не ігнорувати тією аксіомою, що для суспільно продуктивної успішності не достатньо бути просто розумним, вихованим, порядним, працьовитим, дисциплінованим тощо. Особливо на посадах лідерського плану.

Для повноцінної історично чи стратегічно значимої успішності потрібен хоча б якийсь рівень здорової психопатності лідера/команди («… психопат – это человек крайне эффективный. Он очень изобретателен, ловок, обаятелен, харизматичен» - О. Покальчук), але тільки з таким драйвом, який був би спрямований на підтримку та соціальний захист виключно добропорядних громадян.

Новому керівництву не варто тримати голову вбік чи назад з німим питанням: "А чи не стоїть гул невдоволення?» Він буде завжди.

Не важливо, якщо він буде від тих, хто схильний до списування, плагіату, тіньових схем непорядного зиску тощо. Критично проблемним стане, якщо невдоволення постане від кращих та найбільш працьовитих.

Володимир Бєлий Володимир Бєлий , Заступник директора з навчально-виховної роботи Херсонського фізико-технічного ліцею при ХНТУ та ДНУ
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter