Через це я особисто гостро сприйняв зухвалий замовний замах на колегу, скоєний окремими, нажаль, АТОвцями, деякі з яких до цього отримували державні нагороди. Тому звичайно не міг пропустити мітинг 27 вересня на Банковій і вчорашній збір під МВС України на вул. Богомольця.
Сучасна українська політична історія свідчить, що ті політики, які брали активну участь у критиці влади через обґрунтовані підозри щодо причетності до вбивства суспільно відомих діячів, у подальшому приходять до влади і різко змінюють власну поведінку. Приклад із колись опозиційним Юрієм Віталійовичем (справа Гонгадзе) - хрестоматійний, і певен, що у майбутньому може стати предметом історико-політичних наукових досліджень.
Не можна не погодитися із висловами Олексія Братущака, який у своєму блозі також відмітив: “трагедію, смерть людини, вони (політики) використовують у своїх політичних іграх. А насправді усі вони є будівельниками системи, в якій безкарно нападають і вбивають українців, які хочуть зробити своє село, своє місто, свою країну краще”.
Отже, навіть суспільно-резонансні вбивства в Україні, на жаль мають свою політичну (а можливо і не тільки) ціну, яка дозволяє замовникам через ті чи інші механізми уникати кримінальної відповідальності.
Тепер, зокрема і на прикладі справи Каті Гандзюк, ми можемо побачити, як нова генерація політиків, як провладних, так і умовно-опозиційних так само привертає увагу до власних персон, використовуючи ситуацію із вбивством громадського діяча. Так, пан Мустафа, який є членом провладної фракції БПП у парламенті (хоча критикуючи Порошенка постійно каже, що залишається у фракції, бо не хоче втратити мандат, що є дискусійним з морально-етичної сторони) вчора у доволі розгорнутому пості запропонував журналістам не писати про смерть Катерини (залишивши на це власну монополію), а правоохоронним органам (певно керівникам МВС і Нацполіції) йти у відставку.
Не маю жодного бажання піддавати несправедливій критиці пана Найєма, але саме він був членом Центральної комісії МВС, яка проводила переатестацію міліціонерів у поліцейських, він активно підтримував законодавчу реформу у правоохоронній сфері, після якої статистичні показники стану публічної безпеки лише погіршилися. При цьому він, як і багато інших громадських діячів і експертів, справедливо, на мій погляд, критикує непрофесійні дії ним же атестованих поліцейських під час розслідування замаху на Гандзюк, особливо на перших етапах, коли поліція радісно рапортувала про затримання “стрєлочніка” Новікова, і окремі політики при цьому таврували невинувату людину і до того ж вимагали отримання вибачень від громадськості. Тому частина відповідальності щодо якості досудового розслідування у справі Гандзюк опосередковано лежить і на шановному Мустафі.
Якщо до замовлення вбивства Каті Гандзюк дійсно причетний начальник Управління захисту економіки Нацполіції в Херсонській області (який призначався заступником голови Нацполіції Ігорем Купранцем) про що пише ВВС, то скоріш за все ця влада заради самозбереження не буде сприяти офіційному встановленню таких осіб, залишаючи цю справу своїм наступникам.
Проте мені б дуже не хотілось, щоби коло історії в чергове замкнулося, і нова влада (до якої увійде, зокрема, Мустафа), яка отримає на чергових виборах свій представницький мандат, у тому числі завдяки публічним виступам навколо справи Гандзюк, так само, як і “попєрєднікі”, призначала свою ціну (політичну або у більш традиційному вимірі) за невикриття осіб замовників цього і інших політичних вбивств і замахів. Залишається лише сподіватися, що і суспільство разом із виборцями їм цього не дозволить.