Потреби сталого розвитку зумовлюють необхідність створення адаптивної системи, за розвиток і вдосконалення якої відповідальність переходить від держави до всього суспільства. Відповідно, у такій системі увага фокусується на якості управлінських процесів в усіх галузях, що здійснюються за широкої участі громадськості. Стрімкий технічний прогрес зумовлює необхідність підготовки сьогоднішніх школярів до тих професій і видів діяльності, які не будуть витіснені машинами, як мінімум, у близькому майбутньому. Вочевидь, управлінська праця, громадянська участь і реалізація громадянських прав належать саме до таких. Прояви кризи сучасної демократії, притаманної і розвинутим демократіям, і країнам, що долають перші відрізки на цьому шляху, також посилюють увагу до підготовки громадянина, здатного до ефективної участі у демократичних процесах. Тож шкільна освіта у розвинутих країнах на усіх континентах переорієнтовується на формування компетентностей учнів, необхідних для створення і відтворення адаптивної і здатної до самовдосконалення соціальної системи.
На зміни у системах освіти, окрім глобальних та регіональних тенденцій, пріоритетний вплив здійснюють стратегії розвитку держав. Якщо країна обрала демократичну модель майбутнього, у співтоваристві європейських демократій, а влада дійсно націлена на досягнення цієї моделі, то одним із її першочергових завдань стає підготовка теперішніх і майбутніх поколінь до життя і ефективного виконання соціальних ролей у такому суспільстві. Тобто, йдеться про складові та рівень соціальної і громадянської компетентності. Оскільки випускник школи із досягненням повноліття отримує можливість для реалізації громадянських прав, він має бути готовим робити це компетентно. Тож школа, як первинний і базовий інститут громадянської соціалізації, має забезпечити умови для формування теоретичних і практичних складових соціальної і громадянської компетентності на рівні, достатньому для ефективного використання своїх прав і усвідомленого виконання обов’язків, для раціональної громадянської участі. Вищий, елітарний рівень передбачає здатність до створення, організації діяльності і відтворення демократичних інститутів у різних сферах життя суспільства. Відповідно, формування елітарних якостей – місія університетів. Така логіка працює у розвинутих і нових європейських демократіях.
Два Майдани, які у політологічній термінології можна назвати народними рухами за демократію, не призвели до усвідомлення владою, що отримала статуси на їх хвилі, необхідності швидкої трансформації всієї системи освіти у напрямку підготовки компетентних громадян для розбудови демократії в Україні. Хоча в умовах відкладеної війни за незалежність формування політичної нації на основі цінностей і принципів демократії – питання національної безпеки, відповідний напрямок освітньої реформи на рівні школи просувається вкрай повільно, безсистемно, неефективно.
Нормативна база шкільної громадянської освіти: ознаки безсистемності
Першою необхідною передумовою для запровадження системної і наскрізної громадянської освіти є наявність нормативно-правової бази, в рамках якої чітко визначаються стратегічна мета і завдання, складові та етапи формування громадянських компетенцій, результати кожного етапу. Системність передбачає наявність низки складових та зв’язківміж ними, а наскрізність –присутністьцих складових на усіх етапах процесу. Стосовно шкільної громадянської освіти це означає, що у випускників мають бути сформовані базові громадянські компетенції, необхідні для ефективної реалізації громадянських прав, а процес їх формування відбувається з першого до випускного класу включно. Тобто, по-перше, визначається низка навчальних дисциплін, в рамках яких відбувається поетапне накопичення знань, по-друге, відпрацьовуються механізми участі у самоврядуванні – від дорадчої демократії у молодшій школі до демократії участі у старшій. Звісно, актуальним, а в нашому випадку першочерговим завданням є підготовка вчителя, здатного змінювати школу зсередини. У пошуку цих складових проаналізуємо зміст основних документів, що складають чинну нормативну базу шкільної громадянської освіти.
1. «Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 – 2020 роки» стала першим нормативним документом у галузі виховання, прийнятим «новою» владою після Революції Гідності. З огляду на дві суттєві обставини – актуалізацію євроінтеграційних прагнень та піднесення національно-патріотичної ідеї, цей документ мав би поєднувати громадянське і національно-патріотичне виховання за пріоритетності першого. Це відповідало б як сучасній європейській стратегії і практикам громадянської освіти та виховання, де патріотичне виховання є одним із напрямків громадянського, так і потребам становлення української політичної нації. Адже коли мова йде про політичну націю, то базовими для її формування виступають політичні, у нашому випадку – демократичні цінності. Відповідно, ідеї етнічної пріоритетності трансформуються в ідеї етнічної толерантності і об’єднання на підґрунті суспільно значимих принципів. Та й справжнім патріотом може стати свідомий громадянин, а не підданий.
Однак у Стратегії не враховані ані європейський досвід, ані логіка виховання громадянина-патріота, ані потреби становлення політичної нації. Громадянське виховання згадується епізодично, громадянські якості і самі демократичні цінності та принципи підпорядковуються етнічним. Зміст документа свідчить не лише про підпорядкування громадянського виховання національно-патріотичному, а про фактичне відмежування виховання патріота від виховання громадянина. Тож практична реалізація Стратегії на рівні школи вже стала калькою з радянського військово-патріотичного виховання.
2. «Концепція Нової української школи» (НУШ) передбачає компетентнісний підхід до освіти. Перелік компетентностей складений з урахуванням Рекомендації Європейського Парламенту та Ради Європи «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя» від 18.12.2006 р. Громадянські та соціальні компетентності визначаються як такі, що пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей. Згідно компетентнісного підходу, громадянська освіта та виховання мають бути нерозривними ланками єдиного процесу громадянської соціалізації. Однак впровадження Концепції, вірогідно, відчують сьогоднішні першокласники. Для учнів, що стануть випускниками у найближчі 10 років, Концепція мало що змінює у плані забезпечення системної громадянської освіти.
3. Одним із ключових документів, що закладають підґрунтя для системної громадянської освіти мала б стати «Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства на 2016 - 2020 роки». Адже розвиток громадянського суспільства неможливий без підвищення, а в нашому випадку - без набуття громадянської компетентності. Тож у частині «Основні проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні» якщо не першою, то однією із перших мала б бути визначена і відповідна проблема – вкрай низький рівень громадянської освіти на рівні усього суспільства. А далі мали б бути визначені стратегічні напрямки і завдання з підвищення рівня громадянської компетентності для різних категорій. Звісно, ключова роль має належати системі формальної громадянської освіти. Однак про фактичну відсутність громадянської освіти не згадується в переліку проблем. При цьому, завданнями опосередковано передбачаються деякі заходи щодо покращення громадянської освіти, зокрема, стосовно захисту прав та вираження інтересів громадян через демократію участі. На Міністерство освіти і науки України покладається відповідальність за узагальнення досвіду та розробку концепції і програми громадянської освіти.
4. Важливим кроком у правовому забезпеченні громадянської освіти стало прийняття нового Закону України «Про освіту». Головним його позитивом стало те, що створення умов для здобуття громадянської освіти і формування соціальної і громадянської компетентності визначається як обов’язок держави. Однак поряд із необхідними новаціями закон містить низку недосконалостей.
5. «Концепція розвитку громадянської освіти в Україні» пройшла достатньо тривалий шлях розробки і обговорення. Однак остаточний варіант, схвалений у жовтні 2018 року так і не забезпечує системності громадянської освіти та її відповідності змісту і складовим соціальної і громадянської компетентності, визначених у Рекомендації Європейського Парламенту та Ради Європи «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя». Перший і один із ключових недоліків – підпорядкування громадянської освіти і виховання національно-патріотичному. У Вступі зазначається: «Громадянська освіта в цій Концепції розуміється як навчання та громадянське виховання на основі національних та загальнолюдських цінностей». У підрозділі «Ціннісні орієнтири громадянської освіти» вказуються лише Закон України «Про освіту» та «Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 – 2020 роки». Згадування Закону, вочевидь, доцільне з огляду на зобов’язання держави забезпечувати умови для розвитку громадянської освіти та визначені у ньому деякі базові цінності. Однак посилання на Стратегію, як на єдиний нормативно-правовий документ, що фактично є основою Концепції, продовжує лінію підпорядкування громадянської освіти національно-патріотичному вихованню. Подальше вивчення змісту Концепції вказує на його пряму суперечність основним європейським нормативно-правовим актам, що визначають мету, завдання і зміст громадянської освіти. Адже європейська громадянська освіта орієнтується на засвоєння учнями таких знань і вироблення таких навичок, які допоможуть їм захищати свої демократичні права і виконувати обов’язки, захищаючи тим самим демократію і верховенство права, відігравати активну роль у суспільстві, цінувати різноманітність. По суті, затверджена Концепція ставить громадянську освіту в рамки патріотичного виховання.
6. У 2017 році була розроблена і затверджена «Навчальна програма з громадянської освіти (інтегрований курс) для 10 класів загальноосвітніх шкіл». Логіка процесу впровадження освітніх новацій підказує, що спочатку мали б бути розроблені відповідні Концепція і Стратегія, а Програма вже б давала можливість реалізувати певні складові шкільної громадянської освіти, вбудовані в систему. Однак Програма була затверджена ще до винесення Концепції на громадське обговорення. Тож вітчизняна нормативна база, на яку спирається навчальна програма, є більш формальною, ніж реальною. У Програмі дається перелік міжнародних нормативно-правових актів, покладених в основу курсу, вказується, що він передбачає консенсус між національним і загальноєвропейським змістом громадянської освіти. Однак аналіз її змісту вказує на ігнорування деяких базових складових європейської громадянської освіти і соціальної та громадянської компетентності, тож і консенсус швидше виглядає як урізання основи.
Чимало запитань викликає і структура цієї програми та послідовність викладення навчальних тем. Вочевидь, курс громадянської освіти варто починати з пояснення того, що таке громадянська освіта і для чого вона потрібна людині у повсякденному житті, а потім розкривати сутність інституту громадянства та його значення у демократичних суспільствах. Розробники навчальної програми починають з ідентичності. Оскільки громадянство – інститут демократії, хоча за недемократичних режимів громадянами називають підданих, то логічно, мабуть, переходити до вивчення демократії та ролі громадянина в демократичній системі. Загальний висновок на підставі аналізу змісту Програми такий: вона потребує значного фахового доопрацювання.
7. У липні 2018 року була затверджена «Концепція розвитку педагогічної освіти». У контексті шкільної реформи, в цілому, і впровадження громадянської освіти, зокрема, цей документ нас цікавить у двох аспектах. По-перше, сьогодні відсутнє кадрове забезпечення для фахового викладання громадянської освіти в школі. Раніше правознавство, а зараз громадянську освіту викладають, здебільшого, історики, для яких навіть не були проведені необхідні курси підвищення кваліфікації.Тож у Концепції, ймовірно, мала б бути відображена ця проблема і визначені шляхи її вирішення. По-друге, школа стане дійсно новою тоді, коли до неї прийде новий вчитель. Для того, щоб вона із інституту відтворення підданства трансформувалась в інститут громадянського суспільства, необхідно, щоб соціальна і громадянська компетентність вчителя була на найвищому рівні. Тож у освітні програми для усіх вчителів мають бути включені курси з громадянознавства, прав людини і дитини, шкільного самоврядування та інші.
Вже перші сторінки документа свідчать, що вищезгадані проблеми не потрапили в поле зору розробників Концепції. У частині «Глобальний освітній контекст» згадується про прогрес технологій, про нові пріоритети у вимогах до компетентностей працівників та ін., але немає жодного слова про роль громадянських знань у сучасному світі. У характеристиках особливостей педагогічної професії увага акцентується на важливості психолого-педагогічної та практичної підготовки, підготовки педагогів до роботи з особами з особливими потребами, що, звісно, необхідне, однак знову жодної згадки про громадянську складову педагогічної освіти. Ані серед перешкод на шляху до створення якісної системи підготовки та професійного розвитку педагогів, ані серед складових проблеми, що потребує розв’язання, про недостатній рівень соціальної і громадянської компетентності вчителів та необхідність його підвищення також не йдеться. Відсутність проблеми, точніше, її усвідомлення, не стимулює до пошуку шляхів і способів її вирішення. Тож громадянська освіта і компетентність вчителя залишається поза межами «Концепції розвитку педагогічної освіти», яка мала б стати важливою складовою нормативної бази шкільної громадянської освіти.
8. Роль базового документа для системної громадянської освіти і визначення тих її складових, які реалізуються на кожному освітньому рівні, звісно, відводиться Стратегії розвитку громадянської освіти. Однак перспективи появи навіть проекту «Стратегії розвитку громадянської освіти на період до 2022 року та плану заходів щодо її реалізації» поки залишаються невизначеними. Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2018 р. № 710-р Проект має бути представлений у шестимісячний строк, тобто, на початку травня 2019 року. Однак згідно Наказу Міністерства освіти і науки України № 430 від 25 квітня 2018 року він мав бути представленим ще до 31 травня 2018 року і пройти громадське обговорення до 20 червня 2018 року.
Міністерство освіти і науки визначило 10 основних пріоритетів на 2019 рік. Хоча цей перелік не можна віднести до складових нормативно-правової бази освітньої реформи чи впровадження громадянської освіти, зміст деяких пунктів чітко вказує на недостатнє усвідомлення ролі і значення громадянської освіти, зокрема і для вирішення конкретних проблем, визначених у ньому. Наприклад, у пункті другому «Гідність кожної дитини: доступна вбиральня, антибулінг та інклюзія» зазначається: «Якісне навчання неможливе без захисту гідності кожного учасника освітнього процесу». Звісно, не може бути жодних заперечень. Далі: «Водночас якщо дорослі можуть себе убезпечити, діти залишаються вразливими. Саме тому, у 2019-му МОН працюватиме над розвитком антибулінгових програм, вдосконаленням функціонування сфери інклюзивної освіти та планує переобладнати усі туалети на вулицях — зробити їх теплими та більш приватними». Тут дещо дивно виглядають не лише поставлені в один змістовий ряд антибулінгові програми, інклюзивна освіта і теплі туалети, але й відсутність згадки про посилення роботи по вихованню школярів на тих принципах і цінностях, засвоєння яких забезпечує усвідомлення честі і гідності кожної людини. Адже саме це є необхідним підґрунтям і для успішної реалізації антибулінгових програм, і для ефективної інклюзивної освіти.
Одним із пріоритетів визначається початок роботи освітнього омбудсмена. Для допомоги освітньому омбудсмену працюватиме спеціальна служба, що складатиметься з 15 осіб. Зважаючи на значну кількість порушень, громадські активісти неодноразово обґрунтовували необхідність створення регіональних представництв освітнього омбудсмена. Однак відповідна норма залишена незмінною. Тож є значна вірогідність того, що інститут освітнього омбудсмена, як первинна інстанція захисту прав учасників освітнього процесу, не забезпечить очікуваних позитивних результатів.
Висновки
Впровадження системної і наскрізної громадянської освіти стало першочерговим завданням для вирішення ключових проблем сучасного етапу становлення української державності – формування політичної нації і громадянської ідентичності, зміцнення громадянського суспільства та реалізації євроінтеграційної стратегії. Проте процес підготовки нормативно-правової бази та здійснення реальних кроків у напрямку забезпечення умов для здобуття громадянських знань і вироблення практичних навичок у здобувачів освіти вкрай повільний і малоефективний.
Головний чинник неефективності громадянської освіти – недосконала нормативно-правова база, яка не забезпечує ані відповідності європейським стандартам і досвіду, ані системності, ані підґрунтя для формування головних складових соціальної і громадянської компетентності.
Аналіз змісту основних нормативно-правових актів дає можливість визначити низку позитивних зрушень і виявити головні вади нормативно-правової бази громадянської освіти:
• Найбільш вагоме підґрунтя для запровадження у майбутньому системної шкільної громадянської освіти закладають: «Концепція Нової української школи», згідно якої система освіти має забезпечувати наскрізне формування соціальної та громадянської компетентності; Закон України «Про освіту», згідно якого поняття громадянської освіти вже має чітке нормативне визначення, забезпечення умов для громадянської освіти стає обов’язком держави. Проте очевидні і деякі «слабкі ланки», зокрема фрагментарність у впровадженні громадянської освіти для учнів, що зараз навчаються у 2 – 11 класах.
• «Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 – 2020 роки» та «Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільствана 2016 - 2020 роки» формально можуть розглядатися як складові нормативно-правової бази громадянської освіти. Однак їх реальне значення для забезпечення системності громадянської освіти не варто перебільшувати. Згідно першої, громадянська освіта фактично підпорядковується національно-патріотичному вихованню. Зміст другої не вказує на усвідомлення ключової ролі громадянської освіти і перетворення підданого на громадянина у процесі становлення і зміцнення громадянського суспільства.
• Затверджена Концепція розвитку громадянської освіти в Україні зберегла усі вади проекту, головними з яких є: домінування національно-патріотичного над громадянським; ігнорування змісту базових документів і рекомендацій ЄС, що стосуються формування демократичної громадянськості; відсутність намірів щодо впровадження громадянської освіти у загальну систему освіти, на усіх рівнях – від початкової до вищої із затвердженням відповідних освітніх стандартів. Тож ця Концепція не може братися у незмінному вигляді за основу для розробки Стратегії.
• Навчальна програма з громадянської освіти для 10-х класів забезпечує навіть не фрагментарне, а лише точкове засвоєння деяких громадянських знань, обсяг яких вельми недостатній для формування соціальної і громадянської компетентності згідно Рекомендації Європейського Парламенту та Ради Європи «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя».
• Концепція розвитку педагогічної освіти фактично консервує підготовку вчителя із низьким рівнем соціальної і громадянської компетентності. Якщо держава не визначає як складову місії педагогічних навчальних закладів підготовку вчителя, здатного впроваджувати демократичні принципи у життя школи, вочевидь, питання про доцільність цього будуть вирішувати самі навчальні заклади, в рамках автономії. Тож і перспективи становлення школи як інституту громадянського суспільства виглядають ілюзорними.
Рекомендації
Система освіти в Україні має бути негайно і суттєво трансформованою. Загальний напрямок трансформації – гуманізація, що у соціально-політичному і державотворчому контекстах знаходить вираження у впровадженні системної громадянської освіти європейського зразка. Ключові аргументи пов’язані як із глобальними загрозами демократії, що виникають, зокрема і внаслідок послаблення соціальних зв’язків та соціальної атомізації, так і з потребами становлення демократії в Україні в умовах відсутності демократичного досвіду, вкрай низького рівня політичної обізнаності і громадянської компетентності суспільства, перманентної зовнішньої загрози. Першою ланкою системних змін у визначеному напрямку має стати не лише Нова українська школа, а й та, випускники якої у найближчі 10 років отримуватимуть можливість реалізувати свої громадянські права.
Наявна нормативна база громадянської освіти потребує суттєвого вдосконалення. Головні напрямки:
• Приведення у відповідність до європейської нормативно-правової бази і рекомендацій європейських інститутів щодо змісту і складових соціальної і громадянської компетентності.
• Усунення домінування національно-патріотичного виховання над громадянським.
• Створення нормативно-правових передумов для системної громадянської освіти на усіх рівнях освіти із визначенням тих складових наскрізних соціальних та громадянських компетентностей, які мають бути сформовані на кожному рівні – від початкового до вищого.
• Нормативне забезпечення громадянської освіти для вчителів і викладачів.
• Для забезпечення системності шкільної громадянської освіти необхідні перегляд і суттєве доопрацювання навчальних програм гуманітарних дисциплін для 2-11 класів із включенням громадянознавчої складової.
Програма, відповідно, і підручники з курсу «Громадянська освіта» для 10-х класів потребують ґрунтовного фахового доопрацювання, бажано, за участю політологів. Головні напрямки –приведення змісту у відповідність до складових соціальної і громадянської компетентності згідно рекомендацій європейських інститутів; побудова логічної структури курсу; посилення практичної складової і її орієнтованості на завдання становлення школи як інституту громадянського суспільства.
Однією із головних складових системної шкільної громадянської освіти має стати курс історії. Тому він потребує найбільш детального доопрацювання.