Коротка історія
«Каразінський банківський інститут» Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (назва після реорганізації) до кінця 2019/2020 навчального року входив до складу Університету банківської справи як навчально-науковий інститут. Потреба в реорганізації була зумовлена змінами в законодавстві, що забороняють функціонування філій закладів вищої освіти у Києві, Харкові, Одесі, Львові та Дніпрі. Колективами викладачів та студентів за згодою керівництва УБС було прийняте рішення звернутися до ректора та колективу Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна з пропозицією/проханням прийняти інститут до складу університету як окремий підрозділ. Рішення ХНУ було позитивним. Вірогідно, головними аргументами на його користь був імідж інституту, достатньо високий попит на його випускників на ринку праці, нормальна матеріально-технічна база.
Взагалі ж історія навчального закладу почалася із фінансово-кредитного технікуму, заснованого у 1944 році. Із 1990-х років заклад пройшов низку реорганізацій – коледж, філія Української академії банківської справи. У 2006 році, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 року № 331-р «Деякі питання впорядкування мережі вищих навчальних закладів» та Постанови Правління Національного банку України від 14.07.2006 року № 265 «Про реорганізацію навчальних закладів Національного банку України» було створено Університет банківської справи, до складу якого увійшов і Харківський навчально-науковий інститут. До 2015 року УБС перебував у структурі Національного банку України. Того ж року став самостійним навчальним закладом, увійшов до структури Міністерства освіти та науки України.
Завдяки багаторічній фінансовій підтримці НБУ інститут мав значно кращу матеріально-технічну базу, ніж більшість навчальних закладів Харкова. Кошти та обладнання направлялись безпосередньо на інститут. Однак формально все майно знаходилося на балансі університету. Викладачі та студенти намагалися всіляко підтримувати та зберігати матеріально-технічну базу, розуміючи, що МОН не може надавати таку ж підтримку, як колись НБУ.
Суть проблеми
Проблеми почалися, влітку 2020 р., коли настав час передавати майно банківського інституту Харківському національному університету імені В.Н.Каразіна, що передбачено умовами реорганізації. Оскільки формальне перебування обладнання інституту на балансі УБС виявилося достатньою підставою для його керівництва забрати усе, що подобається, з цього й почалося. Візити виконавців дуже нагадували кадри з історичних фільмів про набіги монголо-татар. Однак на цьому не зупинилися. З початку цього навчального року викладачі і студенти не мають доступу у приміщення інституту. Приміщення не опалюється. Місцями протікає покрівля, але доступ для полагодження відсутній. Збільшується сирість, з’являється цвіль, псується те майно, яке ще залишилось після «візитів» представників УБС.
Студентська рада інституту, адміністрація та викладачі звертаються у різні інстанції, але справу із передачі майна не вдається зрушити з мертвої точки. У відповідь на звернення, в тому числі, студентів до Міністерства освіти і науки України приходять абсолютно беззмістовні відписки міністерських клерків. Вочевидь, профільному міністерству не цікаві факти умисного псування майна державного закладу, яке перебуває у його підпорядкуванні. Не цікава і діяльність ректора УБС Анжели Кузнецової. А в той час, ця діяльність має викликати низку запитань, як мінімум, гуманітарного, етичного, морально-виховного змісту, звісно, окрім суто економічних.
Економічний аспект проблеми. В умовах економічної та пандемічної кризи, скорочення бюджетних видатків на освіту, що чітко продемонстрував прийнятий Державний бюджет, розраховувати на покриття завданих керівництвом УБС збитків за рахунок бюджетних коштів, явно, не доводиться. Як і за рахунок коштів самого інституту чи ХНУ імені В.Н.Каразіна. Адже криза не оминає нікого. Тож бездіяльність МОН України, як мінімум, дивує.
Гуманітарний і правовий аспект. Кожна людина має право на гідні умови життя та безпечні умови праці. Ті умови в студентському гуртожитку, в яких вимушені жити студенти завдяки зусиллям УБС, гідними назвати ніяк не можна. Умови для праці викладачів та навчання студентів взагалі відсутні як такі.
Морально-виховний аспект. Університет – це не лише суто освітній заклад. Одна із головних складових місії сучасного університету – виховувати і відтворювати національну еліту, у нашому випадку – фінансову, економічну. Виховання здійснюється не лише шляхом засвоєння низки наукових теорій. Значно більше виховує культура, дух університету і ті цінності, якими керуються в його стінах. І ось тут виникає низка запитань: Наскільки дії ректора підтримують колеги з Львівського та Черкаського інститутів? Чи можна ці дії вважати характеристикою корпоративної культури? Які якості у потенційних представників фінансової еліти може виховати навчальний заклад, керівництво якого діє за принципом макіавеллізму.
У британців є мудрий вислів: «Не виховуй дітей. Вони все одно будуть схожі на тебе. Виховуй себе». Звісно, студенти – це вже дорослі діти, молодь. Але ж саме заклад вищої освіти має формувати громадянські та фахові компетентності, навчати діяти згідно норм права та моралі. Та в цій ситуації керівництво УБС демонструє лише один принцип: «забери все, що зможеш, все інше – зіпсуй».
Етичний аспект. Університетська спільнота завжди асоціюється з вищою мірою відданості тим морально-етичним цінностям, які ми прагнемо зробити домінуючими в суспільстві. Тож дії керівництва УБС, вочевидь, заслуговують на морально-етичну оцінку з боку ректорів університетів, всієї університетської спільноти.
Резюме
Історія, в яку потрапив Харківський банківський інститут, є дуже повчальною. Знання та розуміння її суті, вірогідно, змусить замислитися над можливими майбутніми наслідками важливих рішень і кроків. Сучасна ситуація вимагає реструктуризації деяких навчальних закладів. Тож приймаючи рішення, в тому числі майнові, варто прораховувати й варіант можливого «розлучення», якщо «щось не склалося». Адже реальне і формальне часто не співпадає. І коли з’являються хоч найменші формальні підстави щось прихопити у колишнього «члена родини», моральні принципи відступають на другий план, або ж кардинально змінюються порівняно із раніше декларованими. Підсилює мотивацію й сприйняття закладу – бувшого партнера як реального чи хоча б потенційного конкурента.
Дипломатичні засоби вирішення проблеми, як і неодноразові звернення студентів та викладачів до профільного міністерства та інших установ впродовж шести місяців не дають жодних результатів. Тож фактично єдиним засобом залишається винесення питання у публічну площину, залучення «четвертої влади», якщо друга влада бездіяльна.
Незалежне журналістське дослідження може бути корисним не лише у плані пробудження міністерства освіти від спокійного бездіяльного сну в той час, коли руйнуються приміщення і псується інше майно підпорядкованого йому навчального закладу. Руйнуються і псуються завдяки цілеспрямованим зусиллям ректора іншого навчального закладу, також підпорядкованого МОН. Неупереджені висновки журналістів, як незацікавленої сторони, також виглядають доречними для морально-етичної оцінки університетською спільнотою та громадськістю діяльності керівництва УБС і особисто ректора.