Минулого тижня на IForum, який проводився в МВЦ (якраз на Микільській слобідці) виступав новообраний президент України В. Зеленський, палко розказуючи про перспективи дигитилізації країни, про «демократію у смартфоні» та різноманітні переваги цифрових технологій. Ідеї чудові, креативні, вони повністю відповідають вимогам часу і резонують із запитами молоді. Все чудово, крім декількох «але»…
Поясню на прикладі голосування за Громадський бюджет. В той час як «дигітилізація всієї країни» зростає, – сервери банків, які приєдналися до BankID, а також сервер київського ГІОЦ не справляються з потоком охочих проголосувати… і «падають». А це – втрата голосів і довіри до відкритості та сумнівів у чесності процедури голосування (особливо на незрозумілому фоні стрімкого зростання кількості голосів у деяких проектів). Звісно, що на серверах відбуваються також і інші життєво необхідні процеси, але техпідтримці ГБ варто було б спробувати передбачити збільшення в рази навантаження і обговорити цей виклик з експертами та вирішити відповідні проблеми з представниками банків до (!) початку голосування. Перекидання вини з ГІОЦ на банки призвело до того, що вже представники Ощадбанку стали активними користувачами сторінки «Громадський бюджет: СПІЛЬНО» – і надають пояснення: чи це збій з боку банківської системи – чи все ж таки ГІОЦ. Охоче повірю, що на час голосування в call-центрі банку виділили спеціальну людину, яка моніторить скарги на голосування через Ощадбанк, і яка рятує репутацію банку. Приватбанк також долучився через свій call-центр до інформування щодо винуватців регулярних (!) збоїв системи ГБ 2020.
Окрім того, частина «електорату» міського ГБ від самого початку залишилася «за бортом» проекту. Це ті кияни, в кого нема платіжних карточок тих банків, що беруть участь в голосуванні, – та, відповідно, немає особистих ключів і електронних підписів від ДФС чи інших акредитаційних центрів. Як в це не важко повірити, але є такі люди. І частина з них – молодь. Закиди типу «ну нехай собі відкриють карточку в Приваті, щоб проголосували, чи зроблять ключ в ДФС безкоштовно» і т.п. – безперспективні. Є люди, які вже постраждали від банківських афер з карточками, є ті, які про них чули (читали), а є й такі, які їх просто бояться…
А з приводу отримання електронних ключів в ДФС, – то взагалі окрема історія. Як ви думаєте, який відсоток людей поїде через пів міста (наприклад, моя районна ДФС знаходиться на Харківському шосе, а я проживаю в районі м.Лівобережна), щоб привезти туди оригінали документів і там оформляти особистий ключ й електронний підпис – лише заради того, щоб раз на рік (!) проголосувати за проект(и)? Пенсіонеру з хворими ногами чи молодій мамі з коляскою я такого не пораджу ніколи в житті… Можливо, варто було б організувати видачу електронних сертифікатів онлайн, з наданням відсканованих документів? Адже свого часу це гарно спрацювало з ідентифікацією в Приватбанку, коли вони просили надіслати їм копію ІПН для підтвердження ідентифікації.
На вихід в «поля» вже команди виходять як на роботу: навички звертання до незнайомців відточуються до філігранної майстерності, навіть діти беруть в цьому участь – моєму меншому 1,7 роки, а він бігає й роздає флаєри перехожим – й дуже ображається, коли людина проходить повз і не бере. Члени команд нашого району постійно намагаються привернути увагу мешканців району до процесу голосування – від розклеювання на місцях для оголошень плакатів про проекти подані та реалізовані (а їх немало) до мобільних точок голосування на зупинках міського транспорту та в потокових місцях (біля магазинів, місць масового відпочинку, банків, шкіл). І стає дуже незручно перед людиною, яку зупинили, переконали проголосувати – а сервер лежить…
Цільова аудиторія мого проекту – молоді батьки маленьких дітей. І ті, хто погодився проголосувати, часто роблять одну лише спробу, а далі кидають і не повертаються до голосування. Причина банальна: маленькі діти вимагають багато уваги – і батьки просто забувають повторно спробувати проголосувати. Знаю по собі: коли у дитини ріжуться зуби, коліки, щось не те з настроєм – кидається все і здійснюються всі можливі заходи щодо виправлення ситуації і заспокоєння дитини. Ну або якщо під час процесу ідентифікації настає тиша в квартирі і потім з’ясовується, що дитина вивчила будову коріння домашніх рослин, спробувала на міцність віконні рами, добралася до кота і намагається його розмалювати… Про які повторні спроби проголосувати тоді йде мова?
Але ж час іде, голоси з-за недоліків роботи серверів втрачаються, у авторів проектів та їхніх команд вже знижки в аптеках на заспокійливі ліки і пігулки для повернення голосу. Члени родин бояться зайвий раз чимось зачепити й викликати на себе емоційну розрядку.
А часу стає все менше й менше, напруга зростає – і автори проектів та їхні команди намагаються використати останні шанси залучити киян до активності, віддати свої голоси за проекти, які покращать наше місто чи принаймні окремі його адміністративні одиниці. Заради голосів команди різнопрофільних і різновіддалених проектів пропонують об’єднатися і голосувати (чи агітувати) разом. З одного боку, якщо це загальноміські, то це чудова ініціатива – можна проводити агітаційну кампанію в будь-якому районі міста. А якщо це загальноміський і локальний проекти – тут вже обмеження локації. Адже пересічному жителю Святошинського району якось все одно, чи буде дитячий майданчик на Микільській Слобідці чи на ДВРЗ чи ще десь на Лівому березі чи на Вітряних Горах чи Мишоловці. Адже не факт, що людина бувала хоч раз в тих місцевостях, не говорячи про знання мікрорайонів обох берегів… І голосувати за «чужий» локальний проект, особливо в рамках нестабільної роботи серверів, навряд чи буде. Але в гонитві за голосами авторів це не бентежить – і між командами йдуть торги: «а скільки голосів ви мені дасте?», «а чого так мало?» і т.д. І не факт, що при ситуаційному об’єднанні обидва проекти отримають обіцяні голоси за умови, що команди обох проектів будуть агітувати один за одного. Хоча б з вищеназваних причин…
І наостанок хочеться відзначити, що активність голосування за частину соціально-адміністративних проектів різко впала після 31 травня 2019, тобто після свята «Останнього дзвоника». Співпадіння? Не факт… Але на використання адмінресурсу навряд чи хтось буде прямо скаржитися в МРГ (міську робочу групу) ГБ, адже дітям там ще вчитися… Проте сам факт, що активність голосування за подібні проекти зменшилася, дає надію соціальним проектам отримати додаткові голоси.
Через три дні, 06 червня 2019 р., закінчується голосування за ГБ-2020. Тому звертаюся до киян за пропискою і фактичних мешканців столиці – використайте свої голоси і підтримайте ті проекти, які припали вам до душі!