До масованого та іншого за складом призову росіяни почали готуватися з липня. Нові завдання для військкоматів, нові вказівки. У Маріуполі дійшло до загрози повторного призову тих, хто став на військовий облік через зміну місця проживання. Саме окуповані території мали стати пробним каменем для м'якого поступового вирішення проблем з особовим складом на фронті. Дійсно, хто буде проти, якщо мешканці «новоприсоединённых» територій підуть захищати свій псевдовибір? Ніхто, окрім них самих.
Але так у російському медіаполі спочатку з'являться, легалізуються та закріпляться поняття «строковик на лінії фронту». І тоді, у наступний весняний призов, це вже не викличе ані обурення, ані шоку на всій території Росії. Простий, цинічний, прагматичний план.
Але стався Курськ. Перші полонені, серед яких велика кількість строковиків. Неприхована правда, яку почали озвучувати на центральних каналах. У дивний спосіб, але озвучувати. Коли це не викликало ніякої реакції — почали тиснути. Що «а чому ні?» І вже менш ніж за тиждень тема строковиків в армії Росії прижилася. Була прийнята суспільством «мовчазною згодою».
Головне — нічого не сталося. Ані матері полонених не влаштували бунт, навіть не зробили спробу об’єднати зусилля. Ані будь-якої іншої громадської активності. Нічого. Тиша. Пару поодиноких звернень до Путіна «обміняйте мого хлопчика» і все.
Що тут бачить російський режим? Можливості. Його фантомні болі та флешбеки до чеченських воєн, коли Комітет матерів чинив тиск, що призвів до мирних угод, зникли. Всім стало зрозуміло — маргіналізація закінчена. Спротив неможливий. Руки розв’язані.
Вишенькою на торті — «ліберальна опозиція» за кордоном. Вона мовчить. Вона не бореться з режимом, а бореться за своє «я». Причому, кожен індивідуально. Вони не бігають по агентствах та ЗМІ, розповідаючи про необхідність зупинити війну, про жахіття Курського провалу та бідних строковиків. Ні. Вони мовчать або говорять про себе під усмішку Кремля — переможця в політичній боротьбі.
Тому, дорога відкрита. Тепер ніхто не буде соромитися чи озиратися. Технічно та ресурсно росіяни здатні набрати та забезпечити необхідну кількість призовників. Бо це де-факто, якщо не скасовує, то зменшує мобілізацію контрактників. Це дешевше, а по кількості та якості — те саме. Win-win для режиму.
Тому вже в жовтні склад російської армії почне змінюватися, і вони почнуть втрачати вже не маргіналізований непотріб населення, а власне майбутнє.
Чи це змінить щось для нас? Безумовно. Але головне — це подасть сигнал про поступове вичерпання головного російського військового ресурсу — людей. І це точно не є погано.