Серед інструментів підвищення мотивації є й підвищення патріотизму, ненависті до ворога, побратимства, окреслення перспективи й ситуації на фронті. А зрештою і справедлива мобілізація грає величезну роль. Проте є й формальні засоби підтримки мотивації – військові нагороди. Їх в жодному разі не варто недооцінювати: про подвиг військовослужбовця може знати він сам і його побратими. Втім саме військова нагорода є доказом подвигу, тим, що військовий може пред’явити своїм рідним і друзям, відзнакою, якою не побратими, а сама держава і суспільство визнають мужність солдата і підтверджують героїзм його чину.
Військові нерідко заявляють, що нагороди не є важливими для них. Втім не слід обманюватись такими думками. На ділі переважна більшість військовослужбовців цінує свої нагороди, вважає їх справедливо наданими і пильно їх оберігає.
Що найважливіше – справедливе нагородження підвищує мотивацію бійців; несправедливе нагородження або непредставлення до нагород тих, хто їх насправді заслуговує, – суттєво демотивує військових. Притому демотивує як несправедливо нагороджених або обділених, так і решту особового складу.
Одне слово, якщо ми хочемо перемогти, система надання військових нагород повинна бути максимально справедливою і ефективною.
Не можна сказати, що держава і військове командування не знають цього. У липні минулого року було проведено реформу відзнак Головнокомандувача Збройних Сил України, введено нові нагороди, серйозно удосконалено ієрархію нагород. Вводились й інші державні нагороди, адаптовані до потреб воєнного часу.
Втім система надання нагород страждає серйозними недоліками, які вкрай негативно впливають на мотивацію війська.
Що ж це за недоліки?
1. Бюрократизація процесу. Подання на нагороди проходять довгий шлях по вертикалі: від роти до батальйону, від батальйону до бригади і вище. На будь-якому щаблі цієї вертикалі подання може бути повернене через неправильний шрифт, невірні відступи від краю аркуша, численні формальні вимоги до подання. Це критично впливає на оперативність нагородження бійців.
2. Повільність розгляду. Довгий шлях розгляду подань на нагородження (і через бюрократичність процесу, і через брак фахівців, котрі займаються обробкою подань на нагороди) суттєво негативно впливає на ефективність всієї системи нагород. На шляху до своєї нагороди боєць може загинути, перевестись в інший підрозділ, демобілізуватись. Військові частини регулярно оновлюють штатний розпис своїх підрозділів. У них регулярно бійці одержують нові військові посади. Крім того, військові періодично одержують і нові військові звання. У таких випадках, навіть в разі зміни звання чи посади одного бійця, подання на всіх бійців роти потрібно змінювати, перепідписувати і переподавати, що вкрай затримує нагородження військових.
3. Відсутність уніфікації. Існує три основні джерела військових нагород: держава, що надає державні нагороди; Міністерство оборони України, що нагороджує своїми нагородами; Головнокомандувач ЗСУ, який нагороджує відповідно своїм арсеналом нагород. Окрім того, відзнаки звичайно надають командири бригад, батальйонів, рот, голови районних держадміністрацій тощо. За такої системи боєць може одержати військову нагороду вищого ступеню в одному з джерел, в той час як в іншому він одержав би нижчу за ієрархією нагороду. Це аж ніяк не сприяє справедливості в процесі нагородження військових.
4. Відсутність пов’язаності нагородження й оборонної стратегії в той чи інший період часу. Нагороди видаються за подвиги, що оцінюються хаотично і несистемно. В той же час очевидно, що, якщо армія перебуває у наступі, вищі нагороди повинні одержувати бійці, які досягли успіхів саме у наступі. Коли військо займає оборону, інші діяння повинні тлумачитись як такі, що заслуговують на вищі нагороди.
5. Відсутність реальних додаткових стимулів, що несуть з собою нагороди. Більшість військових нагород передбачають деякі пільги для їхніх кавалерів, на кшталт безкоштовного проїзду в громадському транспорті. Проте, чесно кажучи, практично всі ці пільги передбачає і статус учасника бойових дій. Тож вони не несуть реального стимулу досягати нагород своєю службою.
Задля підвищення мотивації армії держава повинна провести реформу нагородження військових. Які зміни потрібно впровадити і на яких засадах повинна базуватись система нагородження військовослужбовців?
Система нагородження військових повинна:
• бути справедливою;
• бути оперативною;
• має містити мінімальні формалістичні вимоги до подань;
• бути уніфікованою;
• виходити зі стратегічних пріоритетів оборони на певний момент;
• супроводжуватись реальними додатковими заохоченнями.
Всі нагороди поділяються на: а) нагороди за подвиг (наприклад, Орден «За мужність»); б) нагороди за участь в бойових діях (відзнака «За оборону Київщини» та інші), в) нагороди за факт (медаль «За поранення» «Комбатантський хрест» тощо) і г) нагороди за вислугу (медаль «10 років сумлінної служби»).
Тут слід зазначити, що поширену практику, коли окремі органи державної влади видають на підрозділ обмежену кількість нагород за участь в бойових діях (як було, скажімо, з нагородою «За оборону Харківщини») повинно бути припинено – нагороду за участь у певних бойових діях повинні отримувати всі, хто в таких діях участь брав, а не п’ять чоловік з роти, оскільки виділено всього п’ять нагород. Підхід з виділенням обмеженої кількості нагород за участь демотивує бійців, котрі брали участь в таких же бойових діях, але нагороду не отримали.
Втім, говорячи про всі типи нагороди, гадаємо, варто зосередитись на наступних змінах:
1. Справедливість. Всі діяння і всі державні нагороди повинні бути кваліфіковані за уніфікованою системою балів за чіткою ієрархією. Замполіти не повинні представляти військовослужбовця до тієї або іншої нагороди за подвиг, а лише подавати разом з командиром тих або інших військовослужбовців до нагород і детально розписувати здійснені військовим дії. Саме комісія з призначення нагород повинна вирішувати яку нагороду слід призначати за певне діяння. Але визначати це не на власний розсуд, а враховуючи те, яка з нагород відповідає за кількістю балів кількості балів, призначених за певну дію бійця. При тому бали повинні варіюватись і в межах одного діяння (так, скажімо, знищення 10 окупантів повинно оцінюватись вище за знищення 5 ворогів). Такий підхід зробить систему нагород прозорішою і значно зменшить наявну на сьогодні практику, коли бійці, котрі вчинили важливіше і мужніше діяння, із суб’єктивних причин одержують нижчу нагороду за тих, хто здійснив «менший» подвиг.
2. Оперативність. Штаби військових частин повинні мати достатню кількість співробітників, відповідальних за опрацювання подань на нагородження бійців, заступники командирів з морально-психологічного забезпечення мають контролювати роботу замполітів з подання бійців на нагороди. Неефективних замполітів слід замінювати успішнішими військовослужбовцями. Верифікація подвигу повинна проводитись у разі виникнення сумнівів щодо його здійснення у комісії з надання нагород і проводитись передусім через отримання пояснень від свідків подвигу і безпосереднього командира бійця, якого представляють до нагороди. Повинні бути введені максимальні строки розгляду подань на нагородження бійців на кожному етапі розгляду подання. Втім слід запровадити і механізм оскарження відмови в задоволенні подання на нагороду.
3. Дебюрократизація. Варто запровадити як єдиний електронний реєстр військовослужбовців, так і електронний реєстр виданих нагород і представлених до нагород. Зрозуміло, дані реєстри повинні мати найвищий ступінь захисту (імовірно сервери з даними повинні розміщуватись у країнах НАТО). Чинні посади і військові звання бійців, представлених до нагород, повинні перевірятися співробітниками штабів (і оновлюватись у разі потреби) з указаних реєстрів. Малозначні відступи від стандартів (на кшталт шрифтів, відступів і т. ін.) не повинні призводити до повернення подань з нагородами.
4. Уніфікованість. Незважаючи на різність джерел нагород, рішення про нагородження повинна приймати одна комісія, що повинна розглядати подання на нагороди, складені за єдиним стандартом. Це не означає, що будь-яке з джерел нагород (як і органи місцевого самоврядування, громадські організації тощо) не вправі видавати окремі відзнаки, які втім військовими нагородами вважатись не повинні. Такий підхід унеможливить різне тлумачення однотипних подвигів різними органами.
5. Пов’язаність нагород з пріоритетами оборони на певний момент. Як зазначалось, держава повинна нагороджувати військових за подвиги за прозорою системою балів, що призначаються за той або інший подвиг. Ця система повинна передбачати підвищуючий або понижуючий коефіцієнт за дії, що найбільше відповідають оборонній стратегії війська у певний момент. Це стимулюватиме військовослужбовців виконувати завдання, що є найбільш нагальними на певний момент часу.
6. Додаткові заохочення. Держава разом з військовими нагородами повинна надавати військовослужбовцям грошові премії та додаткові відпустки. Це істотно підвищить цінність військових нагород і прагнення бійців їх отримати. Нагорода, що супроводжується фінансовим заохоченням і можливістю відпочинку, неодмінно матиме більшу вагу.
Перемога потребує комплексних інноваційних рішень – як технологічних, так і рішень, пов’язаних з мотивацією особового складу армії. І реформа системи нагородження військовослужбовців повинна стати важливим кроком для підвищення мотивації бійців. Той, хто створить справедливу й ефективну систему надання бойових нагород, отримає суттєву перевагу на полі бою. Тож це питання варте пильної уваги держави.