Конфлікти під час війни – подвійне табу в нашому суспільстві, яке навіть за мирних часів не любить визнавати їх наявність, а під час війни – і поготів. Але якщо з ними не працювати, то вони накопичуватимуть свій заряд і проявляться вже в той момент коли ними керувати буде складніше.
Наша ініціатива була першою 2022 році, яка не лише приділила увагу психічному стану переселенців, а й системно підійшла до комунікативної сфери (роботи з конфліктами різного рівня). На початку весни 2022 року методологічна команда проєкту напрацювала концепцію роботи з конфліктами під час війни й разом з мобільними командами реалізувала перший етап проєкту «Ініціатива з підтримки взаємодії та управління конфліктами у місцях надання допомоги переселенцям» за підтримки «Національної платформи стійкості та згуртованості» в Івано Франківську, Львові, Тернополі та Чернівцях.
Ми спробували (і у нас вийшло) поєднати дві різні лінзи – медіаційну та психологічну. Ми свідомо концентрувалися на роботі з комунікативними та конфліктними викликами і напруженням. У момент стресової мобілізації ресурсу, коли загроза безпеці, життю та здоров’ю була найбільшою і виникала потреба в екстреній евакуації, люди переважно схильні до об'єднання між собою, аніж до конфліктів. Незадоволені потреби накопичуються, при цьому їх задоволення або неможливе, або відкладається на потім. Коли ж люди опиняються у відносній безпеці (відносній, оскільки на момент підготовки цієї публікації не можна стверджувати, що в Україні є безпечні місця), потреби актуалізуються, ресурсу стає трохи більше – загрози виникнення конфліктів зростають.
Ще дуже важливий акцент – конфлікти спричинені не ВПО, а великою хвилею міграції, яка спровокувала те, що українці з одних областей (переважно східних і південних вимушено переїхали до громад, де проживають українці із центральних або західних областей).
Україна – досить велика за площею країна, у нас багато регіональних особливостей і традицій, проговорених та не проговорених правил, не кажучи про економічні та соціальні питання різних громад, що існували і до великої війни. До цього додається контекст війни, психологічної травми, стресу і низка конфліктів ідентичностей, які і в мирні часи вирішувати досить непросто. Звичайно уся ця низка факторів дала додатковий «заряд» конфліктній напрузі у приймаючих громадах.
Тому мета нашої роботи була у сприянні конструктивній взаємодії між ВПО та приймаючими громадами, урегулюванні конфліктів і психологічній підтримці.
В нашому проекті - мобільна команда — це команда спеціалістів медіатора, психолога, а на другому етапі також спеціаліста із комунікацій, які сфокусовані на роботі з конфліктами.
Медіатор — має досвід у сфері практики роботи з конфліктами, психолог— це практикуючий фахівець, з додатковою підготовкою у сфері роботи з травмою та наслідками війни. Працюючи з конфліктом, психологи та медіатори мають не лише різні компетенції, але й різні інструменти, певні лінзи для оцінки ситуації. Пізніше, до команд доєднались “комунікатори” завданням яких було залучення локацій, інформування про проєкт, формування системного бачення роботи команди для збільшення ефективності роботи для громади.
Мобільні команди гнучко реагують на зміни ситуації в громаді, змінюють свої задачі, адаптують форми роботи та застосовують різні формати в залежності від потреб людей на локаціях – містах проживання переселенців або їх взаємодії з місцевими жителями. До того ж у кожному місті й кожній конкретній локації існує своя унікальна атмосфера, свій мікрокосм, тому команди використовують індивідуальний підхід до кожної локації як до окремої системи, яка має свої особливі потреби, свої закономірності і правила функціонування, нюанси і тонкощі спільноти, яка там утворилась, власну неповторну атмосферу.
Наші мобільні команди працювали з конфліктами між самими переселенцями, волонтерами та переселенцями, конфлікти всередині волонтерських груп з різних питань.
Це могли бути і міжособистісні конфлікти, і конфлікти між групами на локаціях або такі, що переростають у конфлікт усієї локації. У фокусі уваги команд були представники адміністрації локацій, волонтери, що надають різні види допомоги і власне переселенці, адже оскільки ми фокусувались на конфліктах, то така робота має ширшу рамку та враховувала потреби та інтереси всіх можливих учасників конфлікту, а не тільки переселенців.
Розробляючи, апробуючи а пізніше реалізуючи концепцію в межах проєкту ми отримали досвід того, як можна бути проактивними та дієвими у роботі з конфліктами.
Також ми отримали підтвердження того як вихід за рамки традиційних підходів до супроводу ВПО та гнучке і проблемно орієнтоване поєднання споріднених, але при цьому різних компетенцій - медіаційної та психологічної - має значний позитивний вплив на соціально-комунікативне емоційне благополуччя локацій і посилює стійкість та соціальну згуртованість громад.
Озираючись на пройдений етап, можемо сказати, що створено принципово нову нішу роботи з конфліктами в середовищі ВПО та приймаючих громад, адже було розроблено новий підхід до інтервенцій в умовах війни в міжособистісні та групові конфлікти на локаціях, де перетинаються переселенці й місцеві мешканці; поєднано фахівців, які зазвичай і в інших умовах працюють окремо, послідовно або паралельно.
Працюючи над проєктом, ми розуміли, що на жаль, війна не закінчиться швидко, а її наслідки будуть мати вплив ще дуже тривалий період часу, тому в саму концепцію закладена можливість масштабування і розвитку. Відповідно, для того, щоб проаналізувати, зберегти та поширити набутий досвід методологічна команда описала апробовану модель у методичному посібнику, який невдовзі планується презентувати і зробити доступним для всіх охочих.
Автори: Ольга Кухарук, кандидатка психологічних наук, психотерапевтка; Наталія Безхлібна, медіаторка, фасилітаторка діалогів, координаторка проекту з роботи мобільних груп