Але сталося так, як сталося: зміна влади і завершення одного політичного циклу іншим надихнув покупців на оптимізм. На ОВДП нерезиденти виявили попит. Так було створено профіцит популярної валюти і дефіцит (невидимий оку українця) гривні. Остання (як і все, що перебуває в дефіциті), певна річ, зросла. Цей ріст протримався досить довго, він має місце й зараз, хоча національна валюта вже почала помалу «просідати». Чому? Відповідь на це питання очевидна.
Тому що попит за цінні папери був задоволений, і всі, хто хотів придбати ОВДП, це вже зробив. Ринок наразі вже насичено, і Мінфін недарма повідомив, що надалі не буде пропонувати на продаж «довгі» ОВДП, строком на 5 років. Іншими словами, вливання нерезидентів різко скоротяться. Що ж стосується «коротких» ОВДП, то їх рано чи пізно доведеться викупати. Власне, це доведеться робити якраз «рано». Тобто віддавати назад дорогоцінну (буквально і фігурально) американську валюту.
Щоправда, тут слід «віддати належне» нашій державі. Вона не завжди і не в повному обсязі виконує свої боргові зобов’язання. Нерезиденти, по суті, купують квиток в один бік. Можливо, їм пощастить обміняти цінні папери на «живі» гроші, а, можливо, і ні. До речі, на настрої власників ОВДП суттєво впливають події в Україні. Не треба вважати, що вони – глухі й сліпі. А ми останнім часом мали дві глобальні новини – від’їзд місії МВФ без жодного відчутного результату та вперті чутки про те, що держава може піти на «мирову» з Коломойським по ПриватБанку. І що як мінімум 2 мільярда доларів внаслідок такої оборудки вилетять в трубу.
Розмови про формулу Штайнмаєра і про теоретичне повернення під протекторат України ОРДЛО також додали олії у вогонь. І хоч слово «теоретичне» тут ключове, ця «теорія» у поєднанні з «практикою» у вигляді відновлення зруйнованої інфраструктури Донбасу здатна остаточно добити економіку України. Але мова зараз не про Донбас. А про те, що у колах нерезидентів вже спостерігається бажання скинути з плечей тягар українських ОВДП. Це ще не паніка, але вже й не оптимізм, який мав місце на початку президентства Зеленського.
Україна – не єдина в світі держава з економікою, що розвивається. Але єдина, котра на додачу до цього фактору має ще й війну, Коломойського і виняткових мудрагелів на чолі нинішнього уряду. Все це закономірно призведе до падіння попиту на ОВДП і взагалі втрати цікавості до України як об’єкта інвестування. Бо є, зрештою, і Туреччина, і Єгипет, і деякі інші (не менш цікаві в плані вкладення коштів) африканські країни.
То що, спитаєте ви, не варто було випускати ОВДП? Звісно, варто. Моя критика стосується не факту випуску облігацій, а того, що було потім. Ситуація весни 2019 року більше не повториться, це був неординарний момент, за який треба було триматися, а не відлякувати інвестора всіма можливими способами. Це по-перше. А, по-друге, отриманими капіталами слід було розумно розпорядитися. На що пішли кошти, отримані від продажу ОВДП? На які важливі напрями? Віднесемо це питання до розряду риторичних.
Але це ще не кінець історії. В очікуванні неминучого «просідання» гривні українські економічні «генії» вже готують пакет контрзаходів. Про один з них я писав минулого тижня – це спроба навісити місію поповнення держскарбниці на приватний бізнес. Певна річ, шляхом закручування йому гайок. Маю на увазі касові апарати та інші податкові новації, адресовані ФОПам.
Ще один «конгеніальний» крок – законопроект «слуги народу» Олександра Дубинського про введення збору з готівкових операцій обміну валют. Автор вже відкликав цей документ, але неприємний осад лишився. Бог з ним, з Дубинським, справа не в його приватних ініціативах, а в тому, що подібним шляхом неодмінно підуть інші. Поява аналогічних законопроектів не за горами – хтось обов’язково запропонує свій «рецепт» виведення економіки з кризи. І при цьому може й не відкликати законопроект.
А тим часом з України продовжують йти інвестори. З останніх повідомлень – наш ринок авіаперевезень залишають відомі у світі Brussels Airlines та British Airways. Офіційне пояснення такого кроку – оптимізація власної маршрутної мережі. Неофіційне, яке дипломатично маскують, – це втрата інтересу до українського напрямку.
А якщо комусь таке пояснення видається недостатньо переконливим, то пропоную згадати, що сказала наприкінці вересня цього року посол Франції в Україні Ізабель Дюмон в розмові з президентом Зеленським. Вона окреслила основні проблеми, з якими стикаються французькі підприємці, які мають намір будувати бізнес в Україні. Дюмон зазначила, що найбільше інвесторам в українських реаліях заважають судові процеси, які розтягуються на роки, рейдерські атаки, незаконна конфіскація коштів, очевидна для представників влади.
Пані посол нічого не сказала про українську систему податків, бо зробила акцент на безправному становищі тих, хто прийшов вкладати гроші в Україну. Однак могла звернути увагу не лише на судово-правоохоронний, а й на економічний аспект.
Проте скільки не вчи українських чиновників, толку з такого лікнепу мало. І коли «медовий місяць» гривні закінчиться, а борги по ОВДП доведеться повертати, українському бюджету буде непереливки. А за умови відсутності чергового траншу МВФ погашати відсотки по зовнішнім зобов’язанням доведеться із золото-валютних резервів. Нас чекає непроста осінь і важка зима.
Можна було б, звичайно, долучити громадян України до розміщення власних грошей в облігаціях. Для цього треба небагато: надати гарантії щодо обов’язкового повернення коштів і збільшити гарантований вклад з 200 тисяч до мінімум 3-5 мільйонів. Тоді і іноземці будуть не потрібні. Але влада, здається, застрягла на стадії виборчих перегонів. Їй все ввижається, що у гонитві за фейсбучними лайками є сенс. Не маю уявлення, як переконати її у зворотному. Мабуть, переконувати буде саме життя.