Та для України відхід від активної політики людини, яка роками уособлювала надійність і прогнозованість європейської континентальної політики, була лідером-символом об’єднаної Європи і світовим авторитетом може відгукнутися досить боляче. Не секрет, що з 2014 року, з початком агресії Кремля проти нашої держави, саме Ангела Меркель очолила умовну міжнародну коаліцію стримування апетитів нинішнього політичного режиму РФ і відмовившись від попередніх дружніх стосунків з Владіміром Путіним зайняла жорстку послідовну позицію щодо Росії. Фактично всі ці роки вона тримала в своїх руках символічний ключ загальноєвропейської злагоди, політичної послідовності у відстоюванні європейських ціннісних засад та принципів санкційної політики щодо правлячого режиму РФ.
Колишній друг Владімір Путін намагався знищити Меркель як лідера Німеччини, спрямувавши зусилля кремлівської глобальної пропаганди на дестабілізацію ситуації з виборами 2017 року. Про це ще на початку 2016 року доповідали на закритому засіданні Бундестагу керівники зовнішньої розвідки ФРН і Федеральної служби захисту конституції. Особливу тривогу доповідачів викликав тоді "високий мобілізаційний потенціал", який їхні служби зафіксували серед понад двох мільйонів російських німців в країні. У грудні того ж року про посилення кампанії щодо пропаганди, дезінформації та кібератак перед федеральними виборами заявив голова внутрішньої розвідки Німеччини Ганс-Ґеорґ Маассен.
Все це ще раз підтверджує роль канцлера Німеччини в процесах забезпечення європейської безпеки і персональну загрозу для Кремля, яку вбачали в ній путінці. Ангела Меркель в тій боротьбі отримала перемогу, однак величезними зусиллями і достатніми репутаційними втратами. Зокрема, пов’язаними з повною підтримкою будівництва газопроводу «Північний потік-2».
Після перемоги на виборах президента Франції молодого і перспективного політика Емманюеля Макрона здавалося, що саме він має всі шанси перейняти естафету лідера об’єднаної Європи від Меркель. Про це засвідчили і його перші кроки на цьому посту – ідеї реорганізації ЄС, створення європейських збройних сил, критика президента США з кліматичних питань, активні контакти на засадах європейських цінностей з лідером РФ і незалежна позиція щодо сучасної РФ і особисто Путіна, який за словами Макрона мріє про демонтаж ЄС…
За рік з лишнім незалежність і самостійність Макрона, зокрема у зовнішньополітичних питаннях, отримала зовсім несподіваний виклик. В країні виник «стихійний» рух так званих жовтих жилетів (нібито через несприйняття нових податків на пальне). Цей геополітичний шторм, який хвиля за хвилею накочувався на Францію, зокрема Париж, завдав потужного репутаційного удару по президенту Франції. І паралельно з тим, як довго тривав рух жовтих жилетів і як часто Макрон зустрічався з Путіним, змінювалася його риторика щодо Росії. Зрештою прагнення французького лідера відновити геостратегічний діалог і співпрацю із Росією вилилося в активну підтримку необхідності її повернення до ПАРЄ, а тепер вже, в партнерстві з паном Трампом, і до G8.
Активність жовтих жилетів на цей момент впала майже до нуля, а питання, хто ж все таки за ними стоїть (при очевидній відповіді) так і залишиться відкритим.
На відміну від своїх колег, прем’єр-міністр Великої Британії називає себе «русофілом», адже в молодості він обожнював Росію. Та це не заважає йому досить гостро критикувати політику владного режиму в РФ, підтримувати Україну та наполягати на продовжені санкцій проти агресора. Тобто перед остаточним прощанням Великої Британії з ЄС, яке має відбутися 31 жовтня, він досить впевнено утримує лідерські позиції і сподівається на оптимістичні перспективи.
Щодо Брекзіту, то чергові побоювання є у Німеччини. Як заявив нещодавно міністр внутрішніх справ Німеччини Хорст Зеєгофер вкрай небезпечним виглядає можливість повторення напливу біженців до Євросоюзу, подібного до того який був у 2015 році. Німеччина недарма боїться нової міграційної кризи, адже тоді вона прийняла на себе основний тягар міграційних потоків. Міграційна карта проти Меркель стала реальністю і глобальною загрозою для федеративного існування Німеччини в епоху Меркель та міграційною диверсією Кремля проти ЄС загалом і США як другорядної цілі.
Саме міграційна навала спричинила найбільші негаразди в країні, які, зрештою, і підірвали політичну довіру до провідних партій і особисто Ангели Меркель. Якщо тоді за угодженою квотою 2015 року Велика Британія взяла на себе турботу про 11,54 % біженців, то за нових умов у майбутньому ці умовні тисячі мігрантів розподілятимуть між собою члени ЄС.
Якщо ми поставимо на політичну шахову дошку штучно спрямовані міграційні потоки в Європу 2015 року (та й згодом), потужні протести жовтих жилетів у Франції (і незначні такі ж рухи у деяких інших країнах ЄС), пропагандистсько-провокаційний рух за Брекзіт у Великій Британії, протести кліматичних активістів, які цього тижня блокують інфраструктурні об’єкти, зокрема мости, у низці світових міст (Лондоні, Парижі, Мадриді, Амстердамі, Нью-Йорку, Буенос-Айресі, Перті, Сіднеї, Мельбурні), то все це можна класифікувати як нову форму глобального гібридного тероризму.
Ця форма тероризму нікого напряму не вбиває, не калічить, та саме через її комплексну геостратегічну імплементацію (блокування інфраструктурних об’єктів, наприклад трьох лікарень у США, здійснене російськими хакерами) світ отримує постійну загрозу глобальній безпеці. Адже якщо перекриті мости, не приймають пацієнтів лікарні, вчасно не відправляються потяги чи припиняють роботу аеропорти тощо – у світі настає хаос. А там де хаос, там страх, зневіра, відчай і розпач. Там глобальна катастрофа.
Слід визнати, що використання глобальної зброї немілітарного характеру (а саме з цим зараз зіткнувся світ) є найбільшим викликом сучасності. І тут вже не відіграє жодної ролі територіальний розмір, геополітичний статус чи воєнний потенціал країни – перед цими викликами і загрозами всі держави постають однаково беззахисними. Бо глобальною зброєю стають навіть умови для потенційного нищення, неважливо чого – територій, інфраструктури, людей і навіть майбутнього.
Тому питання безпекових ієрархій переходить в режим горизонтів партнерської відповідальності в умовах співжиття мирної цивілізації. І без усвідомлення простої істини про те, що протистояти глобальним агресорам, які ховаються за спинами мігрантів, жовтих жилетів чи кліматичних протестувальників, можна лише об’єднавшись і відкинувши персональні і державні амбіції, сенсу говорити про майбутнє стає все менше.
Для України зараз важливо донести до об’єднаної Європи це геостратегічне бачення. Адже воно визначить дієву формулу для розуміння наявних загроз в новітніх явищах і процесах, які відбуваються у світі і які завтра можуть стати непереборною реальністю для всієї планети.