З об'єктивних причин податкові надходження державного бюджету, з одного боку, зумовлені скороченням/припиненням економічної активності суб'єктів господарювання в Україні суттєвим чином скоротились, а видатки на ведення війни в тому числі за рахунок коштів державного бюджету, з іншого боку, значно зросли. Це означає дефіцит коштів, який потрібно фінансувати. За рахунок яких джерел та в якій спосіб це можна робити – надскладне і непросте запитання. Джерела та форми такого фінансування можуть і повинні бути різними. Тут спробуємо розібратись, що конструктивне можна запропонувати в податковій сфері, не зачіпаючи при цьому й без того постраждалих людей та, водночас, корисне для бюджету країни.
Податкові надходження завжди були головним джерелом доходів державного бюджету і складали в середньому 85% його дохідної частини. Зараз вони скоротились до 70% і у разі продовження активної фази війни дійсно існує загроза подальшого зменшення навіть цієї вже досить скромної величини.
Отож, говорячи про податки, то позиція представників влади та підприємців, бізнес-середовища в черговий раз кардинальним чином розійшлися. Адже перші, які дбають про державний бюджет і дивлячись на динаміку вищенаведених цифр, ратують за збільшення податків, відновлення податкових перевірок, інша сторона наводить свої неспростовні аргументи про неможливість підвищення податкового тиску. При цьому конфлікт, судячи з усього, набирає обертів, що вкрай небажано, оскільки нам потрібна консолідація, а не сварки й чвари, що лише послаблюють наше суспільство.
Вважаю, що податки підвищувати саме зараз не можна.
По-перше, це по факту нічого не надає державному бюджету, лише слугуватиме зайвим тригером для суспільного невдоволення. Наприклад, підвищення ставки військового збору навіть до 6% нічого не надає для бюджету, оскільки зайнятість в реальному секторі економіки скоротилась в рази, у багатьох кращих випадках роботодавці сплачують своїм працівникам лише мінімальну заробітну плату, а нарахування цього збору бюджетникам, в тому числі військовим, які тепер, сподіваюсь, отримують високі заробітні плати, це перекладання грошей з однієї бюджетної кишені видатків в іншу кишеню доходів, що на балансі державного бюджету в кращу сторону жодним чином на позначається. Більше цього не існує достатнього фіскального потенціалу для підвищення будь-яких податків, адже постраждали, тобто зменшились бази оподаткування всіх без винятку податків – доходи, прибутки, споживання, майно, викиди тощо.
По-друге, як відомо, криза не тільки загроза, а й можливості. У зв'язку з цим в нас існує можливість раз і назавжди вирішити проблему тіньового сектору економіки, який, нагадаю, в складні часи завжди був своєрідним буфером безпеки для української економіки та виступає ним зараз. Збільшуючи податки держава надсилає чіткий сигнал тим, хто там працює, що планує й надалі діяти в межах старої парадигми «податкової сокочавилки». Можлива така стратегія принесе якісь додаткові надходження для бюджету, але у довгостроковій перспективі вона точно програшна і гарантує нашій державі та економіки пастку бідності та анемічного економічного зростання, яке ми спостерігали протягом десятків років. Підвищуючи податки ми втрачаємо чергову можливість кооптувати тіньовий сектор до офіційної економіки.
По-третє, податкове навантаження на громадян та підприємців й без того суттєвим чином збільшилось. Чомусь державні мужі завжди достатньо позитивно реагують на волонтерські рухи, серйозні суми коштів допомоги, що їх забезпечує наше суспільство для українського війська й не тільки, але забувають врахувати цей чинник в ході формування та реалізації податкової політики держави. А поміж тим, надання волонтерської допомоги безвідносно того в якій формі – фінансовій, матеріальній, трудовій тощо – вона є нічим іншим як однією з форм оподаткування, точніше самооподаткування, тобто добровільного збору ресурсів для фінансування суспільно важливих потреб країни, в якій сформувалось зріле громадянське суспільство. До речі, після війни нам би варто повернутись до питання врахування обсягів переданих коштів на ці потреби при визначені податкових зобов'язань хоча б з податку на доходи фізичних осіб.
Вчетверте, Президент України під час своєї інаугураційної промови у Верховній раді України одним з пріоритетів своєї діяльності зазначив, що в нашій державі потрібно створити такі умови для життя, ведення бізнесу, особистого розвитку людини, щоб ті 22 млн українців, що знаходяться поза межами нашої країни повернулись на Батьківщину. Підраховано, що найуспішніші українці, які мешкають поза межами нашої країни, створюють додану вартість, що є більшою за обсяги вітчизняного ВВП. У сучасному світі добробут створюють люди, їх креативний потенціал та множинність продуктивних зв'язків між ними. Втрати людського і соціального капіталу є найбільшою загрозою для майбутнього країни, а не фізичні руйнування навіть критично важливої інфраструктури. На жаль, війна спричинила виїзд за межі України від 5 до 7 млн наших співвітчизників. На тлі цих тенденцій навряд чи розумний вибір полягає у підвищення податків. Цей сигнал буде однозначно трактований більшістю людей, що виїхали за межі країни під час війни, а тому більшість з них – найбільш талановитих, працездатних – може не повернутись. Цього допустити не можна. Національної ідеєю відродження України, відновлення економіки після завершення війни має бути утвердження думки про те, що Україна це країна можливостей для вільних і талановитих людей безвідносно до їх етнічного походження.
Незважаючи на це питання додаткових податкових надходжень для державного бюджету України залишається актуальним. То що можна зробити для того щоб їх отримати в рамках чинної системи оподаткування?
За даними ООН станом на кінець квітня поточного року понад 5 млн українців виїхали поза межі нашої держави від початку війни. Станом на теперішній час ця цифра можу бути значно більшою, адже обстріли населених пунктів регіонів західної України, де зупинилась велика кількість внутрішньо переміщених осіб, агресором продовжується, а тому чисельність виїжджаючих може зростати. Абсолютну більшість біженців приймають країни ЄС. Засобами їх існування є фінансова, соціальна та матеріальна допомога від країн реципієнтів, а також особисті заощадження цих людей. Якби всі ці люди були в України в нормальних умовах їхнє споживання було об'єктом оподаткування ПДВ і бюджет отримував би звичні суми податкових надходжень. У квітні цього року обсяги надходжень від цього основного для державного бюджету податків скоротились більш як удвічі, що зумовлено здебільшого саме цими обставинами. Сума кінцевих споживчих витрат наших співвітчизників, що сподіваємось тимчасово покинули Україну, й повинна бути об'єктом оподаткування та може забезпечувати, за нашими підрахунками, щомісяця від 15 до 18 млрд грн додаткових податкових надходжень для державного бюджету. Всі ці люди залишаються громадянами України, є її податковими резидентами, а тому зазначені кошти повинні спрямовуватись до українського бюджету. За сучасного рівня розвитку цифрових технологій та засобів адміністрування податків в країнах ЄС технічно забезпечити цей процес не представлятиме суттєвих труднощів. Варто лише актуалізувати питання перед відповідними фіскальними органами країн Євросоюзу. Це не критичні суми податкових доходів бюджетів цих країн, а для українського бюджету цей об'єкт оподаткування має стати суттєвим джерелом додаткових податкових надходжень.
І насамкінець вже доволі риторичне запитання чи потрібно робити податкову реформу після завершення війни? Відповідь однозначна – так! Адже та модель податкової системи, яка існує в Україні на даний момент, не відповідала її потребам для сталого розвитку, а для післявоєнного відновлення економіки вона не буде відповідати ще більшій мірі. Проблеми існували та існують і в структурі податкової системи, і в моделі окремих податків, і в недолугих засобах їх адміністрування. Але це тема для окремої дискусії, достатніх ввідних даних для якої поки що немає.
Слава Україні!
Слава ЗСУ!