Заради об’єктивності слід зазначити, що підняття ставки ПДВ матиме позитивний фіскальний ефект у короткостроковому періоді. Теоретично, збільшення ставки на відсотковий пункт дозволяє додатково отримати в бюджет близько 20-25 млрд грн на рік. Але це не точно, бо з додаванням кожного додаткового відсоткового пункту до нормативної ставки бажання і можливість платити зменшуються. Це поведінковий ефект, яким, як правило, нехтують вітчизняні законотворці. Принаймні дотепер в жодному законодавчому акті, що стосується оподаткування, тобто всіх нас, не було й згадки про це.
Нема сумніву, у разі узаконення зазначеного рішення, все це досить згубно відіб’ється на вітчизняній економіці і суспільстві. Вже у середньостроковій перспективі, тим більше у віддаленій.
Слід нагадати, що дві третіх податкових надходжень від сплати ПДВ бюджет отримує за рахунок імпорту. У товарній структурі імпорту продовольчі товари становлять лише 30-40%, а решта інвестиційні, котрі використовуються в якості засобів виробництва та продуктів проміжного споживання. Це означає, щонайменше, зростання на 3-4% не тільки цін для споживачів, але й виробничих витрат. Інфляція виробничих витрат має акумуляційний ефект, прямо пропорційний кількості стадій виробничого процесу на шляху руху товару чи послуг до кінцевого споживача.
За даними Держстату, базова інфляція зараз становить 5,7%. Податкове збільшення витрат додає до неї зайві 0,6-1,4%. При цьому, вона зберігає свій потенціал для подальшого зростання. Так, у коментарі НБУ зазначається, що хоча інфляція залишатиметься помірною у поточному році, однак «очікується подальше прискорення інфляції передусім через збільшення витрат бізнесу на оплату праці та електроенергію, підвищення акцизів та ефекти перенесення девальвації гривні в попередні місяці».
Обрана політика хоча й керованої, проте неухильної девальвації гривні, підвищення ставок непрямих податків розганяє інфляцію, що, з одного боку, на користь бюджетним доходам, але з іншого – шкодить реальному сектору економіки та добробуту простих людей.
У цьому контексті потрібно пригадати, що коефіцієнт корисної дії вітчизняної економіки є значно нижчим у порівнянні з провідними економіками. Для створення 50 копійок доданої вартості в Україні потрібна 1 гривня матеріальних витрат. Образно кажучи, більшість передових держав світу використовують економічний двигун з ККД, що наближається до 1, а ми все ще експлуатуємо паровий двигун. Податкова політика уряду в цій ситуації спрямована не на те, щоб модернізувати локомотив, а на те, щоб і надалі його експлуатувати, використовуючи для цього найдорожче паливо.
Застосування режиму відшкодування ПДВ при експорті сировини призводить до технологічної деградації вітчизняної економіки. Державний бюджет за таких обставин є подібним до дірявого відра, в якому воду носити можна лише за умови, що до нього вливається води більше ніж витікає. Великі промислові групи – експортери використовують схеми з ПДВ з метою оптимізації свого сукупного податкового навантаження. Їхня прибутковість зростає, але в цілому і в довгостроковій перспективі такі практики є руйнівними для економіки. Якщо по-державницьки підходити до пошуку додаткових джерел фінансування Збройних сил України, то потрібно не ставку ПДВ підвищувати, а бюджетне відшкодування експортерам сировини прибирати. У структурі вітчизняного експорту до 80% становить сировина. Минулого року бюджетне відшкодування ПДВ склало 132 млрд грн, за шість місяців поточного – 70 млрд. Тобто в масштабах року на відшкодуванні бюджет може зекономити до 100 млрд грн. Але це не повна картинка. За даними НБУ компанії-експортери у 2023 р. не повернули в Україну близько $8 млрд валютної виручки. То кому, з огляду на ці факти, потрібно підвищувати податки?
Не потрібно також забувати, що «податкове» збільшення імпорту автоматично означає збільшення сум податкового кредиту, а за умов, коли до ефективності системи електронного адміністрування ПДВ все ще залишається багато запитань, це ще й формування нових сприятливих передумов для створення фіктивного кредиту з ПДВ. Тому вітчизняна тіньова економіка в умовах недостатньої інституційної спроможності контролюючих органів, прямою ознакою чого є постійні мантри про перезавантаження БЕБ, податкової і митниці, отримує нові можливості для свого подальшого розвитку.
Логічним наслідком такої політики стане ситуація, за якої найбільша частина додаткового податкового тягаря, що виникає внаслідок підвищення ставки ПДВ, припадатиме на найбільш незахищені верстви населення. Саме вони стають його основними носіями, оскільки регресивність ПДВ є загальновизнаним фактом.
Для основної маси населення, що формує найбільшу частку сукупної купівельної спроможності економіки країни, зростання споживчих витрат і стагнація реальних доходів це шлях до подальшого зубожіння. За таких обставин для вітчизняної економіки відкриваються не тільки нові можливості тінізації, а й нові провалля деградації – перехід до натурального господарства. На жаль, ці припущення не можна підкріпити цифрами, оскільки з 2022 року Держстат припинив публікувати дані про динаміку бази ПДВ – кінцеві споживчі витрати населення. Але щось підказує, що це не просто випадковий збіг обставин!
Слід зазначити, що й до початку війни модель вітчизняного ПДВ була, образно висловлюючись, аскетичною, а може стати просто податковим геноцидом населення України.
Якщо нормативну ставку буде збільшено, то вона буде однією з найбільших не тільки в Європі, а й серед країн ОЕСР, рівень доходів населення і соціально-економічного розвитку яких важко порівняти з Україною. Так, у Фінляндії, Греції, Ісландії ставка ПДВ становить 24%, у Данії, Швеції, Норвегії – 25%, в Угорщині – 27%. З цього переліку лише Угорщину та Грецію можна з великими натяжками вважати подібними до України. У обох країнах структура системи оподаткування має ту особливість, що в ній, як і в Україні, домінують податки на споживання. Згідно з даними і класифікацією ОЕСР (розряд податків за класифікатором 5000) станом на 2021 р. в Україні їх частка становила 47,2% у сукупних податкових надходженнях, в Угорщині – 47,1%, а в Греції – 40,1%. Але рівень охоплення ПДВ своєї бази оподаткування – показник, що характеризує одночасно модель податку та рівень податкового комплаєнсу – у Греції сягав 46%, в Угорщині – 58%. В Україні він становив 62%. Іншими словами, у сукупній структурі споживання населення частка товарів та послуг, що звільняються від оподаткування та/або до яких застосовується зменшені ставки податку, є більшою.
Окремі вітчизняні експерти, обґрунтовуючи пропозицію підняття ставки ПДВ, зазначають, що ПДВ є менш шкідливим для економіки, ніж прямі податки, і це нахабна маніпуляція.
У світовій науці немає однозначної думки щодо того, які податки більше, а які менш шкідливі для економічного зростання. Висновки маси різних досліджень протягом різних періодів різними методами і на різних вибірках не узгоджуються між собою. Воно і не дивно. Очевидно, для прихильників секти вчення Артура Лаффера наступна теза буде одкровенням, але її потрібно озвучити. Насправді, для ефективності оподаткування, значення має навіть не величина сукупного податкового навантаження чи структура системи оподаткування, а те, як це податкове навантаження розподіляється між різними верствами населення у суспільстві. Це і є той наріжний камінь, точніше фундамент, на якому потрібно будувати довіру між державою і платниками податків. Якщо не буде справедливості в розподілі податкового тягаря, а сумлінні платники й надалі платитимуть двічі, держава приречена бути failed state. Ми можемо бачити це на прикладі всього досвіду України останніх 30 років, зокрема на прикладі нескінченних невдалих спроб «реформувань/удосконалень/перезавантажень» національної системи оподаткування. Рух є – прогресу нема!
Насправді, у сфері оподаткування хорошого вибору не залишилось.
Це є закономірним наслідком хаотичних дій та рішень, що мали місце протягом усього попереднього строкатого шляху еволюції вітчизняної системи оподаткування. У нинішньому становищі акумулювати значні суми додаткових податкових надходжень до бюджету без завдання шкоди економіці та фінансовому і матеріальному становищу більшості населення держава вже не може. Це факт.
Але також фактом є те, що з наявних поганих альтернатив не обов’язково обирати найгіршу!