Хто вбиває і калічить українських дітей, або вибіркова пильність експертів ООН
В доповіді наведені статистичні дані щодо задокументованих і верифікованих ООН порушень щодо дітей. В контексті українсько-російської війни було зафіксовано 91 випадок використання дітей як живий щит, заручників і для збору розвідданих збройними силами РФ (із 92 випадків загалом). Щонайменше четверо хлопців були затримані російськими збройними силами та піддані жорстокому поводженню та/або катуванням (із 6 задокументованих випадків). Із зафіксованих 1386 випадків, 658 (136 убитих і 518 покалічених) приписуються російським збройним силам і «пов’язаним з ними збройним групам» (яким самим групам, в тексті напряму не уточняється), а також внаслідок авіаударів було вбито і покалічено 473 дитини (261 і 212 відповідно) – без уточнення, збройними силами якої країни. 480 із 751 нападів на школи і лікарні також приписується російським збройним силам і «афілійованим збройним групам». 91 дитина (із задокументованих ООН випадків) була викрадена збройними силами Росії. Також ООН було зафіксовано 10 інцидентів відмови в гуманітарному доступі збройними силам Росії. Підкреслюється, що наведені цифри є приблизними і не остаточними.
Наприкінці доповіді Генсекретар ООН виражає «занепокоєння» кількістю серйозних порушень щодо дітей з боку українських збройних сил, хоча з наведених цифр вбачається, що їхня кількість є значно нижчою від тої, що нарахували щодо Росії. Хоча далі в тексті згадується і про зобов’язання РФ щодо дотримання норм міжнародного гуманітарного права і міжнародного права прав людини під час російсько-української війни, в кінці доповіді РФ і «повʼязані з нею збройні групи» (знову без пояснення, які самі) включені до списку країн, які «вжили протягом звітного періоду заходів щодо покращення захисту дітей». Які самі заходи – теж не уточнюється, натомість тільки під час ракетного удару РФ на цивільний обʼєкт у Краматорську 27 червня 2023 р. загинуло троє дітей. Нагадуємо, що від початку повномасштабного вторгнення Росії, за даними української прокуратури (станом на 12 липня 2023 р.) загинуло 494 дитини і 1052 було поранено (дані приблизні), достеменна кількість депортованих дітей залишається невідомою.
Угода з дияволом, або співробітництво ООН з викрадачкою українських дітей Марією Львовою-Бєловою
В травні 2023 року зʼявились повідомлення про те, що спеціальна представниця Генерального секретаря ООН з питань захисту дітей в збройних конфліктах Вірджинія Гамба відвідала з робочим візитом Москву, де зокрема зустрілася з уповноваженою президента РФ з прав дитини Марією Львовою-Бєловою, на яку Міжнародний Кримінальний Суд (МКС) у березні 2023 року видав ордер на арешт через підозру у сприянні викраденню українських дітей і їхнього вивезення до Росії. Своє обурення через цей візит висловили Державний департамент США і правозахисна організація Human Rights Watch. Офіційна позиція ООН на ці звинувачення наступна: зустрічаючись з розшукуваною МКС за викрадення українських дітей Марією Львовою-Бєловою, яка по суті керує цими процесами, представниця Генсекретаря ООН діяла «в найкращих інтересах дітей і згідно власного мандату».
Генсекретар ООН як безпосередній керівник Вірджінії Гамби, вітає «співпрацю Уряду Російської Федерації з моїм Спеціальним представником щодо припинення та запобігання серйозним порушенням прав дітей» і «практичні заходи, які були вжиті». Як саме візит офіційної представниці ООН і спілкування з розшукуваною МКС особою змогли покращити положення українських дітей, теж залишається загадкою.
Нагадуємо, що тільки за офіційними підрахунками української влади, більше 19 499 дітей було насильно переміщено на територію РФ з 24 лютого 2022 року (за приблизними підрахунками, реальна кількість депортованих може сягати 300 тис).
Повернути вдалось тільки 373 (станом на 19 червня 2023 року), зусиллями українських активістів, державних органів і організацій, без прямого посередництва ООН. Ті діти, яких вдалося повернути до України, повідомляли про знущання з боку російської сторони, погрози бути відданими до усиновлення в російські сімʼї, а також фізичні покарання за відмову співати гімн Росії і інші протиправні методи перевиховання. Чи обговорювались ці питання на зустрічі головної захисниці дітей з головною викрадачкою українських дітей - на жаль, не відомо.
Труднощі перекладу
Дуже цікавим є порівняння російської і англійської версії доповіді (прим: кожен документ ООН публікується шістьма офіційними мовами, серед яких англійська, французька, іспанська, арабська, китайська і російська). Дана доповідь теж опублікована всіма мовами ООН, і версія російською “викликає глибоке занепокоєння”, якщо використовувати мову цього документу. Наприклад, якщо в англійській версії параграф 315 викладений в наступний спосіб:
«Rape (1) and other forms of sexual violence (2) perpetrated against three girls between the ages of 4 and 17 were verified and attributed to the Russian armed forces in Kyiv region (2) and Chernihiv region (1)». / [Зґвалтування (1) та інші форми сексуального насильства (2), вчинені щодо трьох дівчат віком від 4 до 17 років, верифіковані та відносяться до діянь збройних сил РФ у Київській області (2) та Чернігівській області (1) – авт. переклад на українську мову]
В російській версії той самий параграф викладено наступним чином:
«Были подтверждены случаи изнасилования (1) и сексуального насилия в других формах (2) в отношении трех девочек в возрасте от 4 до 17 лет в Киевской области (2) и Черниговской области (1), приписываемые российским вооруженным силам».
В англійській мові ідіома “to attribute to” значить «to believe or say that a situation or event is caused by something» (“вірити або стверджувати, що ситуація чи подія спричинені чимось” - згідно словника видавництва Longman). В російській версії доповіді нібито спеціально зміщені смислові акценти в даному параграфі – слово “verified” («подтверджено») переміщено в іншу частину речення, коли в англійській і французькій версіях ці два слова стоять разом. Замість російського «вменять» [“признавать за кем-либо причастность к чему-либо” / “визнавати за будь-ким причетність до чогось”], використано дієслово «приписывать», яке має більш негативну конотацію в російській мові [в одному зі словників значення цього слова тлумачиться як “добавлять к какому-либо официальному документу ложные, не соответствующие действительности сведения с какой-либо своекорыстной целью” / “додавати до будь-якого офіційного документа неправдиві відомості, що не відповідають дійсності, з якоюсь своєкорисливою метою”]. Так у читача створюється враження, нібито і не було підтверджено, що ці випадки сексуального насильства вчинили саме військовослужбовці збройних сил РФ, хоча в інших версіях читається саме такий меседж.
Комісія ООН щодо росзлідування злочинів в Україні від Генерального Секретаря також детально описувала випадки сексуального насильства, вчинені армією РФ на окупованій Київщині. Тобто, навіть російська версія доповіді фактично використовується як зброя в інформаційній війні РФ, сіючи сумніви щодо злочинів РФ на тимчасово окупованих територіях.
Також проросійські наративи помітні і у використанні граматичних форм – зокрема у параграфах 9, 322, 324 і на сторінці 69 російської версії звіту використовується вираз «на Украине», замість «в Украине», що здебільшого вживають росіяни для підтвердження колоніального становища України щодо Росії.
Також слід відзначити, що хоча назви «афілійованих з Росією збройних груп» так і не були зазначені в доповіді, дефінція українських Збройних Сил є дуже цікавою. Так, за версією ООН, Збройні Сили України «связанных с ними украинских ополченцев и комбатантов» (в англійській версії: «militias», у французькій версії – «des milices»). Хто такі «украинские ополченцы» і яким чином вони потрапили до складу Збройних Сил, до яких згідно відповідного Закону України не відносяться жодні “ополченцы”, теж залишається відомим лише авторові доповіді.
(Не) забуті злочини
Доповідь Генсекретаря ООН не містить повного списку порушень проти дітей, які відбувається в ході російсько-української війни, а ті, що розглядається, дуже елегантно оминають питання залученості російських військ. Так, в контексті вбивства і каліцтва не згадуються використання армією РФ заборонених методів ведення війни (як, наприклад, залишення мін-пасток на окупованих територіях, замаскованих під дитячі іграшки). Про такий «подарунок» зокрема розповіла мешканка Бучі, музикантка Маріанна Глієва на своїй сторінці у Facebook, повідомивши, що російські військові при полишенні міста сховали вибуховий предмет у фортепіано дівчинки. Вбивство і каліцтво від невибіркових обстрілів у доповіді приписується якимось невідомими субʼєктам, і безпосередня участь РФ в них теж не отримує належної уваги.
Щодо депортації українських дітей на територію РФ, не згадано про масовий характер примусового переміщення українських дітей у ту країну. Також відсутній головний меседж – негайно припинити вивезення дітей на територію РФ як таке, а згадуються лише заходи щодо забезпечення найкращих інтересів таких дітей і сприяння їхньому возз’єднанню з родинами. Не згадуються ті діти, які вже були передані на всиновлення до російських сімей і кроки щодо забезпечення їхнього повернення в Україну, зокрема дітей-сиріт, які не мають родичів в Україні і опікуном яких є держава. Теми протиправні практики РФ щодо перевиховання і знищення українського ідентичності таких дітей теж не достали місця в доповіді.
Щодо вербування дітей, в доповіді згадуються задокументовані випадки використання дітей російською армією як інформатора і кухаря, але не розглядається більш комплексно створення підґрунтя для вербовки українських дітей на окупованих Росією територіях, зокрема через через систему освіти. Так експерти ЦГП «Альменда» ще у грудні 2022 року наголошували, що Росія намагається сформувати свій мобілізаційний резерв через створення на окупованих українських територіях осередків воєнно-патріотичного руху «Юнармія», мілітаризацію освіти і воєнно-патріотичні табори. Стан щодо освіти на окупованих українських територіях також було залишено без уваги.
Щодо відмови в гуманітарному доступі, було зафіксовано 10 випадків, теж без жодної специфікації. Однак, відмову в доступі «варто оцінювати з позиції доступу дітей до допомоги, а також здатності гуманітарних установ отримати доступ до вразливих груп населення, зокрема до дітей». Так, наприклад, через навмисні обстріли російською армією критично важливої інфраструктури (зокрема закладів, що забезпечують подання електроенергії, води, тепла) восени-взимку 2022 року, тисячі українських дітей по всій території України залишались без доступу до задоволення базових потреб. Російське керівництво відкрито пояснювало, що обстріли об’єктів критично важливої інфраструктури були запланованою тактикою ведення війни проти України (що суперечить Женевськім конвенціям, які прямо забороняють такі дії). Однак ці факти теж відсутні у доповіді, хоча дії РФ були свідомо націлені на терор цивільного населення, в тому числі і дітей. Як от 6-річної дівчики з Києва, яка була змушена робити інгляцію на автозаправці після блекауту, спричиненого обстрілами РФ.
На жаль, дуже багато аспектів серйозних порушень щод дітей залишилось без уваги Генсекретаря, що значно спрощує картину сприйняття всіх жахів, які проходять українські діти через російську війну. Відсутність такої цілісної картини в настільки важливому документі є небезпечним прецедентом, що не має повторитись у майбутньому.
Висновки
Загалом, доповідь Генсекретаря ООН викликає глибоке розчарування. Не зважаючи на всі зусилля української правозахисної спільноти, дипломатичних установ і міжнародних діячів щодо висвітлення злочинів РФ в Україні, доповідь робить фокус на ілюзорних (і видимих хіба що вищому керівництву ООН) зусиллях РФ щодо полегшення становища дітей під час війни. Багато аспектів щодо порушення прав дітей під час російсько-української війни взагалі не згадані в звіті, а версія російською мовою взагалі зміщує смислові акценти і використовує колоніальну лексику. Такий підхід ООН до фіксації порушень проти дітей не тільки не відбиває реального положення дітей під час російсько-української війни, а ще й підіграє країні-агресору, яка щоденно продовжує вбивати, калічити і викрадати українських дітей. Тому відповідь на питання, чи теперішні зусилля високопосадовців ООН направлені на благо українських дітей, чи на де-факто, вибілювання країни-агресора, є очевидною. А українські діти так і залишаються найвразливішими жертвами нинішньої війни, яка вже скалічила забагато життів.
Автор: Анастасія Воробйова, аналітикиня ЦГП “Альменда”
Текст створено у рамках проєкта Коаліції «Україна. П’ята ранку» у співпраці з Міністерством закордонних справ Нідерландів.