За останні роки в країні зроблено спробу проведення чисельних реформ, ефективність яких є досить низькою. В економічному плані, держава в 2014 році розпочала своєрідну «шокову терапію» суспільства, відмовилася від більшості своїх соціальних зобов'язань. Ключовим наслідком невдалої соціально-економічної політики держави, стала масова еміграція працездатного населення за кордон. Антикорупційна реформа набула масового інституційного вираження та значних бюджетних витрат, і втратила перспекти розвитку, в звязку з рішенням Конституційного Суду України.
Інститут президенства, концентруючи на собі формальну та неформальну владу в країні, слугував всім негативним тенденціям, виступаючи своєрідним механізмом концентрації незаконних прибутків із своїх васалів – призначених на ключові політичні та управлінські посади в державі, від головних природних енергетичних та інфраструктурних монополій.
На сучасному етапі суспільство від Президента очікує швидких та ефективних рішень, що слугуватимуть подоланню накопичених кризових явищ в країні, та створюватиме основи для нових перспектив розвитку суспільно-економічного життя. Дії мають бути системними і одночасними в усіх сферах повноважень та відповідальності Президента.
Експертне середовище розраховує, що найперші кроки мають бути спрямовані на розвиток економічної конкуренції, боротьбу з монопольними утвореннями, боротьбу з корупцією – це має значно покращити інвестиційний клімат в країні.
Суспільсто вимагає від Президента боротьби з корупцією.
Розуміючи, що повноваження Президента досить обмежені, максимальний ефект може бути отриманий від призначення нових посадових осіб за його квотою. На Генерального прокурора України покладаються високі надії на посилення боротьби з корупцією, у тісній співпраці з головою СБУ та іншими антикорупційними органами.
Суспільство з 2014 року очікує притягнення до відповідальності осіб, винних в смерті Героїв небесної сотні. За п’ять років замовчування, питання стало значно менш актуальним. На цьому фоні зростають очікування суспільства у притягненні винних в корупційних злочинах. Невідворотність покарання – єдина обставина, що може стати на заваді подальшого процвітання корупції в Україні. На шляху ефективної боротьби з корупцією серед посадовців став Конституційний Суд України, що скасував законодавче положення про відповідальність посадовців за незаконне збагачення.
Суспільство вимагає від Президента контролю економічної діяльності.
Економічна політика Президента переважно може бути реалізована через Антимонопольний комітет України, який безпосередньо йому підпорядкований. Прикро, що до останнього часу антимонопольний комітет використовувався лише для контролю за діючими монопольними утвореннями, однак зовсім не був орієнтований на розвиток економічної конкуренції в інтересах споживачів послуг (суспільства). Очікуємо, що саме цей орган стане головним, по врегулюванню конфліктів з ціноутворення в сфері теплової енергетики, ціни газу, комунальних тарифів, вартості продуктів харчування.
Президент має широко використовувати своє право вето на урядові рішення, що соціально несправедливими та такими що порушють права і свободи громадян, з одночасним направленням їх на розгляд до Конституційного Суду України.
Суспільство вимагає від Президента забезпечити мир та безпеку в країні.
Пошук шляхів вирішення військового конфлікту на сході України, повернення під контроль територій ДНР-ЛНР, поширення суверинітету України на Крим – це найбільші виклики що стоять перед суспілтвом а Президентом.
Проведення міжнародних консультацій, ініціаціювання нових етапів міжнародних перемовин в Нормандському форматі, проведення консультацій в Будапештському форматі; укладання нових воєнних союзів, входження до НАТО – то інструменти якими має скористатися президент для досягнення миру та безпеки в країні.
Спрямування зусиль на реформування, розвиток і посилення Збройних Сил України та інших безпекових органів – ключові завдання, що ставиться суспільством перед президентом.
Суспільство вимагає від Президента консолідації діяльності всіх гілок влади для забезпечення виживання та розвитку країни.
Від Президента очікують налагодження співпраці з парламентом, урядом та судовою гілкою влади. Президент потребує консолідації парламентських сил навколо підтримки його законодавчих ініціатив та кадрових призначень. В той же час суспільство очікує від Президента, як гаранта дотримання Конституції України та законності, впорядкування парламентської діяльності у відповідності до вимог Конституції та Законів. Суспільство потребує відповіді на питання, чи існує реально парламентська коаліція, як системотворча основа для функціонування нинішнього уряду.
Навіть в таких складних політичних умовах, Президент має виступати гарантом належного виконання всіма органами влади їх конституційних повноважень у відповідності до діючого законодавства.
На всі ці глобальні виклики, Президент разом із призначеними за його «квотою» посадовцями, мають знаходити нові рішення та реалізовувати їх в політичному житті держави та на міжнародній арені.