Загалом роль комітетів не є аж такою визначальною. Ні, комітет має достатньо функцій у законотворчій діяльності і не тільки в ній. Однак, рішення комітету не є ультимативні. Візьмемо хоча розгляд проектів законів перед їхнім включенням до порядку денного або між читаннями. Комітет фактично рекомендує Верховній Раді, а депутати вже голосуванням вирішують прислухатись до цих рекомендацій чи ні. Спитаєте, який нормальний парламент буде голосувати за проект, що отримав несхвальний відгук профільного комітету – напевно не кожен, але український може, бо робив вже так не раз. Але це не означає, що роль комітетів взагалі нівелюється. Контроль над комітетом як мінімум забезпечує безпроблемне проходження експертизи законопроектів та їх потрапляння на розгляд. Іншими словами, на цьому рівні гра лобістів вже йде повним ходом.
Тож перейдемо до складу. Головою комітету було обрано депутатку від Об’єднаної опозиції Лілію Гриневич. Призначення досить передбачуване, а головне – дійсно вдале. Пані Гриневич є фахівцем, займається освітою вже давно. Я хотів би тут уточнити, адже вона не просто має вчительський чи викладацький досвід. Займатися освітою тут означає бути освітнім менеджером. Пані Гриневич має кандидатський ступінь саме за дослідження освітніх реформ у Польщі, і, як на мене, це величезний плюс. Адже важко знайти країну, яка водночас мала в освіті дуже подібні до українських реалії і вже кільканадцять років проводить успішні реформі в цій галузі. Саме вона стояла у витоків ЗНО та Українського центру оцінювання якості освіти. Чи є у теперішнього голови комітету сценарій змін? Думаю так, принаймні на це вказують три проекти законів автором яких, серед інших, є і пані Гриневич: «Про основи законодавства у сфері освіти», «Про вищу освіту» та «Про засади наукової і науково-технічної політики».
Заступником голови комітету став свободівець Олександр Сич, донедавна голова Івано-франківської облради. Сам він зазначає, що у 1990-х був заступником начальника обласного управління освіти. Окрім своєї політичної діяльності пан Сич викладає предмет «Політологічні аспекти державного управління» на посаді доцента у Франківському університеті нафти і газу та досліджує історію українського націоналістичного руху.
Іншим свободівцем у комітеті є Ірина Фаріон, яка має чималий науковий доробок як мовознавець та працює на посаді доцента Львівської Політехніки, але більше відома своєю активною політичною боротьбою за українську мову. Вочевидь, обидва свободівські доценти знайомі з проблемами українських викладачів. Проте, чи мають вони певну візію розвитку галузі? У недавньому інтерв’ю пані Фаріон заявила, що її цікавить закон про вищу освіту, захист інформаційного простору, підтримка української книги та мовна концепція. Щодо мовної сфери питань немає, вони, на жаль, виникають щодо вищої освіти. Наприклад, пані-доцент побоюється, що Болонський процес загрожує предметам «Історія України» та «Ділова українська мова», мовляв, за ним вони мають найменше годин в навчальному плані. По-перше, ви не знайдете жодного документу про впровадження Болонського процесу, який би мав визначати, скільки відводити на ті чи інші предмети. По-друге, не секрет, що обов’язковий для студентів всіх спеціальностей предмет «Історія України» дістався нам у спадок з радянського минулого, тільки тоді всі обов’язково вивчали «Історію КПРС», з того ж минулого ми отримали сотні кафедр научного комунізму, працівники яких швиденько перекваліфікувались у істориків нинішньої правильної історії. Тому і проблеми Болонського процесу зовсім не там лежать, і питання обов’язковості деяких предметів дійсно дуже дискусійне. Зрештою пані Фаріон і сама заявляла, що керувати освітою «ніколи в житті» не погодиться.
Іншим заступником голови комітету став регіонал, ректор Національного університету водного господарства та природокористування (Рівне) Микола Сорока. Проте заслужений працівник сільського господарства значно більше відомий своєю діяльністю в аграрній сфері та державній службі, ніж в освіті – багатолітній голова ОДА на Рівненщині, заступник міністра будівництва та регіонального розвитку. Ба більше, рух «Чесно», говорить про його можливу причетність до розкрадання державного майна.
Секретарем комітету став молодий запорізький комуніст Олександр Зубчевський, який його стосунок до освіти чи науки – питання відкрите. Однак, як не парадоксально, його роль у комітеті цілком зрозуміла. Пан Зубчевський прославився на всю Україну таким собі сталінофілом: пам’ятник Сталіну у Запоріжжі, пропозиція поставити такий самий у Луцьку, де він, за його словами, «виглядатиме абсолютно доцільно з історичної точки зору, оскільки саме Сталін приєднав західноукраїнські землі до УРСР». Принаймні депутати-свободи точно не байдикуватимуть в комітеті. Його однопартієць з Одеси Антон Дорохов займався освітою молоддю та спортом в облраді. Однак люди, за його словами, здебільшого жалілись йому на владу, низьку зарплату та високі ціни. Думаю, тут навіть питання про розвиток освіти чи науки, про стратегію ставити зайве.
Окрім голови Об’єднана опозиція відрядила до комітету ще двох депутатів: Андрія Парубія та Леоніда Ємця. Пана Парубія заслали до комітету, певно, за його публічну роль активного критика міністра Табачника, бо більшого його стосунку до освіти знайти важко. Та й у минулому парламенті він займався закордонною політикою. До речі, саме до цього комітету пішла Леся Оробець, яка минулого скликання була досить активним депутатом в освітньому комітеті. Нагадує таку собі партійну рокіровку. Щодо пана Ємця, то він напевно і не приховує, що освіта – це не його сфера. Принаймні у своєму інтерв’ю він заявляв про ініціативи пов’язані з місцевим самоврядуванням, що й не дивно, адже це та сфера, якою молодий політик давно займається.
Здається так само помилився дверима і депутат від УДАРу Ростислав Павленко – відомий політичний аналітик, колишній політтехнолог «Фронту змін» та зрештою викладач Києво-Моиглянської академії. Адже ще тиждень тому пан Павленко серед своїх сфер зацікавлення у парламенті перелічив те ж саме місцеве самоврядування, захист прав людини та навіть енергетику, але аж ніяк не освіту.
Останнім членом комітету, про якого ми ще не згадали, є регіоналка з Криму Віталіна Дзоз, яка з 2010 року займала посаду міністра освіти автономії. Під час своєї виборчої кампанії, попри свою посаду, пані Дзоз не акцентувала на освітніх питаннях, зрештою це цілком природньо, адже вона була мажоритарником і будувала риторику «турботи про всіх і все» в певному окрузі. Однак насторожує інше, пані Дзоз у часи свого керівництва в селищній раді Масандри, мальовничого узбережжя поблизу Ялти, як зазначає рух «Чесно», могла бути причетна до земельних махінацій, зокрема сумнозвісного розпродажу та забудови Нікітинського ботсаду.
Складається сумна картина. І насправді не знати, що більше засмучує, чи те, що такому фаховому голові комітету дістались далекі від освіти члени комітету, чи те, що комітет ризикує перетворитись на поле для жорстких ідеологічних баталій, чи те, що в комітеті освіти, яка потерпає від корупції, частина членів сама до неї причетна? Чи зможе за таких умов Лілія Гриневич домовлятись заради реформ, як вона сама обіцяє? Думаю, єдиним виходом для забезпечення нормальної роботи комітету є активна співпраця його голови з громадським середовищем, інакше комітет буде паралізовано.