Країни ЄС, Великобританія, Канада, США і навіть Австралія зробили все, щоб наші люди відчували себе в них, як вдома. Відчували щиру турботу, підтримку та віру в нашу спільну та швидку перемогу. Усі країни в цей момент стали трішечки Україною – синьо-жовті прапори майоріли на головних вулицях, мітинги на нашу підтримку збирали тисячі і тисячі людей, а майже кожен європеєць вважав за свій обов'язок допомогти українцеві – надати житло, нагодувати, принести одяг або просто обійняти. Щоб подолати проблеми та труднощі, які, можливо, виникли у наших людей закордоном, депутати від «Слуги народу» за свій кошт їздять країнами, які надали прихисток українцям і вивчають, в яких умовах живуть люди, що їм необхідно для комфорту, з якими складнощами вони зустрічаються.
Так, країни-партнери розробили швидкі та ефективні механізми допомоги українцям, максимально спростили державні процедури, за що ми щиро їм вдячні. Але все ж існують окремі питання, які маємо вирішити на державному рівні. Наприклад, група дружби з Італією виявила невідповідність законодавства щодо опікунства над сиротами. Таким дітям за законом має бути призначений італійський, а не український опікун. Вирішуємо цю проблему на рівні міністрів та Уповноваженої з прав дитини.
Європейські країни інтегрують українських гостей у своє суспільство. Але навіть за кордоном наші співвітчизники мають залишатися українцями! І в цьому їм вже має допомогти Україна. Зокрема, розглядаємо питання відкриття «Українських домів» – культурних центрів, де українці зможуть вирішити певні організаційні питання, поспілкуватися між собою, взяти участь у культурних заходах тощо.
Окремий блок – навчання. Європа приймає українських дітей до своїх шкіл, організує мовні курси. Щоб вони не втрачали зв’язок з українською системою освіти, культурою, мовою, ми хочемо організувати їм українські класи або навіть школи – хоча б у країнах, де українців найбільше. Друга ідея – дистанційна школа з українською програмою і мовою навчання. Подібний проєкт існував ще до війни. Діти українців, які працювали за кордоном (наприклад, дипломатів) навчалися в такій школі екстерном. Зараз маємо масштабувати проєкт з урахуванням великої кількості українських дітей за кордоном.
Але найголовніше і найболючіше питання – повернути цих людей додому. Поки що ми не можемо це рекомендувати сім’ям з дітьми. А багатьом з них взагалі нема куди повертатися. Втім, готувати умови для повернення можна й треба вже зараз.
Наразі, за даними польських рекрутерів, близько 80 тисяч українців вже знайшли роботу. В Чехії – 24 тисячі. Як у Польщі, Чехії, так і в інших країнах, діти пішли до місцевих шкіл та садків. Додому в Україну повернулися, за даними ООН, 1,5 мільйонів людей. А 4,3 мільйона, тобто трохи менше 10% населення нашої країни, поки що там, у гостях.
Коли росія продовжує обстрілювати Україну ракетами, коли щодня гинуть мирні люди, рішення залишитися за кордоном у безпеці – правильне. Тим більше, що 90% тих, хто виїхав, — це жінки та діти. І багатьох із них окупанти позбавили житла, роботи та спокою. Але війна закінчиться, ми переможемо, і дуже важливо, щоб мільйони наших людей захотіли повернутися до своєї країни. Саме захотіли.
На кордоні 79% говорили соціологам Центру Разумкова, що їдуть не назавжди. В Україні – їхня сім'я, їхнє минуле та майбутнє. Але й для майбутнього країни ці мільйони людей необхідні, як повітря. Якщо раніше виїзд українців на трудові заробітки спричиняв кадровий голод у робітничих спеціальностях, то зараз держава, повернувшись з війни, може зіткнутися з дефіцитом лікарів, учителів, бухгалтерів. В цих професіях у нас до 80% – жінки. Половина підприємців та креативників – теж вони. Без них на нас чекає колосальна втрата трудового ресурсу, економічна криза та криза ідей. Не кажучи вже про кризу демографічну – кому народжувати та виховувати нове покоління українців, на міць якої держави буде працювати це нове покоління?
Переконана, що патріотизм та віра в Україну, яка своєю незламністю та мужністю підкорила весь світ, змусить більшість наших людей повернутися. Зараз, під час війни, багато хто зробив переоцінку своїх цінностей. Ми всі переконалися, що немає нічого важливішого за людське життя, здоров'я та безпеку. Ми зрозуміли, як важлива впевненість у завтрашньому дні, відчуття товариського плеча, чесність і єдність. Ми усвідомили, як усі ми любимо свій дім, свою землю та свій народ. І коли ми переможемо, ми будуватимемо нову країну, де ці цінності будуть базовими.
Держава має чітку стратегію швидкої відбудови європейської України. Це і нові стандарти будівництва, і комфортні міські простори, і сучасна інфраструктура, а також незалежність в енергетиці, відновлення промисловості, інвестиції у високі технології, кліматична модернізація. Але найголовніше – це люди: їхнє здоров'я, безпека, добробут та комфорт.
Всі ми маємо величезний фронт робіт з відновлення країни, хоча, скоріше, побудови нової країни – країни нашої спільної мрії. Для цього потрібні сили, руки, ідеї та сміливість, якою ми вже вразили весь світ. У той момент, коли жовто-блакитний колір у світі наймодніший, а фраза «Я – українець», нарешті, звучить гордо, у нас з'явився реальний шанс побудувати найпотужнішу і найсучаснішу у світі країну. Країну можливостей та перспектив. В якій хочеться жити і в яку дуже хочеться повернутися якомога скоріше.