Два місяці на розгляд 4000 правок до одного законопроєкту. І сотня законопроєктів за пів року, ухвалених конституційною більшістю.
Ці два факти якнайкраще ілюструють різницю між довоєнною Верховною Радою і нинішнім парламентом. Хоча в обох випадках мова йде про одну парламентську каденцію, тобто про тих самих людей з тих самих фракцій.
Чому так сталося? Адже раніше політичні спекуляції, поправочний спам та палкі виступи «на камеру» виникали й з приводу менш резонансних законопроєктів.
Чому ніхто не сказав, що різке збільшення видатків на армію – це несправедливо стосовно інших галузей? Що примусове вилучення активів «дочок» російських банків в Україні призведе до погіршення бізнес-клімату. Що заборона проросійських партій загрожує демократії. Що визнання добровольців ТРО ветеранами війни стимулює небезпечні збройні формування. А дії росії в Україні – це не геноцид, бо «все не так однозначно».
Відповідь проста. Війна перетворила політиків на людей. А люди, як відомо, смертні. Російській ракеті начхати на партійну приналежність. А контрактник з Бурятії не буде передивлятися архівні телеефіри в Youtube, щоб переконатися в проросійських поглядах шановного пана в дорогому костюмі.
Народні депутати від «Слуги Народу» робили неймовірні речі. Один з них власним коштом відремонтував і передав теробороні БРДМ, другий – налагодив виробництво бронежилетів, третій – онлайн-школу для дітей. Група депутатів організувала гуманітарний хаб у Чернівцях, інша група створила такий хаб у Закарпатті. Є навіть історія про передачу ЗСУ гелікоптера.
Ще більше вражають трансформації в регіонах. Більшість українців навіть не уявляють, як до війни виглядали політичні баталії на рівні обласних чи районних центрів. Події в Білгороді-Дністровському, Камені-Каширському чи Новгороді-Сіверському рідко виходять на всеукраїнський порядок денний. Але повірте: за рівнем політичного драматизму місцеві ради могли дати фору Верховній Раді.
А що бачимо зараз? Серед місцевих депутатів від «Слуги Народу» 338 людей боронять Україну в лавах армії та тероборони. 62 – лікують поранених бійців, приймають пологи у бомбосховищах та надають медичну допомогу тим, хто її потребує.
Історії наших місцевих партійців вражають. «Слуги Народу» розвозили воду мешканцям Миколаєва. Облаштували дитячий кінозал у бомбосховищі Кривого Рогу і в цьому ж місті створили футбольну секцію для діток-переселенців з Херсонщини. Пекли на Полтавщині пиріжки, які з ризиком для життя передавали мешканцям сусідньої окупованої Сумщини. Відкрили нічну кав’ярню для бійців тероборони Харкова.
Головний лікар з Луганщини під час активних бойових залишався на робочому місці та організовував роботу лікарні. Отримав поранення, але все одно не покинув хворих – і лише в останню мить перед окупацією евакуювався з колективом до міста Дніпро. Там він відновив роботу лікарні й наразі надає допомогу переселенцям та дніпрянам.
А наш місцевий депутат з Донеччини служить військовим капеланом. Молитвою він підтримує наших військовослужбовців у найгарячіших точках Сходу України. Каже, що у тих військових частинах, де є капелани, бойовий дух захисників значно вищий.
Таких людей ми називаємо «героями серед нас». Ми обов’язково розповімо вам їх історії, адже кожна з них – неповторна й вражаюча.
Бути передусім людьми, а вже потім – політиками. Саме для цього ми й шли до влади.
Нагадаю історію нашого першого резонансного законопроєкту – зняття депутатської недоторканності. Тоді, у вересні 2019-го, ми взяли за основу документ, розроблений іншою політсилою ще під час попереднього скликання Верховної Ради. Нам був важливий швидкий результат, а не «зірочка на фюзеляжі».
Я прекрасно розумію, що після нашої перемоги у війні політика повернеться до українського життя. Ми знову матимемо політичні дебати, емоційні ток-шоу, передвиборчу агітацію. Але я сподіваюся, що кожен політик пам’ятатиме війну. І діятиме перш за все в інтересах України, а не власних амбіцій. Незалежно від того, належить він до «Слуги Народу», ЄС, Батьківщини, Голосу чи ОПЗЖ.
Хоча ні – останню політсилу викреслюємо. Проросійських партій в Україні ми вже не побачимо. Впевнена, що ми назавжди перегорнули цю ганебну сторінку нашої історії. До речі, теж конституційною більшістю.