Тріск рацій, професійний військовий в бліндажі. В нього одна проблема, як розподілити БК. Він розуміє, що від нього залежить, чи повернуться хлопці, які відбивають наступ додому, або не повернуться.
У ванній на матраці з подушкою та улюбленою іграшкою спить хлопчик. Мати сидить в телеграм-каналі, читаючи, що відбувається, та рахує кількість гучних обстрілів. І тільки одна думка: «хоч би дитина не прокинулась». В дитячій мати заспокоює дітей, що це наші стріляють, витирає сльози дітей, і з великими труднощами стримує сльози. Діти травмовані війною. Як зберегти залишки їх нервової системи, бо їм ще жити.
Робочий день, обстріл. Ти спускаєшся в бомбосховище, телефонуєш в дитячий садочок і дізнаєшся, чи спустились молодші діти в бомбосховище. А старшій дитині дзвониш і говориш йди до сусідів, бо в них підвал. Ти на постійному зідзвоні з дітьми. Але звʼязок нестабільний та пропадає. В тебе розривається серце в переживанні, що з дітьми.
Мати, що не спить вже яку ніч, бо її дитина вже багато місяців знаходиться в полоні. Вона читає затертий папірець. Це остання звістка від її дитини.
Кладовища. Безкінечна кількість прапорів, які майорять. Синьо-жовте кладовище. Він лягає біля могили і намагається заснути. Побратим. Це більше, ніж рідні, це більше, ніж друзі, інколи, це більше, ніж родина.
Ніч, біля дітей фотокартка з чорною стрічкою. Вона беззвучно плаче, сльози котяться по обличчю, по шиї, аби не розбудити дітей. Як їх ростити, що їм казати, чому в них більше немає батька, як самій не зʼїхати з розуму.
Нерви.
Оголені канати нервової системи. Таке враження, що з проводів, по яким йде електрика, зняли ізоляцію. І були, яке слово - це удар током.
Сльози, відчай, горе.
Де брати сили жити.
Де брати сили існувати.
Де брати сили ростити дітей.
І одне питання.
Якщо ти таке переживав, скажи як ти вижив.
Біль, сльози, горе, відчай, вигорання.
Як ти?
Складно?
Два роки життя в такому емоційному стані.
Інколи болить шкіра від напруги.
Коли це закінчиться?
Ніхто не знає.
Але тримайся.
Так буде не завжди.
Все закінчиться, але як, коли і скільки прапорів зʼявиться ще на кладовищах.
Ти мене спитаєш, як жити? Я не знаю. Але я хочу спитати. Як ти?