Андрій. Вчитись не любить. Але на памʼять знає всі країни, населення, площу, промисловість, ВВП. Математика на рівні не знаю якого класу. Не тягне абсолютно. Дуже ліниться. Але. Дуже емпатичний. Переймається всім, що відбувається. Скільки часу він провів на волонтерських складах, тягаючи коробки. Скільки часу він витратив на моє волонтерство. Як він переживає, коли я їду на чиєсь поховання.
Я памʼятаю, після смерті Гліба Бабича, я два дні лежала в ліжку. Він зайшов і сказав мені таку тираду, що він з Богом, і за нього помстяться інші, а потім розридався. Він прокидається у будь-який час, коли я приходжу додому, і йде готувати чай. І тільки він вміє приготувати його такої температури, як я люблю, і з тією кількістю цукру, як я люблю.
Остап. Це торнадо. Скільки енергії в цій дитині. Яке в нього бажання вчитись всьому. Коли я прошу мені щось принести, Остап біжить перший. Хто на цементний завод? Я. Хто на лікеро-горілчаний? Я.
Він хоче все знати, він хоче бути першим у всьому, він береться за все, що йому пропонують, або придумує собі сам, чим зайнятись. Абсолютно автономна дитина, яка знає, чого вона хоче. Недавно він мені розказав, що у них був ярмарок в школі, вони зібрали 5000 гривень і передали військовим.
Давид. Мені часто здається, що він над нами знущається. Памʼятаєте анекдот про хлопчика, який до 6 років мовчав, а потім сказав: «чому суп не солоний?» Його запитали, а чому ти не говорив раніше? Він відповів: «а раніше все було добре». Я не бачила більш хитрючої дитини, яка може так маніпулювати оточуючими. З лікарем, яка його веде, у нас спір до сих пір. Я все ще шукаю «мерцаючий» аутизм, який то є, то нема. Або високофункціональний, бо мозок у нього працює прекрасно. Лікар мені доводить, що він великий хитрун, і просто знущається інколи над нами. Я думаю, в ОПГ, який створить Остап, Давид буде відігравати роль великого комбінатора, а Остап буде реалізовувати. Чим буде займатись Андрій, я не розумію досі.
Троє дітей, яких я народила, це найпрекрасніше, що я зробила в своєму житті. Мої сини. Мої соколи. У кожного свій шлях. І навіть, якщо я стану мамою очільника української Коза Ностри, я не перестану їх всіх безмежно любити. Бо вони сенс мого життя. Бо саме вони, моя мотивація робити те, що я роблю. Бо саме вони, мають піти в армію, але не мають піти на війну. Бо саме заради них, я спалюю своє життя.
А я завжди буду чекати вас, у будь-якій ситуації, у будь-якому щасті чи горі. Бо найбільше діти потребують безумовної любові, тоді, коли ми думаємо, що вони найменше на це заслуговують.