Мені вдалося відвідати багато зустрічей з донорами, які підтримують освіту в умовах надзвичайних ситуацій та надають гуманітарну допомогу, в тому числі, Україні. На жаль, на відміну від минулорічного тижня ООН, коли наша країна була в центрі багатьох дискусій, цього разу нас майже не згадували. Окремі кризові зони, як-от Газа чи Судан, привертали більше уваги. Це стало очевидним на різних зустрічах, де теми, що стосувалися України, з’являлися лише побіжно, тоді як нові й гострі кризи займали більшу частину обговорень. Чому світова спільнота втрачає до нас інтерес і як його тримати?
Тиждень ООН: що це таке?
Для тих, хто не знайомий із форматом, тиждень ООН – це щорічна зустріч Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (UNGA), яка відбувається у Нью-Йорку. Це період, коли представники всіх 193 країн-членів ООН збираються, щоб обговорити найважливіші міжнародні питання: мир і безпека, права людини, зміни клімату, освіту та стале майбутнє. Серед основних подій тижня ООН – це Генеральні дебати, коли світові лідери виступають із промовами. Президент України Володимир Зеленський виступив зі своєю промовою у Нью-Йорку 25 вересня.
Не менш важливою частиною цього тижня є численні неофіційні заходи (side events), які відбуваються паралельно з офіційними сесіями, як наприклад, Сlinton Global Initiative і Concordia Summit. Ці заходи організовуються країнами-членами ООН, міжнародними організаціями, неурядовими організаціями та іншими зацікавленими сторонами. Вони дозволяють зосередити увагу на конкретних проблемах, таких як освіта в умовах надзвичайних ситуацій, гендерна рівність, гуманітарні відповіді на кризи та багато інших тем, що вимагають більш глибоких дискусій. Ці заходи - це важлива платформа для встановлення нових контактів, укладання угод і просування певних ініціатив.
Під час цих зустрічей відчувалося, що увага світової спільноти помітно змістилася на інші гуманітарні кризи, зокрема, в Судані та Секторі Газа. Не можна не визнати, що проблеми в Судані чи Газі є надзвичайно серйозними, але ситуація в Україні залишається критичною, і ми не можемо дозволити, щоб світ забув про наші виклики.
Гуманітарні кризи в інших регіонах: що відбувається
Під час зустрічей, присвячених освіті в надзвичайних ситуаціях, було багато розмов про складні умови для навчання в таких країнах, як Судан і Палестина. За останніми оцінками, приблизно 80% шкіл в Судані закриті через конфлікт, що триває. Таке масове закриття шкіл є прямим наслідком насильства, переміщення та руйнування інфраструктури, в результаті чого близько 7 мільйонів дітей не мають доступу до освіти. Ситуація в Газі також трагічна. Через блокаду і постійні військові дії 87,7% всіх шкільних будівель тут були пошкоджені або зруйновані, а щонайменше 625 000 дітей не відвідують школу.
Це нагадує нам про те, що кризи в різних регіонах світу мають багато спільного з ситуацією в Україні. У нас, як і в цих країнах, освітня інфраструктура сильно постраждала. Більше ніж 3 000 шкіл в Україні пошкоджені або зруйновані через російську агресію, а cотні тисяч дітей залишилися без можливості отримувати якісну освіту. Однак, попри всі труднощі, ми продовжуємо боротьбу за те, щоб діти України не втратили можливість навчатися і розвиватися, бо саме від цього залежить наше майбутнє.
Втома від війни: чому Україна втрачає увагу світової спільноти
Під час тижня ООН я відчула одну дуже тривожну тенденцію — так звану "втому від війни". Коли криза тягнеться роками, незалежно від того, наскільки серйозною чи критичною вона є, існує природна людська тенденція зміщувати фокус. Війна Росії проти України триває вже не перший рік, і, на жаль, деякі країни та міжнародні організації починають відволікатися на інші проблеми.
Ця втома зрозуміла з логістичної точки зору. Існує так багато глобальних викликів, які змагаються за увагу - триваючі війни, стихійні лиха, політичні заворушення - що ресурси розпорошуються. Донори та міжнародні організації відчувають, що змушені зосереджувати свою увагу на регіонах, де кризи спалахнули нещодавно або де негайне втручання є критично важливим для запобігання масштабним гуманітарним катастрофам. Прикладами, знову ж таки, є Судан і Газа. Хоча російська агресія проти України триває і продовжує чинити руйнівний вплив на цивільне населення, інфраструктуру і, особливо, систему освіти, вона вже не є «новою» кризою. Це призводить до зменшення відчуття нагальності серед тих, хто минулі два роки був на передовій захисту України.
Збереження України в глобальній гуманітарній дискусії
Ми не можемо дозволити, щоб Україна відійшла на другий план. Наше завдання — постійно нагадувати світові про те, що війна триває, і ми потребуємо підтримки. Одним із способів цього є проведення паралелей з гуманітарними кризами у інших регіонах світу.
Зруйновані ракетами школи, вчителі, які працюють в небезпечних умовах, або діти, які пропускають критичні роки навчання - це проблеми, які не мають кордонів. Коли ми показуємо, що Україна стикається з тими ж критичними проблемами, що й інші регіони, це підкреслює, що світ не може дозволити собі відвертатися від жодної з цих криз, включаючи нашу. Це дозволяє розглядати Україну не як ізольований випадок, а як елемент глобального виклику. Новій аудиторії стає зрозуміло, що боротьба України охоплює не лише територіальну оборону, а й захист права на освіту та майбутнє покоління. Такий гуманітарний заклик може залучити людей і підвищити їхню готовність підтримувати Україну. Це, у свою чергу, призведе до збільшення ресурсів і більш стійкого міжнародного інтересу до допомоги Україні, особливо в таких сферах, як відновлення шкіл, надання психологічної підтримки дітям і забезпечення доступу до освіти.
Висвітлення історій успіху та інновацій
В умовах війни Україна продемонструвала неабияку стійкість та інновації в адаптації до викликів, що постали перед нею, особливо в освіті. Висвітлення цих історій успіху має вирішальне значення для зміни наративу з наративу жертви на наратив сили, надії та прогресу. Це не лише привертає увагу світової спільноти, а й надихає міжнародних партнерів та донорів продовжувати свою підтримку, вбачаючи в Україні лідера в інноваційному реагуванні на кризи.
Наприклад, під час одного із заходів я поділилася результатами програми з подолання освітніх втрат, яку наша громадська організація “Навчай для України” успішно запустила у співпраці зі Світовим Банком. Ця програма під назвою “Освітній Суп” (скорочено від “Освітній супровід”) допомогла близько 15 000 українським учням продовжити навчання завдяки поєднанню рішень для дистанційного навчання та цільової підтримки вчителів. Успіх цієї програми не лише допоміг українським учням, але й продемонстрував, як технології можуть бути використані для забезпечення доступності освіти в умовах війни. Інноваційний характер програми привернув увагу кількох міжнародних партнерів, які побачили в ній потенціал для адаптації в інших регіонах, де освітні системи перебувають у кризовому стані.
Ділячись цими історіями, ми тримаємо Україну в центрі уваги світової спільноти та показуємо, як наші інновації можуть принести користь дітям у всьому світі, надихаючи на співпрацю та дії під час кризових ситуацій.