Набираємо чи повертаємо?
Намагаюся не оминати жодної аналітики щодо строків служби та порятунку ресурсу який вже воює. Фіксую, що практично поза увагою є тема як повернути до війська тих, хто вже служив раніше, під час активної фази російсько-української війни і зумів вийти на ДМБ. Причому і тих, хто зробив це після істотного корегування переліку підстав звільнення із служби після змін до статті 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”. Тобто звільнився після 18.05.2024 року.
Саме категорія ветеранів, колишніх військовослужбовців, котрі добре знають, що таке війна, та з різних причин прийняли рішення скористатися законними підставами для демобілізації може і має стати головною ціллю для роботи рекрутингових центрів усіх мастей.
Якщо взяти, до приміру, будь-яку механізовану бригаду сухопутних військ ЗСУ, то цифри тих, хто “вирішив вийти у ДМБ” тотожні бойовим втратам. Автор статтті робить такі висновки на власному досвіді та досвіді колег з інших бригад з якими поспілкувався на цю тему перед написанням цієї статті. Звісно, детальною статистикою володіють лише Генеральний штаб і командування родів військ.
На додачу, модель добровільної “повторної мобілізації” ветеранів російсько-української війни описана нижче може успішно запрацювати і без проходження ними базової загальної військової підготовки. Ветерани які пройшли горнило війни, у більшості, значно більш потрібні на війні аніж необстріляні новобранці. Але потрібні дві умови.
Базовий набір «пряників»
Який перелік «солодкого» має створити держава, щоби рекрутингові центри, змогли ефективно залучати до війська ветеранський ресурс? А він невеликий, ось вони (список звісно не вичерпний):
- контракти терміном від одного року, для усіх бажаючих, а не лише для громадян віком від 18 до 25 років, та тих, хто здобув медичну чи психологічну освіту. За якими можна звільнитися за рік, і тебе за “неписаним” (зараз, а краще - за написаним) правилом не мобілізуватимуть півроку. З працюючим соціальним пакетом, в першу чергу «Єоселею». З обовʼязковою можливістю контрактнику самостійно обрати військову частину і без усіляких там «пріоритетних» комплектувань. З можливістю укласти контракт без «трьох кіл» з найвищим військовим командуванням.
- одноразова грошова винагорода для тих що вже служили у війську в активній фазі російсько-української війни, чи, простими словами, «підйомні на руки» ветеранам на старті підписаного контракту. Тут усе просто, живими грошима від 300 до 600 тис.грн (рід військ і звання має звісно диференціювати виплату). Без усіляких розстрочок, ваучерів і сертифікатів. Така от проста дія, працює в арміях світу сотні років, тільки досі не запрацювала у нас (це про «типу сертифікати» на купівлю машини на 150 тис.грн. які попри рекламу досі не запрацювали). Планка яка запропонована зараз одноразової допомоги (до того ж при підписанні виключно першого контракту) у 24,2 тис.грн. і 30,2 тис.грн. не відповідає умовам воєнного часу.
- «дефолтна» додаткова винагорода у 30 тис.грн. на місяць для усіх контрактників. Як відомо, гроші, що військовослужбовці отримують “на руки” складаються з грошового забезпечення (“гезешки”) і додаткової винагороди (“девешки”). Списів навколо нерелевантного розподілу додаткової винагороди зламано багато. Зауважу лише, що обовʼязково має відбутися її додаткова диференціація. До 170 тис.грн. на місяць включно, для усіх хто «на передку», а не не тільки для учасників «закордонного відрядження». Бо навіть зараз важко зрозуміти, чому під Покровськом військовослужбовці отримують менше аніж на Курщині. Як тільки «девешка» зʼявиться для контрактників - буде і для всіх мобілізованих звісно теж, тож боротися за це потрібно.
Замість висновків
То потрібні великі гроші, скажете ви. Та все ж колективний захід куди охочіше дає фінанси аніж боєприпаси, тож немає неможливого. Але на все вище описане потрібна політична воля, до того ж «на вчора». Бо інакше ніколи не запрацюють ідеї з ротаціями («3 місяці на війні — 1.5 місяця у цивільному житті») і терміном служби (36 місяців). То ж зміни до Держбюджету і кількох постанов КМУ та наказів МОУ (і за аналогією усіх відомств, що входять до Сил оборони України) вже зараз мали б напрацьовуватися.
Одразу варто зауважити - звісно усе це, «не поїде» без зміни ветеранської політики, точніше її належного формування. Але про це - у наступній статті.