Насправді тут не все так однозначно. Країни повсюдно звертають увагу на наслідки монетарної політики для економічного зростання і зайнятості. Але у нас про це навіть чомусь стараються багато не говорити. Той факт, що інфляція швидко зросла і так же швидко зникла - в багатьох країнах вже призводить до переосмислення ролі монетарної політики у подоланні цінових шоків пропозиції.
Наприклад, Уряд Угорщини вважає, що зниження інфляції в країні - це саме його заслуга, а не центрального банку. І аргументовано це доводить. Ситуація дуже релевантна до нашої країни - у них теж інфляція впала з 25% до 5%. Ось такий текст розміщено на сайті Мінекономіки Угорщини: «Уряд придушив інфляцію так само швидко, як вона виникла. Все це підтверджує, що на інфляцію насамперед вирішальний вплив зробили чинники пропозиції та фактори витрат. У такій ситуації і в таких обставинах уряд мав більший набір інструментів для боротьби з інфляцією, ніж центральний банк. Саме тому кабінет міністрів запровадив ефективні та дієві інструменти, такі як обмеження цін, обов'язкові кампанії та систему онлайн-моніторингу цін, які значною мірою сприяли швидкому придушенню інфляції.»
В Угорщині і Польщі, під час ковіду був «друк грошей», у Чехії не було. Однак успіхи у «подоланні» інфляції в Угорщині і Польщі виявилися кращими ніж в Чехії. При цьому жодна з цих країн не підвищувала ключову ставку вище рівня інфляції.
Часто апелюють до прикладу Туреччини. Однак там була не криза, а перегрів економіки. За 4 роки реальний ВВП там зріс на 25%, а рівень безробіття впав до історичних мінімумів. Яка ж це криза? Так, звичайно, в умовах економічного буму, коли рівень кредитування сягає 80% ВВП - дійсно не варто було Туреччині знижувати ставку до 8,5%. Але в Україні (на відміну від Туреччини) саме і є економічна криза — реальний ВВП в нас скоротився на 25%, а рівень кредитування впав з 20% до 15% ВВП. Тому і рецепти тут повинні бути іншими. Для початку, нашу облікову ставку не слід було так різко підвищувати.
Інфляцію не варто абсолютизувати за будь яких умов, і в розвинених країнах так і роблять. І питання не стільки в інфляції, скільки в методах боротьби з нею. Жоден центральний банк світу не застосовував зараз таких параметрів як у нас. Так всі говорили про інфляцію, але інші центральні банки більш виважено підходили до вибору способу монетарної реакції, враховуючи стан монетарної трансмісії та стан економіки. Реальні ставки +10 — це значить, що 10% реального приросту ВВП має піти фінансовим посередникам, якщо цей ВВП генерується позиковими коштами. Якщо зростання немає — така політика тормозить розвиток. Це неправильно, на наш погляд. Так, зараз в Грузії і Вірменії високі реальні ставки, але там економічний підйом, в тому числі із-за напливу російського капіталу, якому ніде діватися через санкції цивілізованого світу - і реальне зростання вимірюється порядком близько +20% за останні 2 роки кумулятивно.
На моє переконання, центральні банки — це допоміжна, а не основна ланка економічної політики. Так, їх поведінка часто є достатньо незалежною, однак від цього не перестає бути другорядною. З такою філософією і слід підходити до державного управління.
Що ж ми маємо в Україні?
У січні 2024 р. рівень річної інфляції знизився до 4,7% проти 5,1% в грудні 2023 року. До попереднього місяця ціни січня зросли на +0,4%. Протягом останніх 12 місяців рівень інфляції скоротився в 5 разів і зараз є в 4 рази нижчим макроекономічних прогнозів річної давнини.
Базова інфляція в річному вимірі склала 4,6% проти 4,9% в грудні минулого року. Зараз як загальна, так і базова інфляція знаходяться в рамках цільового діапазону НБУ, однак початково входження в цей цільовий діапазон планувалося лише починаючи з 2026 року.
Понижувальний тиск на рівень споживчих цін здійснюють такі категорії товарів та послуг як хлібопродукти, яйця, олія, цукор, одяг та взуття, предмети домашнього вжитку та побутова техніка, послуги зв’язку та відпочинку, житлово-комунальні послуги (крім електроенергії), послуги залізничного транспорту. Ціна на зазначені товари та послуги впали або ж мінімально зросли в річному вимірі. Натомість, більш ніж на 10% зафіксовано зростання цін на м’ясо та м’ясопродукти, овочі, масло, послуги електропостачання, амбулаторні медичні послуги, послуги освіти, послуги проживання та харчування.
Основним чинником, що зумовив стрімке падіння інфляції було скорочення сукупного попиту (на 25% відносно довоєнного рівня). Ключові фактори скорочення попиту – війна, виїзд біженців за кордон (понад 6 млн. осіб), мобілізація чоловіків до лав ЗСУ, високий рівень безробіття (близько 20% робочої сили), а також жорстка монетарна політика НБУ, що обмежувала приріст кредитування в економіці (рівень кредитування скоротився на 5 відс. п. за минулий рік до 15% ВВП).
Також на зниження рівня інфляції вплинуло перенасичення внутрішнього ринку аграрною продукцією за рекордного врожаю. Внаслідок блокування зовнішньоторговельних шляхів експорт агропродукції впав на 7% у річному вимірі. У січні відносно попереднього місяця знизилися ціни майже на 60% продуктів харчування, за якими ведеться щоденне спостереження. Зокрема, за цей період знизились ціни на: свинину, птицю, яйця курячі, цукор, соняшникову олію, гречані та вівсяні крупи, пшоно, борошно, макаронні вироби, батон, а також хліб житній, житньо-пшеничний. Водночас підвищились ціни на: яловичину, майже на всі овочі «борщового набору» (за винятком цін на моркву – були нижчими), молоко, сметану і масло.
Вагомим стримуючим фактором інфляції є стабільність обмінного курсу, який вже 1,5 роки зберігається на рівні 37-38 грн за 1 дол. США, що сприяє стабілізації цін на імпортні товари. З початку війни Україна отримала близько 75 млрд.дол. зовнішньої фінансової допомоги (в т.ч. від МВФ – 7,2 млрд. дол.), що дозволило не лише покрити дефіцит платіжного балансу, але й наростити валютні резерви до понад 40 млрд. дол. (понад 5 місяців імпорту). Подальша стабілізація валютної позиції залежить від достатності та ритмічності надходження зовнішньої допомоги.
Стримуючим фактором росту інфляції є збереження Урядом часткового мораторію на підвищення житлово-комунальних тарифів. Однак, даний фактор слід розглядати як відтермінування приросту цін, оскільки майбутня ринкова корекція цих адміністративних тарифів буде неминучою.
З іншого боку, потенційно значні інфляційні ризики зберігаються з боку фіскального дефіциту, рівень якого досяг 27% ВВП за 2023 рік. Однак, на даний момент вплив фіскального дефіциту на ріст цін є обмеженим, оскільки його розмір становить лише 2/3 від втрат номінального ВВП порівняно з довоєнним періодом. Також «фіскальну інфляцію» стримує той факт, що понад 50% державних витрат спрямовуються на оборонні потреби, які переважно не впливають на активізацію попиту.
Подальші перспективи інфляції визначатимуться як проінфляційними, так і контрінфляційними факторами. Низький споживчий попит стримуватиме розкручування інфляційної спіралі. Водночас підвищення тарифів на електроенергію, відновлення податків на автомобільне паливо, значний фіскальний дефіцит, потенційно ризики девальвації гривні залишаються вагомими проінфляційними чинниками.