Досягти цього, як уже стало зрозумілим, можливо тільки шляхом комплексного підходу органів управління держави до питань реформування та регулювання тих сфер суспільного життя, які є в їх компетенції.
ГО «Публічний аудит» у своїй діяльності насамперед ставить за мету не лише висвітлювати наявні проблеми галузі, конкретного підприємства чи політики в цілому, ми пропонуємо конкретні кроки, спрямовані на усунення наявних прогалин, прорахунків, що в підсумку мають посприяти позитивним змінам, викоріненню усталеного стереотипу, за яким все, що у віданні держави – апріорі збиткове.
У цьому дослідженні буде проаналізовано, здавалось би, незначний сектор суспільно-економічних відносин, разом з цим профільному міністерству не варто нехтувати його економічним потенціалом.
Мова йтиме про ринок вторинної переробки, утилізації відпрацьованих мастил.
1. Світовий досвід
Тема регулювання порядку утилізації відпрацьованих мастил має викликати значне зацікавлення сьогочасної України у світлі забезпечення не тільки екологічної, а й енергетичної безпеки, диверсифікації постачання енергетичних ресурсів.
У світі загальна частка мастил, які отримуються внаслідок вторинної переробки, становить 10 % від споживання свіжих.
В індустріально розвинених країнах частка регенерованих мастил (від загального обсягу їх виробництва) становить близько 30 %.
У Німеччині, Бельгії та Італії здійснюється збір та використовується близько 55% всього обсягу свіжих мастил.
Німецьке законодавство в цій галузі зобов’язує виробників мастил, чиї потужності розташовані на території Республіки, додавати в виробництво масла не менше 10 % так званого refining base oil – відновленого масла.
Крім цього, в деяких країнах запроваджена практика, коли при здачі відпрацьованого масла особа, яка його здає, отримує знижку на нове.
Про необхідність збору та переробки відпрацьованого масла свідчить те, що приблизно з 100 т нафти отримується тільки 10 т моторного масла, а при переробці 100 т відпрацьованого масла можна отримати понад 80 т уже готового для використання продукту.
Згідно зі статистичними відомостями, в Україні збирається лише 25 % від усього обсягу споживання мастил, із яких регенерується тільки 15 %, що приблизно відповідає 3 % від загального обсягу споживання.
Це призводить до того, що від 30 до 50 % відпрацьованих мастил приватних транспортних засобів потрапляють у навколишнє середовище та каналізацію.
1 л відпрацьованого масла робить непридатними для споживання та пиття до 1 млн л ґрунтових вод.
1.1 Відпрацьовані мастила як енергоресурс
Деякі країни Європи (Франція, Фінляндія, Австрія, Бельгія, Ірландія, Італія, Люксембург, Португалія, Іспанія, Великобританія) використовують масла як енергетичне пальне.
Відпрацьовані мастила є високалорійним пальним і значним теплоенергетичним ресурсом, їх калорійність вища за вугілля та мазутні сорти пального.
Потенціал такого застосування не використовується в повному обсязі. Як приклад, за даними екологів, на підприємствах відпрацьовані мастила безособово зливають у загальну ємкість, що недопустимо, бо такі матеріали мають сортуватися за відповідними групами та марками. В іншому випадку знижується ефективність їх горіння. Спалювання неочищених автомобільних мастил як котельного палива широко поширене з огляду на економічну вигідність, але цей процес не можна вважати екологічно прийнятним, оскільки від спалювання 100 т мастил без попередньої очистки утворюється 500 кг сірчаної кислоти та 400 кг золи. Тому вторинне використання шляхом спалювання можливе тільки за умови попередньої очистки.
Із 3,75 л відпрацьованих мастил можна виробити до 40 кВт електроенергії. 7,5 л дозволить виробити електроенергію, достатню для нормального функціонування середнього домашнього господарства протягом 24 годин.
Враховуючи те, що сьогодні на законодавчому рівні створено умови, за яких слово «імпорт» перебуває поряд зі словом «розкіш», важливо розглядати всі можливі варіанти для зниження експлуатаційних витрат.
За умови правильної організації процесу, вартість відновлених мастил на 40–70 % менша від вартості свіжих при фактично однакових якісних характеристиках.
Держава має на законодавчому рівні просувати, пропагувати та стимулювати розвиток ринку товарів вторинної переробки шляхом надання фінансової підтримки для купівлі обладнання підприємствами, які використовують у власній виробничій діяльності вторинну сировину; за аналогією з досвідом США, запровадити програму «Купуй перероблене» – крім іншого, це дозволить зменшити обсяг викидів та їх негативного впливу на навколишнє природне середовище.
2. Ситуація в Україні
Єдиним нормативним документом, який урегульовує питання, пов’язані зі збором та подальшою утилізацією відпрацьованих мастил є:
Постанова Кабінету міністрів України №1221 від 17.12.12, якою затверджено «Порядок збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив) (далі – Порядок).
Зазначений Порядок поширюється на всі підприємства, установи та організації, що виробляють або імпортують для вільного використання мастила, внаслідок використання яких утворюються відпрацьовані оливи.
Зазначені суб’єкти зобов’язані :
1) або самостійно забезпечити збирання видалення знешкодження та утилізацію відпрацьованих мастил;
2) або укласти договори про виконання робіт із організації збору, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил із уповноваженим підприємством, що належить до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів чи інших суб’єктів господарювання;
3) або укласти аналогічний договір із підприємством, яке має ліцензію на право провадження діяльності у сфері поводження з зазначеними видами відходів.
Тобто, виконання робіт можливе власними силами або ж силами підрядних організацій.
При цьому важливо відразу зазначити, що такі підрядні організації, відповідно до постанови, є двох типів:
— «Уповноважене підприємство» — державне підприємство, яке належить до сфери управління Мінприроди, основним предметом діяльності якого є створення й забезпечення належного функціонування системи збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив), її постійне вдосконалення; проведення операцій поводження з зазначеними відходами на підставі відповідної ліцензії; надання методичної, консультаційної, науково-технічної допомоги підприємствам, установам і організаціям, які провадять діяльність, пов’язану зі збиранням, видаленням, знешкодженням та утилізацією відпрацьованих мастил (олив).
— «Спеціалізоване підприємство» — організація, яка має ліцензію на право здійснення такої діяльності, забезпечує організацію та проведення робіт зі збирання, перевезення, зберігання, утилізації, видалення та знешкодження відпрацьованих мастил (олив) згідно з вимогами, визначеними Порядком, та відповідно до умов договорів, укладених із імпортерами та виробниками мастил (олив) або з уповноваженим підприємством; забезпечують роздільне збирання відпрацьованих мастил (олив).
Зважаючи на те, що забезпечення екологічно безпечних умов життя населення є одним із пріоритетних завдань діяльності органів державної влади, розглянемо в першу чергу функції державного (уповноваженого) підприємства відповідно до порядку.
До його основних функцій віднесено:
— виконання робіт із організації збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, видалення та знешкодження відпрацьованих мастил (олив);
— здійснення операцій поводження з відпрацьованими мастилами шляхом використання власних потужностей або за результатами укладення відповідних договорів із іншими спеціалізованими підприємствами;
— сплату спеціалізованим підприємствам за відповідними
договорами коштів як плати за послуги з організації збирання, видалення,
знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив);
Порядок також визначає, що кошти, які надходять на рахунок державного підприємства як плата за послуги з організації збирання,
видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив), зараховуються на спеціальний рахунок, відкритий у Казначействі, і
використовуються за такими напрямами: створення системи збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив).
У цю систему включено:
— створення потужностей зі збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив);
— розробку та реалізацію в регіонах інвестиційних проектів, пов’язаних із впровадженням новітніх технологій поводження з відпрацьованими нафтопродуктами на умовах співфінансування за рахунок місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ, організацій, громадян, а також екологічних (зелених) інвестицій;
— придбання спеціального обладнання – машин, механізмів для здійснення операцій поводження з відпрацьованими мастилами (оливами), зокрема з можливістю їх передачі в установленому законодавством порядку на баланс спеціалізованих підприємств;
— оплата іншим суб’єктам господарювання окремих видів робіт (послуг), пов’язаних із організацією збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив);
— розвиток власної матеріально-технічної бази та утримання підприємства (не більш ніж 10 % від загального обсягу надходження коштів).
Проміжний висновок
Логіка законодавця є послідовною та обґрунтованою. Справді, вбачається розумним створення уповноваженого державного підприємства, яке на правах оператора ринку укладатиме із імпортерами та виробниками договори на утилізацію відпрацьованих мастил.
За рахунок залучених коштів (як з оплати послуг, так і з подальшої реалізації регенерованого масла, очищеного масла для використання як пального тощо) ДП мало б можливість розвивати власні дочірні підприємства в регіонах, запроваджувати нові стандарти, нові технології, тобто розвивати бізнес.
До часу, поки ця система не була б сформована, ДП на підставі договорів субпідряду могло б залучати спеціалізовані підприємства для виконання зазначених функцій.
Крім цього, є переконання що на розвиток такого підприємства Україна з високою ймовірністю отримала б інвестиції з-за кордону, де питаннями екології переймаються значно більше.
Чому все вказане вище звучить із прицілом на майбутнє та гіпотетично? Оскільки станом на сьогодні ТАКЕ ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО НЕ ФУНКЦІОНУЄ. Натомість ринок поділено між приватними СПД.
3. Яким чином функціонує зазначений механізм?
Згідно з Порядком, у пунктах пропуску через державний кордон імпортер надає (що?) державному інспектору з охорони навколишнього природного середовища територіального органу Держекоінспекції (далі – державний інспектор) завірені печаткою імпортера:
— дві копії договору про виконання робіт із організації збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив) з уповноваженим підприємством чи іншими спеціалізованими підприємствами, що мають ліцензію на право провадження діяльності у сфері поводження з зазначеними небезпечними відходами;
— дві копії документів про оплату послуг з організації збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив) з урахуванням затвердженої Кабінетом Міністрів України мінімальної ціни на послуги з організації збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив);
— у разі самостійного виконання зазначених робіт – дві копії
підтвердних документів (ліцензії на право провадження діяльності у сфері поводження із зазначеними небезпечними відходами).
Цією ж постановою визначено мінімальну ціну послуг з організації збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил на рівні 0,8 грн (без ПДВ) за 1 л.
Для всіх суб’єктів господарювання, споживачів мастил (олив), норма збору та утилізації відпрацьованих мастил (олив) встановлюється у розмірі 40 % від загального обсягу мастил (олив), які вони використовують.
Відпрацьовані мастила (оливи) збираються через мережу стаціонарних і пересувних приймальних пунктів.
Роздільний збір відпрацьованих мастил (олив) здійснюється в разі їх використання в різних агрегатах.
Пересувні приймальні пункти базуються на транспортному засобі, який оснащено спеціальними резервуарами та пристроями, що забезпечують безпечне перевезення відпрацьованих мастил (олив), недопущення забруднення навколишнього природного середовища, проникнення води, механічних та інших забруднювачів у такі резервуари.
Спеціалізовані підприємства та уповноважене підприємство розміщують інформацію про розташування пунктів прийому відпрацьованих мастил (олив) у помітних і доступних для читання місцях.
Загалом на цьому всі правила функціонування підприємств виконавців й обмежено.
ГО «Публічний аудит», використовуючи всі доступні засоби, намагалась знайти інформацію про розташування пунктів прийому відпрацьованих мастил низки спеціалізованих підприємств. Як результат можна констатувати: якщо зазначена норма й виконується, то виключно формально.
4. Ціна ринку
Отже, як уже зазначалося вище, Порядком визначено мінімальну ціну послуг з організації збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил на рівні 0,8 грн (без ПДВ) за 1 л.
При цьому слід звернути увагу, що сплачується ціна послуг за повний обсяг імпортованих мастил, а обов’язкова норма збору встановлена на рівні 40 %.
Зрозуміло, що частина масла вигорає в процесі експлуатації; зрозуміло, що частково його на практиці неможливо відстежити, але 40 % від використання є занадто низьким показником.
За даними Державної фіскальної служби України, у 2013 році за кодом УКТЗЕД 3403 на територію України імпортовано мастильних матеріалів, олив на суму $169,337 млн в обсязі 116 971 тон.
Щільність моторного масла приблизно 0,8–0,86 г/мл або кг/л – відповідно, в одній тоні від 1050 до 1200 л.
Навіть на цьому простому розрахунку простежується недосконалість системи обрахунку суми, яка підлягає сплаті, коли митне оформлення відбувається за масою, а сплата утилізаційного платежу – в об’ємі за літр.
Візьмемо середню кількості літрів у тоні масла —1125 л.
У підсумку отримуємо, що за 2013 рік в Україну імпортовано 131 592 375 л масла (131, 6 млн літрів).
З кожної літри імпортером сплачено спеціалізованому підприємству щонайменше 0,8 грн без ПДВ.
Таким чином, витрати імпортерів для ввезення масла на територію України та проходження митного контролю в частині утилізації за рік становили 105 млн грн без ПДВ.
За період січня-листопада 2014 року обсяг імпорту за товарною підкатегорією «мастильні матеріали» (код 3403) становив $113, 215 млн, вагою 89 421 тон.
Використовуючи згадану вище формулу розрахунку, отримаємо обсяг імпортованих мастил в літрах — 100 598 625, у грошовому вираженні імпортерами сплачено на користь спеціалізованих підприємств 80,5 млн грн (100 598 625 л – 0,8=80,5 млн грн).
Примітка: зазначений обсяг не в повній мірі може відображати обсяг імпорту, оскільки на запит ГО «Публічний аудит» про надання інформації за кодами товарних підкатегорій згідно УКТЗЕД надало інформацію про весь обсяг імпорту за категорією 2710- нафта та нафтопродукти, під яку підпадають і дизельне пальне, і бензин, на які не поширюється дія Порядку. З огляду на це наводяться показники за категорією мастильні матеріали (код 3403).
Під дію згаданого вище Порядку підпадають мастила (оливи), що імпортуються для вільного використання за кодами товарних підкатегорій згідно з УКТЗЕД 2710 19 81 00, 2710 19 83 00, 2710 19 87 00, 2710 19 91 00, 2710 19 93 00, 2710 19 99 00, 3403 19 10 00, 3403 19 91 00 і 3403 99 10 00.
У цього ринку є ще один комерційний елемент.
Таким чином, станом на момент підготовки дослідження середня ціна 1 л відпрацьованого масла на вторинному ринку становить 5 грн/1 л.
Відповідно до даних Державної екологічної інспекції України, за 2013 рік забезпечено збирання, видалення та утилізацію відпрацьованих мастил, що ввозяться в Україну, в обсязі 121 401 091 л.
За період січня-листопада 2014 року забезпечено утилізацію (без врахування статистичних відомостей ДЕІ в АР Крим (з березня по листопад), Луганській області (з липня по листопад) обсягом 177 692 976 л.
Інформація щодо забезпечення збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив),
що ввозяться в Україну за 2013 рік та січень-листопад 2014 року (літри)
Як бачимо з вищеподаного, у 2014 році забезпечено збирання, видалення та утилізацію відпрацьованих мастил в кількості, що перевищує офіційні обсяги імпорту.
Якщо ж припустити, що обсяг імпортних мастил, утилізацію яких забезпечено спеціалізованими підприємствами, міг бути реалізований уповноваженим державним підприємством за цінами, які є сьогодні на ринку, отримаємо грандіозні суми:
2013 рік 121 401 091 х 5 = 607 млн грн
2014 рік 177 692 976 х 5 = 888 млн грн
Додамо до цього мінімальну вартість за послуги з організації збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил на рівні 0,8 грн/1л, яку імпортери сплачують відразу при ввезенні товару, отримуємо можливий орієнтовний валовий дохід уповноваженого ДП (якби механізм, визначений Порядком, працював) на рівні:
2013 рік 607 млн грн + 105 млн грн = 710 млн грн
2014 рік 888 млн грн + 80 млн грн = 960 млн грн
Зрозуміло, що цей підрахунок є орієнтовним та не відображатиме прибуток підприємства, бо значний обсяг витрат становитимуть витрати на збір, транспортування, заробітну плату, регенерацію тощо.
Однак погодьтесь, що державне підприємство з валовим доходом в 1 млрд грн не може бути збитковим, а надходження до бюджету від його діяльності будуть значними.
При цьому варто врахувати, що суб’єкти господарювання, які розміщують наведені вище оголошення про придбання відпрацьованих мастил, у подальшому використовують їх у нашій країні саме як одне з видів палива.
Таким чином, якщо 1 тонна мазуту марки М100 на момент публікації коштує близько 9 500 грн/т, дизпального 25 000 грн, то тонна відпрацьованого масла, яке також може використовуватися для котлів опалення домашніх господарств обходиться — 5500 грн.
5. Висновки та пропозиції
Таким чином, Уряд наприкінці 2012 року створив галузь бізнесу з офіційним обігом понад 100 млн грн на рік. При чому суб’єкти господарювання отримують від імпортерів кошти за потенційну майбутню утилізацію імпортованих мастил.
На сьогодні роль держави у цьому бізнесі обмежується збором статистичної інформації про обсяг імпорту та опрацюванням звітів про кількість утилізованих олив.
Передбачений інститут існування уповноваженого державного підприємства не реалізований.
На офіційний запит щодо надання інформації про спеціалізовані та уповноважені підприємства, які здійснюють утилізацію Міністерством, надано перелік зі 48 спеціалізованих комерційних підприємств. Офіційної відповіді про обсяги збору та утилізації мастил за підприємствами уповноважені органи держави не надали з посиланням на ймовірну конфіденційну інформацію.
Поряд з цим в ЗМІ є значна кількість матеріалів, які пов’язують гравців цього ринку з представниками влади (якої?). Як корупційний ризик у таких публікаціях визначається те, що імпортеру «рекомендують» укладати договори, передбачені Порядком, з конкретними підприємствами.
При цьому доцільно в умовах, коли є необхідність наповнення державного бюджету, запровадити механізм монополії, за якої імпортери повинні укладати договір, визначений Порядком за ціною, фіксованою у відсотковому відношенні до вартості одиниці виміру імпортованої продукції в іноземній валюті (оскільки ціни на товар у роздріб та опт переглядаються залежно від валютного курсу) з державним підприємством, яке отримує ці кошти та самостійно залучає підрядні організації чи використовує власні структурні підрозділи для подальшого збору, регенерації та реалізації мастил.
ДП володітиме повною інформацією про обсяги збору та відпрацювання, виступатиме стороною у господарських договорах із підприємствами, які використовуватимуть регенеровані, очищені мастила в своїй діяльності – як виробничій, так і енергогенеруючій.
Натомість сьогодні спеціалізовані підприємства, по-перше, отримують кошти від імпортерів і в подальшому мають можливість реалізовувати мастила, отримуючи при цьому додатковий прибуток.
Важливо зазначити, що цей порядок не передбачає обов’язків виробників щодо мастил, які розміщуються на території України, використовувати частку з них у подальшому виробництві.
Задля стимулювання внутрішнього виробництва необхідно на законодавчому рівні впровадити норму, якою зобов’язати виробників використовувати не менше 10–15 % відпрацьованого масла при виробництві нових. Це дасть змогу здешевити виробництво та покращити екологічні умови життя в країні.
Крім цього, зважаючи на міжнародний досвід, а також на дефіцит сировини з виробництва енергоносіїв, слід тимчасово запровадити механізм, відповідно до якого спеціалізовані підприємства були зобов’язані увесь обсяг зібраних відпрацьованих мастил, попередньо очистивши їх, продавати ТЕЦ для використання як сировину для виробництва електро- та теплоенергії, але для цього потрібні скоординовані дії Міністерства природи й Міненергетики та вугільної промисловості.