«Ми лишились без нашої надійної підтримки і любові…»

«Доброзичливий, сповнений життєвих сил та енергії, привітний, люблячий чоловік та батько. За все наше життя ніколи мене не образив. Завжди у всьому підтримував і допомагав, без нього зараз нам дуже важко», - говорить, згадуючи свого загиблого чоловіка, командира відділення 12-інженерного полку Василя Подолянчука його дружина Лідія.

Майбутнє подружжя жило в одному селі, знало один одного ще з юності. На той час, Лідія вже мала дитину від першого шлюбу, але це аж ніяк не заважало серйозним намірам Василя. А коли син Лідії, Саша, підійшов до чоловіка з проханням називати його татом – жінка вже не мала жодного сумніву в тому, що саме він потрібен їй як надійний чоловік і близька серцю людина. Тож Лідія і Василь вирішили одружитись, а незабаром, раділи появі донечки Насті, про яку так мріяв чоловік.

«Вася ніколи не лінувався встати до Настусі вночі. Ніколи не ділив дітей, обох мав за рідних, – згадує дружина загиблого. – Навіть покарати їх жодного разу не зміг, все мене просив розібратися у їхніх суперечках: мовляв, вони все одно мене не слухаються. Насправді ж, просто був дуже добрим до них… На свята ми найчастіше їздили до батьків – адже ж обоє з одного села, що було дуже зручно. Василь був затятим риболовом: фактично всі вихідні проводив на річці… А ще, навіть встиг повести Настю до першого класу, це й досі один з найяскравіших доньчиних спогадів», - із сумом говорить Лідія.

Опанувавши професію газоелектрозварювальника, Василь, однак, не пов’язав себе з цим фахом, а пішов іншим життєвим шляхом: після строкової служби перейшов на контракт із ЗСУ, присвятивши себе саперній справі. Як згадує дружина Лідія, служба і рідна сім’я, були на першому місці у житті її відповідального і порядного чоловіка. У цих царинах він і проявив себе якнайкраще: безвідмовним і ретельним на службі та неконфліктним, дбайливим, люблячим чоловіком і батьком у сім’ї.

«Василь часто бував у відрядженнях та миротворчих місіях: Лівія, Сьєрра-Леоне. Але про його роботу ми майже не спілкувалася. Він не хотів це зайвий раз приносити додому, аби я не хвилювалась, а я й не наполягала, адже знала, що так буде краще для нього, адже сім’я – це фортеця і затишок, вільне місце від проблем та переживань», - говорить дружина загиблого.

З початком загострень і нестабільної суспільної ситуації в Україні, викликаної дестабілізуючим зовнішнім російським фактором, що плавно переростав у сплановану військову агресію, у 2014 році, 12-й інженерний полк, у складі якого проходив службу Василь Подолянчук, був відряджений у Херсонську область для виконання оперативних завдань з укріплень кордону із Кримом.

«В той час я почала дуже сильно переживати за Василя. Коли він був у миротворчих місіях чи інших завданнях, то не було так тривожно. Він приїхав у короткострокову відпустку, через півроку. Це був останній раз, коли я його обіймала і бачила. А як раділи діти… Коли Василь збирався повертатись до місця несення служби, було відчуття, ніби востаннє його бачу, те саме відчував і Василь, прощаючись з нами…», - говорить Лідія Подолянчук.

Жінка пригадує, що у переддень трагічної загибелі, вони ще говорили з Василем телефоном. Чоловік як і завжди просив не хвилюватися і казав, що все добре. А наступного ранку надіслав смс із текстом «Їду на завдання. Не можу говорити. Зателефоную ввечері».

Василь Подолянчук загинув внаслідок вибуху під час встановлення мінних загороджень в районі виконання завдань. Це був перший смертельний випадок у їхньому саперному батальйоні. Цю трагічну звістку Лідія Подолянчук дізналася від командира батальону, який їй зателефонував. «Відмовлялася у це вірити. Відчуття, як ніби щось в середині обірвалось і життя втратило сенс. Тепер ми лишились без нашої надійної підтримки і любові», - ледь стримуючі сльози каже Лідія.

Син Лідії Подолянчук, 20-річний Артем вже вдруге став сиротою і втратив батька. Зараз Артем є студентом Хмельницького університету. Донька загиблого Василя Подолянчука, 10-річна Настя є підопічною Громадської платформи «Люди допомагають людям». Дівчинка знає, що її тато герой і одним з перших захищав нашу країну. Вона ходить до школи і займається танцями, а по вечорах дивиться на татову світлину і плаче. Настя швидко росте, їй потрібне сезонне взуття та одяг. Не лишаймося осторонь від підтримки доньки загиблого Василя Подолянчука.

ПОДОЛЯНЧУК ЛІДІЯ ВАСИЛІВНА LIDIIA PODOLIANCHUK 4188370023643177 (Райффайзен банк «Аваль»)

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram