Ще трагічнішими були справи у Малайському архіпелазі, який часто називають просто Архіпелагом, і на понад 17 тисячах островів якого розташована одна з найбільших країн світу – Індонезія. Тут колонізація й геноциди розкручувалися як єдиний маховик, що щоразу приводив до більшої кількості жертв. Причому випадок колонізації і геноциду в Індонезії після Другої світової війни особливо важливий для нас, оскільки тоді йшлося вже не про трансокеанічну, а про внутрішню колонізацію, від якої увесь час потерпали і ми.
В теперішній Індонезії все почалося на початку XVI століття, коли португальські каравели дісталися Азії, оминувши південь Африки. На острові Тімор вони заснували одну з найперших у світі модерних колоній, яка стала й однією з найновіших держав – Східний Тімор (з 2002 року). Ця країна також пройшла через найжорстокіший і найсучасніший геноцид, пік якого припав на 1999 рік, внаслідок якого загинуло від третини до половини населення. Цей геноцид здійснила Індонезія – так само, як і в західній частині Нової Гвінеї, відомій як Західний Папуа або Іріан-Джая. Але на відміну від Східного Тімору, де геноциду присвячені широкі експозиції у музеях, у Західному Папуа про нього можна говорити лише пошепки у кафе. У цьому циклі я переповім, що мені пошепки розповідали папуанці і голосно –тіморці. Я розповім також про геноциди у північній Суматрі – Ачеху, який страждав і від голландців, і від своїх же співгромадян з інших індонезійських островів. Також від всіх і завжди тут потерпали китайці.
Цей цикл насильства розпочався із колонізації Архіпелагу голландською Ост-Індійською компанією на початку XVII століття. Саме голландці створили на базі Батавії, теперішньої Джакартина острові Ява, систему работоргівлі і експлуатації, жертвами якої стали чисельні народи Азії, але насамперед теперішньої Індонезії. Подібну систему голландці створили й довкола Атлантичного океану — від узбережжя Гани та Беніну до Кюрасау і Суринаму. Якщо свої колоніальні злочини у західній півкулі голландці врешті-решт більш-менш визнали, то із злочинами у східній півкулі все складніше. Ми покажемо, що навіть такі сучасні свідомі європейські країни як Нідерланди мають проблеми із відповідальністю за своє минуле.
Цей цикл базується на моїх дослідженнях найновішої академічної літератури в області колоніальних студій, а також на власних подорожах: по різних островах Індонезії, до Східного Тімору, Беніну, Кюрасао, Мартиніки, Сінгапуру, Тайваню, Саудівської Аравії та, звичайно, Голландії, звідки все почалося.
Початок капіталізму: Голландські Ост- і Вест-Індійські компанії
Першим у світі публічним акціонерним товариством, яке почало торгувати акціями на ринку, а також першою транснаціональною корпорацією стала Голландська Ост-Індійська компанія (Vereenigde Oost-Indische Compagnie) — скорочено VOC. Створена у 1602 році, вважається, що вона заклала підвалини сучасного капіталізму.
VOC мала декілька регіональних штаб-квартир (kamer), в яких проводилися засідання директорів, приймалися рішення про організацію експедицій, фінансування будівництва кораблів та розподіл прибутків між акціонерами.
VOC стала державою у державі. Вона отримала право вести війни своєю власною армією, укладати договори з місцевими правителями та навіть карбувати монети. Іншими словами, вона отримала значний суверенітет.
Основними її товарами імпорту були гвоздика з Молуккських островів, мускатний горіх — з островів Банда, кориця — з Цейлону, чай — з Китаю, а пізніше також з Японії та Індії, шовк і тканини — з Китаю і Індії, порцеляна — з Китаю і кава — з Ємену. Пізніше голландці пересадили кавові кущі на острів Ява і почали її вирощувати там, а звідти вже імпортувати до Європи. Всі ці товари цінувалися на європейських ринках дуже дорого і приносили компанії надприбутки.
І зараз ці надприбутки можна побачити на фасадах, наприклад, «золотого вигину» (Gouden Bocht) у Амстердамі. В одному з будинків тут — зараз резиденція мера Амстердама. А до того була резиденція Паулюса Годіна (1615–1690), який безпосередньо керував асигнуваннями на трансатлантичну работоргівлю.
Годін був одним із директорів Голландської Західно-Індійської компанії — WIC (West-Indische Compagnie). Вона була заснована трохи пізніше за VOC — у 1621 році. Як і для VOC, основною метою WIC було постачання ресурсів, що найбільше цінувалися на європейських ринках: цукор, тютюн, какао, кава, бавовна, хутро, срібло та золото. Як і VOC, WIC отримала право не лише на торгівлю, а й на війну.
Діяльність WIC охоплювала західну півкулю. На її півночі, у Нових Нідерландах, центром було місто Новий Амстердам, засноване у 1625 році на острові Манхеттен. Ця назва відбивала той факт, що муніципальна влада Амстердама володіла значною кількістю акцій Голландської Західно-Індійської компанії. Пізніше британці захопили Новий Амстердам і перейменували його на Новий Йорк.
Новий Амстердам залишався на периферії великої західної колоніальної імперії, в центрі якої перебував старий Амстердам. Більш важливим в цій імперії вважалося місто Віллемстад на острові Кюрасао у Карибах. Засноване у 1634 році, воно стало центром колоніальної торгівлі та адміністрування. Там, а не у Новому Амстердамі, були зосереджені основні торгові потоки і прибутки голландців у західній півкулі.
Віллемстад став також центром работоргівлі — одним із основних у світі того часу. Сюди рабів завозили із західної Африки — її так званого Золотого узбережжя вздовж Гвінейської затоки. Тут головним центром була Ельміна. Її заснували були португальці, а у 1637 році у португальців її забрали голландці. Зараз це Гана. Голландці мали хаби работоргівлі також на так званому Невільничому узбережжі — у сучасних Беніні і частково Нігерії. Тут їхнім основним центром було місто Уїда (Ouidah).
Рабів з Африки до Америки перевозили у промислових і нелюдських умовах. Їх забивали у кайдани і повністю набивали ними вантажні відсіки корабля. Коли ті з живого вантажу, хто виживав у такій подорожі, потрапляли на острів Кюрасао, на них тут вже чекала відповідна торгівельна інфраструктура: великі склади для живого товару і площадки для аукціонів. Тут же накопичувалися отримані від работоргівлі гроші, які потім переправляли до Амстердама.
Через Віллемстад і інші хаби работоргівлі на Карибах невільники розвозилися скрізь по Америках. Зокрема, вони переправляли чорношкірих невільників до власної великої колонії — Суринаму, на північному узбережжі Південної Америки. Там раби працювали на цукрових, кавових та бавовняних плантаціях — зазвичай у нелюдських умовах. Смертність невільників у Суринамі була однією з найвищих серед всіх світових колоній — 5–10, а то й більше відсотків на рік.
Пік колонізації Голландією світу припав на середину XVII століття. Вона обросла володіннями в Північній і Південній Америках, Африці, на Індійському субконтиненті, але найбільше — в теперішній Індонезії. Зараз це одна з найбільших країн світу — із площею біля двох мільйонів квадратних кілометрів та четвертим у світі населенням у понад 270 млн. осіб.
