Мітки на знищення й рятівні точки
«Знайшли!» — гукають Христина й Марічка. Щойно ми перетнули потічок і зайшли до букового лісу, як одразу ідентифікували скополію карніольську.
Щоб розрізнити червонокнижну рослину серед десятків інших на схилі, потрібне треноване око. Зі скополією допомагають експертки: вона трохи схожа на баклажанове листя. Христина Скрипець і Марічка Сенів — ботанікині зі Львівського національного університету імені Івана Франка.
Марічка дістає блокнот і записує: відшукали 18 особин. Її колега робить фото з координатами, щоби занести знахідки до бази даних GBIF— Global Biodiversity Information Facility (Глобальної інформаційної системи з біорізноманіття). У ній лише за травень-червень з’явились десятки точок Української природоохоронної групи (УПГ), що організувала польові обстеження.
Ґрунтуючись на зібраних даних, організація готує клопотання до державної обласної адміністрації, у цьому випадку — Закарпатської. Навколо кожної червонокнижної рослини мають створити охоронну зону радіусом щонайменше 50, а то й 100 метрів. Для птахів передбачено більше — від 100 до 500 метрів навколо гнізда.
Це чи не єдиний спосіб врятувати ліси, адже за півтора кілометра звідси їх уже почали рубати. Ми також бачимо помаранчеві мітки — постійно впираємося чи то у верхню, чи то в нижню межу. Ці дерева вже позначили на знищення.
Читайте такожКейс Полонини Руна може стати негативним прецедентом – боротьба має тривати
Будівництво посеред Карпат
Ми йдемо далі й знаходимо інші червонокнижні рослини: любку дволисту й баранця звичайного. Деякі лісові ділянки проходимо без фіксацій. «Тут територія дуба червоного, — пояснює Христина. — Він витісняє інші види, тож його офіційно визнали інвазійним». Це означає заборону для лісового використання та відтворення.
Схили настільки круті, що доводиться спиратися на трекпалиці. Саме тому, що сюди важко дістатися, тут збереглися рідкісні для Карпат рослини і тварини. Звідси далеко до міст і сіл, до звичного людського галасу. Тут немає асфальтованих доріг, а навколо густі ліси та праліси.
Проте тепер карпатські високогірʼя під загрозою, адже на десяти хребтах компанія «Вітропарки України» збирається спорудити вітряки. Крім Гострої, масштабний будівельний проєкт планує зачепити Свидовець, Боржаву, полонини Красну й Руну, Апецьку, Верховинський вододільний хребет, Лютянську Голицю, Менчул і Кук.
Реєструємо гніздівку звичайну, — ще один червонокнижний вид, — у щільно зарослій балці біля Гострої. Щоби туди добратися, нам спершу доводиться лізти стрімко вгору, а потім продиратися крізь чагарник униз. Уявити, як через таку улоговину планують прокладати дорогу, складно. Зрозуміло одне: це місце після всіх ландшафтних змін точно не буде таким, як тепер.
Читайте також«Джипер у високогір'ї — це “рускій чєлавєк”». Чи знайдуть місце екстрим-турам у Карпатах
Саламандра плямиста
Ідентифікувати червонокнижну тварину ще важче, ніж рослину, адже та має свої біологічні ритми. Вона не чекатиме вас на стежці, бо ви раптом захотіли її побачити. Весь час польового обстеження ми уважно оглядаємо вологу мертву деревину. Саме в повалених напіврозкладених стовбурах чи пеньках може ховатися саламандра плямиста. Герпетолог Андрій Тупіков пояснює: «Це особливий приклад, бо її захищає і Червона книга, і Бернська конвенція, і Міжнародний союз охорони природи».
Раптом стає дуже світло, ніби наближаємося до узлісся. «Підходимо до місця, де вже почали рубати», — показує напрям експерт. Коли він приїздив сюди вперше, саламандри ще там мешкали. Потім дерева знищили, і тваринам довелося переселитися. Андрій знаходив їх і під час попереднього виїзду — за сім кроків від просіки.
«Першою я відшукав невелику саламандру. Це трапилось під час травневого дощу, я випустив її та почав слухати. Чув шурхотіння: саламандри бігали опалим листям. У Червоній книзі для карпатського регіону вказують 12–80 особин на квадратний кілометр, але тут популяція є набагато щільнішою», — розповідає Андрій.
Читайте такожШукати вітра в горах. Що відбувається на полонині Руні
Проте під час польового виїзду погода нам не на руку — надто сухо й сонячно. Дорослу особину саламандри зустрічаємо лише на другий день експедиції, після дощу і ближче до вечора. А от із личинками щастить у першому ж струмку, до якого ми спустились у глибокий яр. Відрізнити їх можна за жовтими плямками на лапках біля тулуба. Треба перевірити кілька озерець, перш ніж їх побачиш, але в усіх пʼятьох потічках, що трапились нам на шляху, мешкають личинки саламандри плямистої.
«У червні та на початку липня їх можна знайти у струмках, але вже до середини місяця вони вийдуть із води, тож реєструвати знову буде нічого. Саламандри активні навесні, коли паруються, і восени, цей другий період я називаю сезоном розселення», — каже Андрій.
Біологиня Оксана Cтанкевич-Волосянчук погоджується з колегою: «Саме для цього потрібні фахові обстеження. Цих потічків не можна знищувати, адже в них розмножуються саламандри. Звісно, якщо вода зникне, їм просто ніде буде нереститися. Але за тим, скільки там личинок, можу сказати, що це аж ніяк не поодинокі особини: тут відтворюється повноцінна популяція, тому треба її зберегти».
Парасольковий вид
На прикладі дятла білоспинного Оксана Станкевич-Волосянчук пояснює, як працюють здорові повноцінні лісові екосистеми, де все взаємоповʼязане: «Цей птах може жити лише у старовікових природних лісах. Він харчується личинками комах, які споживають деревні рештки. А вже в мертвій деревині часто мешкає саламандра. Такий ліс дає життя багатьом організмам: грибам, рослинам і тваринам, як хребетним, так і безхребетним».
Дятел білоспинний є парасольковим видом і своєрідним індикатором: ця екосистема в доброму стані. Якщо він живе в лісі, це гарантує, що там є й інші рідкісні й червонокнижні види.
Проте шкода навіть одному з елементів екосистеми може позначитися й на інших. Ось як це буває з личинками саламандри, розповідає біологиня: «Вони дуже чутливі до забруднення, тому значення має не лише, чи є там вода, а й наскільки вона чиста. Якщо до струмків потраплять солярка, машинна олива, потоки бруду через ерозію ґрунту, — а все це стається, коли вирубують дерева, — це знищить личинок».
Саме тому законодавство встановлює «період тиші», коли рубати заборонено в усіх лісах, окрім експлуатаційних, тобто тих, які дають промислову деревину.
Читайте такожЗнищення Карпат і лісів по всій Україні: через чорних лісорубів держава втрачає мільярди – і це лише офіційно
«Зимова» ботаніка
Перш ніж щось вирубувати, лісівники мають провести комісійне обстеження. Звісно, їм треба пересвідчитися, що не постраждають рідкісні види та їхні домівки — оселища. Під час воєнного стану діють особливі правила: щоб спорудити лінію електропередач, оцінка впливу на довкілля не потрібна. Утім аж ніяк не йдеться про те, що можна не залучати громадськість. На ділянках біля Щербовця та Гострої із дотриманням цих законодавчих вимог — проблема.
За словами природоохоронців, перше обстеження цього року відбулось у січні. З’ясовувати, чи є червонокнижні види, взимку під снігом — абсурдно. У березні на деяких ділянках їх уже виявили, та це не завадило далі рубати дерева. У травні шукати саламандр довірили… фахівцям із птахів — орнітологам.
Інститут зоології переконаний: разові натурні обстеження, особливо в літні місяці, не можуть бути підставою для жодних висновків про саламандр. Якщо у водоймах є личинки, це вже беззаперечний доказ, що стійка місцева популяція існує. Саме тому рекомендують створити охоронні зони радіусом 500–1000 метрів навколо точок, де їх виявили.
Андрій Тупіков наголошує: щоби захищати рідкісні види, варто зважати на сезон вегетації та періоди, коли тварини активні: «Ми не раз писали у зверненнях і зауваженнях, що обстежувати взимку й ранньої весни — марнувати час».
Проте лісівники й далі вдаються до «зимової» ботаніки й пошуків саламандр у посушливі літні дні, каже експерт. «Звісно, такі перевірки не виявлять рідкісних видів, і це може свідчити про те, що вони й не мали на меті щось відшукати, а лише імітували пошук», — додає він.
Аргументи лісівників на користь таких обстежень не в сезон, за словами Андрія, промовисті: мовляв, вони цілий рік моніторять рідкісні види, тому й час для них не такий вирішальний. Ми надіслали запит державному підприємству «Ліси України» із запитанням про те, з якою періодичністю вони проводять обстеження, і чекаємо на їхню відповідь.
А тим часом природоохоронці знаходять рідкісні види на ділянках, де вирубують ліс — і де, за висновками лісівників, цих видів «немає».
«Чому саме Карпати?»
Більшість високогірних хребтів українських Карпат є об’єктами Смарагдової мережі. Вони становлять менше 1% території всієї країни.
«Унікальні субальпійські луки знищили, коли встановили вітряки на хребті з вершиною Бердо, — розповідає Христина Скрипець. — Чесно, я боялася підійти ближче. Лопаті в турбін просто гігантські та проносяться занадто низько над землею. Для порівняння, на Орівському хребті вітряки менші, а сам ландшафт урбанізували задовго до початку монтажних робіт».
Більшість природоохоронців, із якими ми спілкувалися під час цього виїзду, заперечують проти будівництва саме на високогірʼях, а не проти ідеї зеленої енергетики загалом. Вони наводять позитивні приклади, коли вітрові електростанції спорудили поза межами Смарагдової мережі: «Ми всі розуміємо, що додаткова генерація, зокрема й зелена, потрібна для нашої енергетичної незалежності, особливо під час війни. Проте чому не будувати вітряків на територіях, що мають меншу природну цінність? Чому саме Карпати?»
Читайте такожБіорізноманіття в умовах війни: як збереження природи наближає Україну до ЄС
Такі польові виїзди дають змогу оцінити поточну ситуацію та зʼясувати, які місця потребують захисту. Оксана Cтанкевич-Волосянчук каже, що глобальне потепління змінює флору й фауну більше, ніж ми хочемо помічати: «Тепер рослини і тварин можна зустріти в місцях, які раніше для них не були притаманними».
«Антропогенний тиск на Карпати посилився через будівництво інфраструктури, джипінґ і масове комерційне нищення рослин. Для порятунку вразливих гірських видів треба розширювати список Червоної книги України, — говорить Христина Скрипець. — Яскравим прикладом є ситуація з ісландським мохом: коли ми усвідомили, що його визбирують мішками, стало зрозуміло, що рослину варто захищати хоча би в окремому регіоні. Працюємо, щоби внести його до охоронного переліку Львівської області».
Як захищати червонокнижні види — лише один вимір цієї проблеми. Вона полягає й у тому, як не проґавити зникнення інших, які можуть опинитися під загрозою, і запобігти цьому.
Завершується наша експедиція біля потічка: там полює чорний лелека. Побачивши нас, він здіймається в повітря і кружляє над нами.
«Ми проходили повз дуже старе дерево, може, там його гніздо, — фотографуючи, розмірковує Оксана Cтанкевич-Волосянчук. — Побачити це зможемо лише тоді, коли впаде листя».
Якщо так, це місце має шанс стати коловою охоронною територією радіусом пів кілометра. І хоч тим, хто дбає про природу, доводиться грати в цю гру, насправді важливі не цифри. Головне — зберегти те, що за ними стоїть.
