Пане посол, як ви оцінюєте візит пані президентки Маї Санду в Київ? Якою була основна тема перемовин?
Це був надзвичайно важливий і своєчасний візит, адже Україна і Республіка Молдова є державами одного регіону, які стикаються з подібними викликами безпекового характеру. Головний — це агресія Російської Федерації: для України — у формі повномасштабної війни, для Молдови — як постійний гібридний тиск, насамперед в інформаційній сфері.
Такі зустрічі мають важливе значення для обох сторін, оскільки дозволяють не лише звірити позиції, але й поглибити координацію дій у ключових сферах.
Скажіть, будь ласка, чи була ключовою тема європейської інтеграції? Минулого року тривали розмови про декаплінг України від Молдови. Сьогодні ми чуємо інші речі.
Так, тема європейської інтеграції дійсно одна з ключових. Це логічно випливає із загального контексту співпраці України та Республіки Молдова як країн-кандидатів на вступ до Європейського Союзу, які перебувають у схожих умовах реформ і безпекових викликів.
Раніше в публічному дискурсі інколи звучали припущення щодо «розведення траєкторій», або так званого декаплінгу. Водночас на офіційному рівні така логіка ніколи не була закріплена як політична позиція.
Сьогодні ми фактично бачимо підтвердження підходу, який передбачає синхронний рух України й Молдови в євроінтеграційному процесі. Візит у Київ і відповідні політичні сигнали лише підкреслюють, що йдеться про усвідомлену стратегію — партнерське просування вперед як тандему, а не конкуренцію чи роз’єднання.
Кишинів має намір доєднатися до Коаліції охочих. Можливо, ви знаєте деталі, як Кишинів бачить своє залучення і в чому міг би бути задіяний?
На цьому етапі йдеться радше про політичний сигнал, ніж про узгоджену модель участі. Публічне озвучення наміру долучитися до відповідних форматів саме по собі є важливим індикатором зближення позицій, однак практична конфігурація такої участі ще потребує опрацювання.
У цьому контексті участь Республіки Молдова, держави-сусіда, може потенційно мати передусім непрямий, але важливий вимір — зокрема, у площині економічної взаємодії, логістичних ланцюгів, регіональної стійкості й енергетичної безпеки.
Водночас відсутня деталізована модель такої взаємодії, і сторони перебувають на етапі первинного обговорення можливих підходів. Очевидно, що Молдові ще належить сформулювати власне бачення формату залучення, яке могло б відповідати її зовнішньополітичним пріоритетам і внутрішнім ресурсним можливостям.
Таким чином, можна говорити про політичну готовність до діалогу в межах цієї ініціативи, тоді як конкретні параметри участі залишаються предметом подальшого опрацювання.
А в України є якісь очікування на рівні експертів, де була б корисна Молдова?
На експертному рівні очікуваної ролі Республіки Молдова в рамках відповідної ініціативи ще не опрацьовували.
Спочатку очікують формалізації та деталізації від Кишинева потенційних форматів залучення. Лише після цього можна розгорнути фахову дискусію щодо можливих напрямів участі й доданої вартості.
Під час візиту пані Санду в Київ оголосили подробиці ідеї зовнішнього управління Придністров’ям на транзитний період. Звісно, все на рівні бачення, але це новий цікавий нюанс. Як це може бути втілено і які європейські країни (якщо ви знаєте) можуть залучити до такого сценарію? Це боснійський сценарій на окрему територію чи якийсь інший механізм?
Питання врегулювання Придністровського конфлікту належить до виключної компетенції Республіки Молдова, і саме Кишинів визначає будь-які формати, включно з концептуальними підходами до перехідних або інституційних механізмів.
З українського боку позиція є стабільною та послідовною: підтримка суверенітету і територіальної цілісності Республіки Молдова в межах міжнародно визнаних кордонів, а також виключно мирного врегулювання всіх пов’язаних питань. Це базовий рамковий принцип, якого не змінювали.
А як ви відчуваєте, у європейських партнерів є консенсус щодо концепту, який представила молдовська сторона?
Це окрема тема для консультації між офіційним Кишиневом і європейськими партнерами. З погляду інтересів України — так, це відповідає нашим інтересам, оскільки нинішній переговорний формат 5+2 нефункціональний через присутність у його складі держави-агресора, яка за 30 років робила все можливе, щоб не допустити вирішення цього конфлікту.
Європейський Союз міг би відіграти ключову роль у політичному врегулюванні цієї проблеми. Але знову повторюсь — ключова роль тут належить саме молдовській стороні.
Європейський Союз є учасником поки що де-юре чинного формату 5+2 як спостерігач. Оскільки Республіка Молдова стала на шлях євроінтеграції, то це і логічно, що ЄС має відігравати більш активну роль у цьому процесі. У якому статусі — це вже компетенція виключно Кишинева і Брюсселя.
У Молдові часто говорять, що придністровське питання має бути частиною українського переговорного пакету в контексті завершення війни…
Україна зосереджена на власному переговорному процесі, який стосується припинення війни, розв’язаної Російською Федерацією проти України. У центрі уваги виключно питання, що безпосередньо належать до українського порядку денного у сфері безпеки, суверенітету і територіальної цілісності.
Росія нещодавно оголосила про намір «захищати своїх громадян за кордоном». Йдеться і про Придністров’я. Наскільки це реалістична загроза? Чи фіксуєте ви якусь, можливо, ескалацію в їхніх діях? Як зараз діють росіяни в безпековій площині, у Придністров’ї зокрема?
Ми фіксуємо передусім заяви політичного характеру. Жодних конкретних дій або змін у безпековій ситуації, які можна було б кваліфікувати як ескалаційні, наразі не спостерігаємо.
Водночас варто розуміти, що подібна риторика Російської Федерації не є новою практикою і неодноразово використовувалася в різних контекстах. Україна вже має досвід взаємодії з подібними заявами й відповідно оцінює їх у сукупності з реальними діями, а не деклараціями.
Тобто все це на рівні риторики і погроз?
Це залишається переважно на рівні риторичних заяв і погроз.
Водночас у підході до таких сигналів не може бути недооцінки. Йдеться про усталену практику Російської Федерації використовувати публічні політичні декларації як елемент тиску й інформаційного впливу. Саме тому важливо не ігнорувати подібних заяв, навіть якщо вони не супроводжуються конкретними практичними кроками.
Відповідно, акцент робиться на постійному моніторингу ситуації, обміні інформацією з партнерами та готовності до своєчасного реагування з метою запобігання будь-яким потенційним провокаціям.
А як описали б позиції адміністрації в Придністров’ї. Саме активізувалися політичні консультації у форматі один плюс один (Кишинів — Тирасполь. — Ред.), одночасно Росія загострює риторику. Куди схиляється Тирасполь? Чи прагне діалогу з Кишиневом?
Поточна позиція де-факто адміністрації в Тирасполі залишається інерційною і суттєво не змінюється порівняно з попередніми періодами.
Ключовим елементом їхнього підходу залишається наполягання на форматі 5+2, що фактично означає прагнення зберегти або відновити роль Російської Федерації як повноцінного учасника переговорного процесу. Така лінія не знаходить підтримки більшості інших учасників і не сприяє просуванню реального врегулювання.
Щодо консультацій у форматі 1+1 між Кишиневом і Тирасполем, вони переважно технічні й обмежені та не демонструють суттєвого прориву в політичному вимірі. Конструктивний потенціал цих контактів наразі стриманий.
Водночас внутрішньополітичний контекст у регіоні, включно з наближенням так званих виборчих процесів, також впливає на поведінку місцевих структур, зумовлюючи певну обережність і зниження активності на цьому етапі.
У ширшому плані можна констатувати, що вплив Російської Федерації на політичні й елітні процеси в цьому регіоні залишається значним, і саме він значною мірою визначає рамки прийняття рішень де-факто адміністрацією.
Росіяпосилюватиме присутність своїх силовиків в адміністрації Тирасполя чи це буде все ж таки хтось місцевий?
Передусім варто зауважити, що можливості безпосереднього кадрового експорту до цього регіону в Російської Федерації суттєво обмежені, зокрема, через відсутність регулярної ротації та зміну практичних умов присутності.
Більш імовірним сценарієм видається відтворення управлінських контурів з числа місцевих політичних та адміністративних груп, які вже функціонують у цій системі. При цьому їхня діяльність, як і раніше, може в тій чи іншій мірі залежати від зовнішнього впливу та політичної орієнтації на Москву.
Отже, йдеться радше не про пряме заміщення зовнішніми кадрами, а про збереження або оновлення внутрішнього кола осіб, які діють у вже сформованій структурі впливу.
Щодо самого характеру цих процесів, українська позиція незмінна: будь-які подібні процедури не визнаються та розглядаються виключно крізь призму міжнародно-правових норм і принципів суверенітету і територіальної цілісності Республіки Молдова.
Важливу роль у збалансуванні енергетичної кризи в Придністров’ї 2025 року відіграла Угорщина, надала посередницькі фінансові механізми для поставок російського газу. Чи вплине на Придністров’я зміна влади в Угорщині? Чи зміниться ця модель поставок енергоресурсів російських у Придністров’я?
У цьому питанні я не можу робити предметних припущень щодо можливих змін у політиці окремих держав або модифікації вже наявних енергетичних механізмів без підтверджених офіційних рішень.
Можна констатувати лише факт, що будь-які подібні моделі постачання або посередницькі фінансові схеми є похідними від політичних рішень відповідних урядів і регулюються їхніми суверенними компетенціями. У практичному вимірі такі питання завжди предмет двосторонніх або багатосторонніх консультацій і залежать від політичної волі відповідних сторін.