Орбаноміка: між популізмом і державним регулюванням
Визначальні риси орбаноміки:
— сильний державний контроль над ключовими секторами;
— преференції для бізнесу, наближеного до влади, у тому числі коштом ЄС;
— адміністративне регулювання цін і тарифів;
— запровадження спеціальних («надлишкових») податків на галузі, де домінує іноземний капітал (банки, енергетика, телекомунікації, великий ритейл), для фінансування соціальних програм і зниження
дефіциту бюджету, запровадження податків «за потреби» посеред року;
— підкуп виборців через прямі виплати, податкові пільги й адміністративне обмеження цін на комунальні послуги й харчі;
— послаблення незалежних регуляторів і централізація контролю над фінансовими й медійними ресурсами, що дозволяло уряду швидко змінювати правила гри в інтересах політичної стабільності режиму.
Серед перших рішень у такій логіці стала фактична націоналізація приватних пенсійних фондів наприкінці 2010-го, коли уряд Орбана згорнув обов’язкову участь у другому, приватному пенсійному рівні, а на початку 2011-го забрав до державного пенсійного фонду накопичені пенсійні відрахування в розмірі 13 мільярдів доларів, що становило приблизно 9 % ВВП.
У короткостроковій перспективі Орбан отримав позитивний ефект: його уряд отримав змогу закрити бюджетний дефіцит й отримати великий одноразовий ресурс для поточних потреб. Але знищення приватної системи пенсійного страхування серйозно вдарило по довірі інвесторів: більшість цього ринку контролювали великі міжнародні гравці, які розцінили дії уряду як конфіскаційний крок.
Орбан також неодноразово вдавався до державного регулювання цін на харчі та ліки. Зокрема, торік угорський уряд обмежив торгову маржу на базові харчі й аптечні товари, а в лютому 2026-го, напередодні парламентських виборів, перелік обмежень розширили.
На початку 2026 року уряд Орбана оголосив, що компенсує додаткові витрати на опалення, з якими стикнулися угорці через холодну зиму. Раніше такі заходи давали непоганий електоральний ефект, однак не цього разу. У певному сенсі орбаноміка працює в режимі електоральних циклів: перед виборами уряд акумулює бюджетні ресурси і витрачає їх на податкові пільги, виплати чи субсидії для власкавлення виборців. Після виборів це призводить до жорсткої бюджетної економії та інфляції. І так по колу.
Орбаноміка і олігархи
Символом орбаноміки можна назвати Льорінца Месароша, друга дитинства лідера «Фідес». До приходу Орбана у владу він був дрібним підприємцем з невеличкого містечка Фельчут. Уже через три роки після того, як його друг очолив уряд, статки Месароша оцінювали в приблизно 18 млн євро, станом на 2025-й він найбагатша людина Угорщини з капіталом понад 3,70 млрд євро. Інтереси Месароша поширюються на всі важливі галузі місцевої економіки: будівництво, медіа, банківський сектор, туризм, енергетику та агробізнес, а більшість його доходу забезпечують державні підряди і контакти.
Ще одним вкрай успішним підприємцем епохи Орбана став його зять Іштван Тіборц, який після вдалого одруження перетворився з бізнесмена середньої руки на одинадцятого за величиною статків з капіталом приблизно 465 млн євро. Секрет успіху той самий: державні тендери, передусім в інфраструктурних проєктах і транспортному будівництві.
Як підрахувало видання Financial Times, після приходу до влади в Угорщині прем’єр-міністра Віктора Орбана 13 бізнесменів з його оточення отримали значну частку державних підрядів — приблизно 14 % усіх коштів, виділених через державні тендери.
Наближені до Орбана олігархи отримували не лише вигідні держзамовлення. Як з’ясував незалежний центр розслідувань Direkt36, угорський уряд надав дружній ІТ-компанії понад 220 млн євро, які та використала для купівлі низки державних оборонних підприємств, перетворившись на оборонного гіганта, що контролює виробництво бронетехніки, боєприпасів й авіакосмічні технології.
Щасливий власник компанії — Геллерт Ясаї, один з ключових бізнесменів в оточенні Віктора Орбана і колишній молодший партнер уже згаданого Льорінца Месароша. Документи, оприлюднені Direkt36, свідчать, що успіх Ясаї забезпечило пряме втручання прем’єр-міністра. Щоразу, коли його компанії бракувало власних коштів для чергового поглинання, уряд видавав розпорядження надати «державні кредити» або капітальні вливання через підконтрольні структури.
Орбаноміка: ставка на Китай і Росію
«Угорщина є країною номер один для китайських інвестицій у регіоні Центральної та Східної Європи», — написав лідер Китаю Сі Цзіньпін у статті для Magyar Nemzet напередодні свого візиту до Будапешта у 2024 році.
За роки правління Орбана Китай став інвестором номер один у місцеву економіку. Прямі китайські інвестиції в Угорщину 2025 року сягнули понад 7 млрд євро (понад 50 % усіх іноземних інвестицій у країну), за іншими оцінками, китайські компанії вклали понад 16 мільярдів євро.
Для Орбана Китай став джерелом отримання коштів для інфраструктури й енергетики в періоди загострення стосунків з Брюсселем. Натомість Пекін отримав змогу обходити європейські обмеження на китайський імпорт, адже електромобілі й акумулятори, зібрані в Угорщині, отримують європейську прописку. До того ж уряд Орбана послідовно блокував на рівні ЄС запровадження торгівельних обмежень щодо Китаю. Аналітики Atlantic Council у 2025 році характеризували Угорщину як найтіснішого союзника Китаю в ЄС, який допомагає Пекіну входити в європейські ланцюги постачання та критичну інфраструктуру.
Залежність від російських енергоносіїв — ще один ключовий елемент орбаноміки. Завдяки лобіюванню російських інтересів у ЄС уряд отримував відносно дешеві нафту й газ, що використовував Орбан, аби забезпечити стабільні надходження до бюджету і можливість тримати ціни на пальне на відносно низькому рівні. Попри те, що уряд США прямо називав ситуацію dangerous addiction — небезпечною залежністю.
Докладно про це можна прочитати тут.
Чим платив угорський уряд за російські енергоносії, добре відомо: блокував допомогу Україні та санкції проти Москви і навіть банально зливав чутливу інформацію про внутрішню кухню ЄС.
Орбаноміка: що далі?
У грудні минулого року Петер Мадяр оголосив, що «Тиса» створить експертну групу для «вивчення спадщини правління Орбана». Згодом «Тиса» оприлюднила 242‑сторінкову програму, значна частина якої орієнтована саме на демонтаж орбаноміки й авторитарної системи Орбана.
Мадяр також пообіцяв ухвалити новий бюджет, щоб зменшити дефіцит, вивести державні фінанси зі стану майже сміттєвого рейтингу і створити базу для подальшого переходу на євро. Серед запланованих дій — запровадити податок на багатство (під прицілом друзі Орбана, щоправда, запланований розмір податку — лише 1 %), скасувати пільги для автомобілебудування й виробництва акумуляторів (удар по китайських інтересах) і ревізувати контракти на російські реактори «Пакш-2» (привіт Росії).
Водночас Петер Мадяр зазначив, що Угорщина не відмовиться від російських енергоносіїв у найближчі десять років і пообіцяв «прагматичний діалог, а не дружбу» з РФ.
«Тиса» також не лише збереже винахід Орбана — 13-ту пенсію, але й зобов'язалася запровадити 14-ту, а також обіцяє збільшити мінімальний розмір пенсії до 120 тисяч форинтів (310 євро) форинтів, а також прагне запровадити пенсійну картку з 200 тисячами форинтів на рік (520 євро), які літні угорці зможуть використовувати виключно на харчування, ліки й охорону здоров'я.
У сімейній політиці «Тиса» обіцяє негайне подвоєння розміру сімейної допомоги та допомоги вагітним. Кожна малозабезпечена сім'я отримуватиме грант на навчання в розмірі 100 тисяч форинтів із серпня 2026 року, кожна новонароджена дитина отримуватиме продуктовий пакет на суму 50 тисяч форинтів. Працівники соціальної сфери отримають негайне підвищення заробітної плати на 25 %. Тож Мадяр зараз намагається вкрасти рецепти Орбана, використовуючи його ж зброю (соціальні обіцянки), що створює пастку популізму для нового уряду. І не дуже зрозуміло, як це поєднати з обіцянкою збалансувати бюджет.
Звісно, якщо ЄС розблокує 35 млрд євро, які має отримати Угорщина, виконавши вимоги Європейської комісії, ресурси в уряду Мадяра будуть. Однак головна проблема Петера Мадяра полягатиме не лише в пошуку грошей на 14-ту пенсію.
«Тиса» зіткнеться з феноменом бетонування влади, який Орбан вибудовував роками.
Більшість стратегічних посад — від голови Центрального банку й Конституційного суду до керівництва податкової служби та медіарегулятора — обіймають лоялісти «Фідес», призначені на дев’ять чи навіть дванадцять років. Мадяру доведеться керувати країною, де ворожий йому апарат може саботувати будь-яке рішення, що загрожує інтересам старої еліти.
Економіка Угорщини пронизана капіталом друзів і родичів Орбана на кшталт Месароша й Тіборца. Ці люди контролюють не просто активи, а цілі галузі економіки, а також медіасферу. Спроба демонтажу їхніх преференцій може спровокувати спробу «похитати» новий уряд економічними важелями.
Найбільшим же викликом стане ментальний розрив. Орбаноміка призвичаїла угорців до державного патерналізму і штучно низьких цін на комуналку. Щоб вижити політично, Мадяр змушений обіцяти ще більше подачок, ніж Орбан. Але щоб оживити економіку, йому доведеться йти на непопулярні кроки.
Тож легко точно не буде.