Арабська весна Асада
Головною подією останніх років в арабському світі стала велика революція – Арабська весна, яка почалася 17 грудня 2010 року в Тунісі і прокотилася хвилею по всіх без винятку арабських країнах. Десь відбувалися одноденні та нечисленні протести, у певних державах вдалося повалити владу, а в кількох розпочалася громадянська війна.
Найгірша ситуація склалася в Лівії та Сирії. Саме там дуже швидко спалахнули громадянські конфлікти, які призвели до іноземних інтервенцій. Ситуації в цих двох державах були повністю відмінними. Головне, що їх об'єднувало, – це різка реакція Ліги арабських держав. Лівію виключили зі складу ЛАД у лютому, а Сирію – в листопаді 2011 року.
Перебіг протистояння в Сирії неможливо навіть побіжно висвітлити в рамках статті. Передусім тому, що воно триває вже 13 років і, напевно, має чи не найбільший архів фото і відеоматеріалів інфернального насильства і воєнних злочинів. Починаючи з відео катувань і страт (режим винен у щонайменше 49 масових убивствах, знищенні понад 230 тис. людей) і закінчуючи наслідками застосування хімічної зброї, яку, за даними німецької неурядової організації "Global Public Policy Institute", використовували 336 разів, у 98% випадків – війська режиму Башара Асада.
Варто згадати, як війська Асада застосували в Гуті отруйний газ зарин, убивши сотні людей. Як поблизу Дамаска, в місті Дарайя, вони три дні страчували мирних жителів, убивши 700 осіб. Як за підтримки російської авіації знищили майже 23 тисячі дітей. Однак нині мало хто звертає увагу на ці злочини.
Спадковий спонсор і експортер тероризму
Сирійський режим включено в американський список країн-спонсорів тероризму ще з 29 грудня 1979 року. Тоді Сирію очолював Хафез Асад, батько Башара, який пішов на альянс з Іраном і підтримав проіранську терористичну організацію «Хезболла».
Його син Башар повністю продовжив політику експорту тероризму головно в сусідній Ліван, де системно вбивав усіх місцевих політиків, які виступали проти присутності Сирії та Ірану, починаючи з прем'єр-міністра Лівану Рафіка Харірі. Слід зазначити, що сталося це 14 лютого 2005 року, тобто через чотири роки після терактів 11 вересня й оголошеної США всесвітньої війни проти тероризму. Крім того, Сирія була базою для бойовиків, які проникали в Ірак і нападали на війська США в західних і центральних провінціях. До речі, цікаво, що чимало терористів ІДІЛ на початку 2010-х років вербувалися та тренувалися в сирійських тюрмах місцевою спецслужбою «Мухабарат».
Цікава особиста трансформація Башара з інтелігентного лікаря-офтальмолога, який інкогніто жив і практикував у Лондоні, в нещадного ката.
Башар учився в елітному французькому ліцеї, а в Лондоні опанував англійську мову як другу рідну, що добре відчутно по його інтерв'ю, які він інколи дає західній пресі. Офіційна версія говорить, що стати спадковим диктатором Сирії Башара змусила несподівана смерть «крон-принца» – брата Басиля Асада, якого батько Хафез бачив своїм наступником. Після загибелі Басиля Башар Асад повернувся до Сирії і в прискореному режимі пройшов воєнну підготовку та почав отримувати офіцерські звання і командні посади.
Башар Асад керує Сирією з 2000 року. Попри статус спонсора тероризму, його режим намагався грати роль американського союзника у війні Вашингтона проти «Аль-Каїди» та схожих на неї радикальних ісламістських організацій. Приблизно так само в той час діяв і Муаммар Каддафі.
Асад проводить абсолютно проіранську лінію в регіоні, зокрема щодо Ізраїлю. Сирія кілька разів зазнавала від ізраїльських військ нищівного воєнного розгрому, вона втратила Голанські висоти. Однак нападати на Ізраїль наважується тільки з території Лівану. І ракетні удари, яких зараз зазнають міста і кібуци Ізраїлю, беззаперечно організовуються і координуються Тегераном і Дамаском. Ізраїль, вірогідно, у відповідь завдасть ракетних ударів по Сирії, які традиційно відбуваються без втрат для ізраїльської авіації.
Організатор терору і постачальник наркотиків
Характерною рисою арабського світу є широке застосування поліцейського терору і тортур, причому найчастіше спостерігаємо це в республіках. На відміну від стабільних арабських монархій, республіками ці країни є тільки за офіційною назвою: політично вони дуже нестабільні, оскільки, крім Лівану, є банальними воєнними диктатурами.
Найжорстокішими були режими в Сирії, Іраку часів Саддама Хусейна та Лівії Каддафі. До цього часу вціліла тільки диктатура в Сирії. Після початку громадянської війни режим Асада за допомогою Росії влаштував міграційну кризу в регіоні – він змусив утікати близько шести мільйонів сирійців не лише до країн регіону, але й до Європи. Хоча активних воєнних дій у Сирії не ведуть із 2021 року, біженці не збираються повертатися на батьківщину. Проблема не тільки в тому, що їхні будинки давно зруйновані. Сирійці небезпідставно бояться помсти режиму, який уже знищував тих, хто ризикнув приїхати у країну.
Водночас протягом останніх кількох років Сирія перетворилася на головного виробника та експортера важкого наркотику каптагону. Ця речовина, відома в основному на Близькому Сході, належить до амфетамінів, психотропних засобів. Часто її називають «таблеткою джихадистів», бо саме заряджені на масові вбивства люди приймають її. Крім того, вона провокує дуже швидке звикання.
Головний ринок збуту – багаті країни Перської затоки, хоча великі партії каптагону перехопили і в Йорданії. Загальні доходи сирійського режиму від каптагону оцінюють у $57 млрд. Ці наркотики називають останнім аргументом Башара Асада, який він використав буцім для того, щоб арабський світ знову почав діалог. Хоча очевидно, що суть в іншому – а саме в Росії, Ірані та Китаї.
Стратегічний розворот Саудівської Аравії
Скандальна реабілітація режиму Асада в арабському світі є не тільки результатом підтримки з боку особисто Путіна, а ще раніше Ірану, але й стрімкого і повного розвороту всієї політики ключової країни арабського світу, Саудівської Аравії, яка пішла на стрімке зближення з Китаєм. У рамках нового підходу королівство згорнуло свою участь у війні в Ємені, примирення в якій уже виходить на фінішну пряму, і поновило відносини з Іраном. До цього часу саудити були головним спонсором сирійської опозиції і, зокрема, Вільної сирійської армії (ВСА), яку фактично повністю знищили за посередництва Росії ще у 2015 році.
Сирійська опозиція і прості біженці вже назвали реабілітацію режиму Асада прямою зрадою жертв режиму і чітким сигналом усім воєнним злочинцям.
Єдиний, хто в арабському світі виступив проти повернення Асада – це емір Катару: він дочасно покинув саміт Ліги арабських держав. Катар повністю підтримував усі опозиційні рухи під час Арабської весни, але зараз саме на нього покладають відповідальність за зростання радикалізму і загальний хаос, з якого не можуть вийти головні об'єкти цієї катарської політики.
Зближення Саудівської Аравії та Ірану автоматично означає збільшення постачань іранських озброєнь у РФ для війни проти України. Припинення Іраном військового конфлікту в Ємені вивільнить і зброю, і грошові ресурси для збільшення постачань у РФ і розхитування ситуації як мінімум у Лівані.
Тим часом зі самого Лівану надходять дуже тривожні новини. Бойовики «Хезболли» буквально наступного дня після візиту Асада на саміт Ліги арабських держав зняли на відео російські снайперські гвинтівки ORSIS Т-5000. Ще більшою загрозою є російські переносні зенітні ракетні комплекси (ПЗРК) «Ігла» з іранськими прицілами, які також продемонстрували бойовики цієї терористичної організації. Слід нагадати, що ПЗРК є зброєю масового знищення в разі застосування проти цивільної авіації і їх експорт є суворо обмеженим.
Чому це важливо? Бо і військова, і терористична активність у Лівані раніше була пов’язана з вирішенням відносин між Саудівською Аравією та Іраном, якого підтримував режим Асада. З ліванської території атакують Ізраїль. Після примирення двох запеклих ворогів Ліван може стати надто небезпечною зоною на Близькому Сході, що вплине на ізраїльську безпеку та змусить реагувати американців (США вже будують у ліванській столиці, Бейруті, величезне посольство з потужними можливостями). Сам Асад, вочевидь, докладе значних зусиль, щоб підірвати позиції Заходу в регіоні.
Дивує в цій ситуації лише одне: як можна було спокійно проковтнути повернення кривавого диктатора?
