З історичної перспективи ставлення Росії до народів Центральної Азії пройшло кілька етапів. Так, у період імперії Центральна Азія та її народи стали об’єктом жорстокого колоніалізму. Причому російська влада, вважаючи їх «неосвіченими», була переконана, що на відносини з цими народами не поширюється міжнародне право, а тому вона може захоплювати силою території цього регіону і нав'язувати там свій порядок.
Радянська доба для країн Центральної Азії стала періодом експлуатації з боку нового імперського центру, а також фактично культурного геноциду, коли комуністичний московський режим намагався знищити культуру, релігію та національну ідентичність і самобутність народів Центральної Азії.
Сучасна Росія у своєму ставленні до країн регіону успадкувала певні традиції імперської колоніальної та радянської лицемірної і цинічної «національної політики». Нинішній її підхід є фактично неоколоніальним – Москва вважає його сферою свого впливу, особливо намагаючись контролювати зовнішню політику держав Центральної Азії.
У Росії громадяни центральноазійських країн, які приїжджають у пошуках праці, часто стають жертвами принижень, дискримінації та расизму.
Щоб зберегти неоколоніальний вплив у цьому регіоні, Росія використовує такі міжнародні організації, як СНД і ОДКБ. Однак попри це, Москва невпинно втрачає свій вплив: програє і Заходу, і таким країнам, як Китай і Туреччина. Річ у тому, що в конкурентній боротьбі за вплив РФ мало що може запропонувати країнам цього багатого на ресурси регіону. Вона не має ані сучасних технологій Заходу чи його «м’якої сили», яка приваблює молоде покоління цих держав, ані економічних і фінансових ресурсів Китаю.
Спроби компенсувати відсутність позитивних стимулів залякуванням, шантажем і пропагандою спрацьовують дедалі менше і змушують країни Центральної Азії дистанціюватися і скоріше шукати альтернативу зв’язкам з Росією, в якій вони бачать небезпечну неоколоніальну імперію у стані занепаду. Мабуть, найчіткіше думку країн Центральної Азії про Росію сформулював президент Таджикистану: «Не треба ставитися до країн Центральної Азії так, немов вони все ще в СРСР».
Деякі країни Центральної Азії перебувають у складній геополітичній ситуації, адже затиснуті між Росією та Китаєм, тобто державами, кожна з яких проводить стосовно багатих на ресурси центральноазійських країн неоколоніальну політику. На цьому тлі, вибираючи між російським і китайським впливом, держави Центральної Азії все частіше віддають перевагу останньому.
З огляду на складну геополітичну ситуацію регіону Україна могла б запропонувати вигідну для держав ЦА альтернативу. Об’єднавчим фактором для центральноазійських країн та України є, зокрема, те, що їхні народи за своєю суттю не імперські й об’єктивно зацікавлені в тому, щоб Російська імперія в будь-якому вигляді не посилювала свій неоколоніальний вплив. Взаємна підтримка суверенітету і територіальної цілісності сприятиме стабільності і безпеці регіону.
Агресивна війна Росії проти України серйозно занепокоїла країни Центральної Азії і спонукала прискорити процес зменшення російського впливу.
Об’єктивно кажучи, ці держави зацікавлені в перемозі України, оскільки це посилить і їхню незалежність перед лицем російського імперіалізму. Достатньо згадати Казахстан, який також свого часу віддав ядерний арсенал за «гарантії безпеки». Там добре розуміють, що Росія у своїй імперській політиці здатна не тільки розхитувати, використовуючи внутрішні суперечності, але й застосувати силу і захопити територію цієї держави, незважаючи на будь-які міжнародні договори. Саме тому Казахстан, як і інші країни регіону, намагається проводити поступову й обережну політику дерусифікації і дрейфує в протилежний від Росії бік.
Перемоги ЗСУ на фронті продемонстрували центральноазійським державам слабкість Росії і її технологічну відсталість від Заходу.
Узагалі держави регіону Центральної Азії зацікавлені в суворому дотриманні міжнародного права та Статуту ООН, оскільки міжнародне право є певною гарантією проти агресивного і непередбачуваного у своїй жорстокості сусіда.
Розвиток торговельно-економічних відносин між Україною та державами Центральної Азії сприятиме економічній безпеці та незалежності всіх країн. Цікаво зазначити, що в державах регіону добре пам’ятають Україну і економічно наша держава достатньо приваблива для місцевих еліт, деякі представники яких навчалися і жили в Україні.
На сьогоднішньому етапі Україна має виробити власну стратегію відносин з країнами Центральної Азії. Причому реалізація цієї стратегії могла б здійснюватися в координації з державами ЄС і зі США. Одним словом, так само як Україна може стати мостом для держав Центральної Азії в Європу, вона може бути також мостом для країн Європи та США в Центральну Азію.